Виконавча директорка структури «ООН-Жінки» Фумзіле Мламбо-Нгуко розповіла про свої враження від візиту до України: високий рівень освіченості жінок, їх участь у економіці країни та значення ратифікації Стамбульської конвенції.
Матеріал опублікований у друкованому виданні «Український тиждень» № 36 (513) від 14 вересня.
Мій недовгий, але значущий візит до України переконав мене в тому, що маю сюди приїхати знову, бо тут так багато ентузіазму й усього такого, що ми можемо й повинні зробити разом.
Я мала нагоду поспілкуватися з представниками уряду, парламентаріями, нашими партнерами та жінками, що представляють громадянське суспільство. Ми цілковито підтримуємо зусилля уряду, спрямовані на реалізацію змін, полегшення наслідків конфлікту й забезпечення жінкам можливості бути сильними та незалежними.
Поговоривши з жінками, я дізналася з перших вуст як про їхні труднощі, так і про готовність узяти власне життя у свої руки. Одна з особливостей українок, що вселяє найбільше надії, — високий рівень освіти. Це вже суттєва перевага порівняно з іншими країнами, що мають схожі проблеми. На мою думку, якщо спонсори та інвестори нехтуватимуть такою можливістю і не використовуватимуть її повною мірою, це гальмуватиме перетворення, яких потребує країна. Адже інвестиції в жінок є інвестиціями в розвиток держави, що передбачає стійкі й далекоглядні зміни. Що довше ми зволікаємо з такими інвестиціями, то на довше затримуємо перетворення, яких прагнемо.
Тільки вкладаючи в жінок, можна досягти потрібного країні економічного зростання, що охопить усі групи в суспільстві й гарантує зміну життя для наступного покоління. Усі партнери й спонсори, які не розглядають це як найважливіше стратегічне завдання, повинні знати, що час грає проти нас. Адже то найкращі інвестиції з найвищою рентабельністю. І є багато статистичних даних на підтвердження цього.
Організації, у керівництві яких пропорційно представлені чоловіки та жінки, є лідерами за продуктивністю і внеском у ВВП. А отримавши дохід на роботі, жінки реінвестують його в інтереси своїх близьких. Вони використовують наявні ресурси, щоб поліпшити здоров’я членів родини й гарантувати їм відповідну освіту. У жінок є природний потенціал нести добробут наступному поколінню. Маючи більше матеріальних можливостей, вони забезпечують добробут дітей, а ті в результаті виростають успішнішими.
Інвестиції в жінок є інвестиціями в розвиток держави. Вкладаючи в жінок, можна досягти потрібного країні економічного зростання, що охопить усі групи в суспільстві й гарантує зміну життя для наступного покоління
Канада й Швеція одними з перших підтримали Україну на шляху до гендерної рівності. Фінансована канадцями програма реалізації Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) допоможе українкам краще знати й захищати свої права. Коли жінки розуміють свої права, зокрема в репродуктивній, освітній та політичній царинах, вони беруть на себе відповідальність та реалізують зміни, і не тільки для себе. CEDAW — прекрасний міжнародний інструмент, що спонукає аналізувати себе й ділитися власними успіхами з іншими країнами.
Швеція підтримує Україну в межах програми «Гендер і рівність у центрі реформ». Реформи — це особливий період в історії держави, надто під час війни. Такий собі промінь надії, коли, намагаючись зарадити трагедії, люди відкривають можливості рухатися вперед. Ми бачили це в Колумбії, коли в процесі реформ вдалося забезпечити далекосяжну гендерну рівність. Тамтешній мирний процес дав змогу провести дуже ефективні реформи в царині гендерної рівності, що були б неможливими, якби не конфлікт. Крім того, коли жінки задіяні в мирному процесі, його якість стає значно кращою. Приклади інших країн свідчать, що конфлікти поновлювалися значно швидше, якщо мирний процес не був інклюзивним. А коли в ньому задіяні жінки, мир тримався довше. Наприклад, коли ведуться переговори про репарації, жінки дбають не тільки про виплати для військових. Вони звертають увагу на відшкодування, що мають бути спрямовані на відбудову шкіл, лікарень і доріг. Згадують про людей, які не воювали, але постраждали внаслідок бойових дій, а отже, потребують допомоги, зокрема й психологічної. На щастя, так само нині міркує дедалі більше чоловіків, але це тому, що жінки постійно виявляють лідерство в цьому процесі.
Ми проводили дослідження, щоб з’ясувати, як імплементується Резолюція 1325 («Жінки, мир і безпека». — Ред.) протягом 15 років після її ухвалення. Як виявилося, головна тенденція полягає в тому, що період реформ — це оптимальний момент для збільшення участі жінок у політиці. У цей час визначається бажаний рівень такої участі, жінки активізуються та починають обстоювати свої інтереси. Саме тому, наприклад, в Афганістані в політиці бере участь значно більше жінок, попри всі виклики, які стоять перед країною. У це важко повірити, але політична участь жінок там вища, ніж у США.
Я хотіла б також наголосити на важливому значенні ратифікації Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. — Ред.). Ми цінуємо ті зміни, які ви вже здійснили, закони, які ухвалили, але важливо також довести справу до кінця. Важливо встановити певні стандарти, які можна буде порівняти зі стандартами, встановленими іншими країнами в подібних обставинах. Крім того, це допоможе заповнити прогалини в національному законодавстві. Отже, ми з нетерпінням очікуємо моменту, коли зможемо підтримати ратифікацію Україною Конвенції та відсвяткувати цю подію разом із вами.
Джерело: http://tyzhden.ua/Columns/50/199962
