Головна Статті Іванна Климпуш-Цинцадзе: «Має пройти час, щоб жінки з лейтенанток перетворились на генералок»

Іванна Климпуш-Цинцадзе: «Має пройти час, щоб жінки з лейтенанток перетворились на генералок»

0
880

Що вдалося зробити за три роки роботи офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, чому європейська інтеграція не є частиною зовнішньої політики, а насамперед є роботою над реформами всередині країни, а також які зміни вдалося досягнути в питаннях рівності жінок і чоловіків – про це йшлося у підсумковому виступі віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе.

Сайт 50% публікує найважливіші тези промови.

Чи переросло джерело у водоспад?

Пригадуєте, Генрі Кіссінджер колись говорив «Кому мені телефонувати, коли я хочу поговорити з Європою». Я вважаю, що з наявністю віцепрем’єра з європейської і євроатлантичної інтеграції і західні партнери, і представники громадянського суспільства отримали номер телефону тієї людини, яка відповідає за цю взаємодію і з ЄС, і з НАТО, та яка відповідає за координацію зусиль по виконанню інших планів з інтеграції у трансатлантичний простір.

Я вважаю, що мені випала честь бути першим в історії України віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Це було моє внутрішнє переконання, яке знайшло тоді відображення в розподілі повноважень і відповідно в завданнях, які треба було реалізовувати, коли ми формували уряд.

Ми знаємо, що є джерело, а є водоспад, і зараз питання в тому, чи вдалося за три роки роботи урядового офісу зробити з джерела водоспад у питанні євроатлантичної інтеграції.

Європейська інтеграція не частина зовнішньої політики

Євроінтеграція не є завданням зовнішньої політики, це тільки частина діалогу з зовнішніми партнерами, а все інше – це велика домашня робота з впровадження реформ.

Коли ми прийшли в уряд у 2016 році, євроатлантичною інтеграцією опікувалося в секретаріаті Кабміну двоє людей, які були тільки в міжнародному департаменті. Ця робота не вважалася такою, яка повинна бути спрямована всередину держави.

Упродовж останніх трьох років я наполегливо працювала над тим, щоби забезпечити послідовну і ефективну співпрацю з ЄС і НАТО, щоби налагодити виконання і реалізацію Угоди про асоціацію з ЄС всередині країни, і для того, щоб зміцнювати обороноздатність країни у відповідності до підходів НАТО.

За цей час, незважаючи на обмежені можливості, – а в деяких випадках доводилося будувати з нуля – ми створили інституційний фундамент для того, щоб ми мали механізм впровадження і Угоди про асоціацію, і відповідно Річну національну програму Україна-НАТО.

Сьогодні в урядовому офісі з координації європейської та євроатлантичної інтеграції суттєво зросла кількість штатних посад – до 56. Не можу сказати, що цього достатньо, але разом з тим це є інституційний механізм, що дозволяє рухатися далі.

Хто тягне ковдру на себе?

У різний час багато хто від мене чув про те, що традиції координації і обміну інформації в українській бюрократії фактично не існує. Попередньо був підхід, що кожне міністерство тягне ковдру на себе, не вважає, що інформацією треба ділитися, не розуміє, що лише у спільності дій ми можемо досягти успіху.

На моє переконання, протягом 3 років нам вдалося подолати цей спротив щодо координації.

Ми започаткувати щоквартальні зустрічі з заступниками міністрів, які відповідають за європейську інтеграцію, та, після трирічної перерви, у 2016 році відновили роботу міжвідомчої Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України.

Ліквідувати чи зміцнити?

Нині є серйозна загроза втрати пріоритетності європейської і євроатлантичної інтеграції з боку нової політичної сили. Представникам громадянського суспільства важливо контролювати це питання.

Я наголошую на збереженні інституційних механізмів і мене турбують заяви деяких нових політиків, що, наприклад, потрібно об’єднувати комітет закордонних справ у Верховній Раді України з комітетом європейської інтеграції. Це відображає повне нерозуміння того, що таке європейська  інтеграція.

Також я би уникала заяв, які ми чуємо від новообраних політиків, що необхідно відмовлятися від всіх віцепрем’єрів.

Я вважаю, що посаду віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції необхідно не ліквідовувати, а навпаки зміцнювати, щоб ця людина мала б за собою центральний орган влади або міністерство.

Віцепрем’єр без міністерства не має можливості вносити проекти постанов, актів чи законів. Із будь-якими документами, які ми розробляли, нам треба було бігти в Міністерство юстиції чи Міністерство економічного розвитку і торгівлі й домовлятися, щоб вони вносили наші ініціативи.

Більше того, я переконана, що такий віцепрем’єр повинен мати важелі впливу, зокрема, право вето на ті рішення уряду, які порушують Угоду про асоціацію.

Дуже важливо, щоб віцепрем’єр із європейської та євроатлантичної інтеграції був чи була рівновіддалена від інтересів будь-якого сектора.

Цивілізована передача влади

Урядовий офіс вже підготував transition book із питань європейської та євроатлантичної інтеграції, що є насправді документом-інструкцією для наступних урядовців від тих колег, які виходять з уряду. Також окремо команда підготувала напрацювання з питань гендерної рівності.

Ідею нашого офісу підтримали інші члени уряду і прем’єр-міністр заявив, що увесь уряд готуватиме таку transition book.

Політика гендерної рівності

Уперше питання координації політики забезпечення рівності між чоловіками і жінками було винесено на рівень уряду, на рівень віцепрем’єра.

Коли ми вперше збирали заступників міністрів, які серед своїх повноважень мають питання забезпечення гендерної рівності, для багатьох із них був великий сюрприз, що вони взагалі за це відповідають, вони саме на цій нараді про це дізналися.

Коли вже почалася активна робота та успішне просування цієї тематики, кілька заступників міністрів мені весь час жалілися, що нам треба ще інший віцепрем’єр, який відповідає за інші напрямки, щоб ці напрямки теж почали рухатися.

Тектонічний зсув

Я вважаю, що це важливий інструмент, коли ти можеш з рівня віцепрем’єра координувати такий серйозний напрямок як забезпечення політики гендерної рівності, який мусить проходити горизонтально через роботу багатьох міністерств.

За цей час вдалося закласти окремі компетенції щодо знань з забезпечення гендерної рівності в кваліфікації держслужбовців. У порядку проведення конкурсів на зайняття посад в державній службі з’явились вимоги до компетентності кандидатів щодо того, що вони мають вміти здійснювати оцінку гендерного впливу під час формування, підготовки і презентації політик.

Важливо, що уряду вдалося запровадити різні компоненти політики гендерної рівності в різні галузі.

Зокрема, міністерство фінансів вперше включило гендерно орієнтоване бюджетування до стратегії управління державними фінансами. Це такі речі, які будуть примушувати зовсім по-іншому формувати бюджетні запити в наступні роки. Це тектонічний зсув у підходах, і я вдячна своїм колегам і колежанкам, зокрема міністерці фінансів України Оксані Маркаровій, яка просувала цей компонент.

Міністерство юстиції працювало над впровадженням гендерно-правової експертизи.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі має свій компонент у просуванні жіночого підприємництва (She Exports). Україна вже приєдналася до Декларації про торгівлю і розширення прав і можливостей жінок в економічній сфері.

Міністерство регіонального розвитку ухвалило Кодекс рівних можливостей.

Міністерство закордонних справ проходить гендерний аудит через програму HeForShe. Міністерство тимчасово окупованих територій провело гендерну оцінку свого центрального апарату, а Мінінформполітики долучилося до створення серії роликів «У професії всі рівні».

На урядовому рівні ми маємо близько 55 документів, які за цей час були ухвалені й які вперше отримали серйозний гендерний компонент: це і пріоритетний плану дій уряду, і вперше в Річній національній програмі Україна-НАТО було внесено гендерний компонент, і уряд оновив Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». До речі, з 79 країн світу, які мають такі плани, жодна не має активної фази війни.

Держава вперше почала говорити про домашнє насильство та організовувати механізми запобігання і допомоги у таких випадках. Ці речі вже запустили системні зміни і вони є точно незворотніми.

Ми посилили роль жінок у процесі прийняття рішень, принаймні серед державних службовців категорії А.

Також відкрито доступ до 450 раніше заборонених професій та доступ до звань і посад у секторі безпеки і оборони.

Будемо чекати, коли з’явиться жінка-генерал у Збройних силах України. Але ми маємо бути трохи терплячими та розуміти, що жінки довгий час не мали можливості дослужуватися до полковників, підполковників нарівні з чоловіками, тому має пройти певний час, щоб жінки з молодших лейтенантів перетворились на генералок.

Гендерні профілі

Команда урядового офісу, за підтримки ООН Жінки, підготувала гендерні профілі 24 областей України і міста Києва (доступні за посиланням).

Коли у 2018 році ми проводили регіональні наради по кількох областях, уже тоді намагалися готуватися до цих нарад, фокусуючись на тому, що важливо для того чи іншого регіону з урахуванням гендерного компоненту.

Зараз, коли йде мова про те, що програми регіонального розвитку мають бути переглянуті, ці гендерні профілі слугуватимуть хорошою відправною точкою, щоб гендерний компонент був відображений у регіональних стратегіях і політиках.

Що можна знайти у гендерних профілях?

Насамперед гендерні профілі містять статистичні дані щодо охорони здоров’я, зайнятості та безробіття, освіти, представництва жінок та чоловіків в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування тощо, зібрані діючі документи, якими послуговуються регіони з гендерної тематики та інституційне і ресурсне забезпечення реалізації політики гендерної рівності в області – це і відповідальні особи, і радники, і радниці, і кошти, які закладені до бюджету, і кошти, які фактично витрачені. Крім того, у гендерних профілях йдеться про оцінку і моніторинг реалізації гендерної політики на місцях.

Загальні тенденції по країні

Гендерні профілі регіонів – цінний багатофункціональний інструмент, який дає можливість побачити й оцінити особливості гендерних проблем на місцях.

Назагал по всій країні спостерігається проблема, що чоловіки приблизно на 10 років живуть менше ніж жінки. Населення 60+ є переважно жіноче.

Поза тим, у нас вищий рівень самогубств серед чоловіків, особливо на Західній Україні, особливо в сільській місцевості. Це означає потребу попередження таких випадків та привернення уваги до психологічного стану чоловіків.

Гендерний розрив в оплаті праці на користь чоловіків є більшим на сході країни (в Донецький області він сягає 35%).

Тривожним є також рівень народжуваності дівчатами віком 15-19 років у південних областях, особливо у Миколаївській області – це питання до того, яка політика має бути спрямована на цих дівчат в цих областях.

Промовистими для нас виявилися дані про практично повну відсутність повідомлень про факти дискримінації за ознакою статі в усіх обласних державних адміністраціях із 2014 року.

Гадаю, так само як і з домашнім насильством, це не свідчить про відсутність дискримінації. Справа в тому, що до сьогодні ми не маємо дієвих інструментів щодо того, як допомогти людині, що постраждала від дискримінації.

Як тільки з’явився інструмент реагування на випадки насильства, в тих областях підвищилась кількість зареєстрованих випадків, збільшилась кількість людей, які почали звертатися по допомогу, адже вони нарешті побачили потенційні можливості захисту від держави.

Підтримка українців

Пам’ятаємо, що за даними досліджень, які ми проводили за допомогою НДІ, сьогодні 77% українського населення (81% жінок і 73% чоловіків) вважають рівність між чоловіками і жінками важливою. Нам є на що опиратися, і всі ті міфи про те, що це не є частиною нашого ДНК, чи не є частиною нашої культури, чи частиною суспільного підходу, які деякі політики намагаються нам пропонувати до вжитку, – вони не є правдою. Тому що глибинні дослідження виявляють, що для переважної частини українців це є важливий компонент суспільного розвитку.

Виходячи з таких позитивних очікувань суспільств, маємо всі підстави вважати, що ми можемо рухатися далі по впровадженню вже не політик, а практик.

Далі ми підемо шляхом локалізації державних програм, щоб вони переходили на місцевий рівень – саме для цього ми проводили виїзні наради в регіонах.

Це насправді велика розкіш, коли твоя робота повністю співпадає з твоїми внутрішніми переконаннями, з місією. Мені пощастило з роботою за ці три роки.

Підготувала Наталія Жачек, 50%

 

Більше публікацій
Більше публікацій Наталія Жачек
Більше публікацій Статті