Аліна Михайлова – депутатка Київради від партії «Голос», членкиня комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку.
Аліна родом із Дніпра. Була волонтеркою «Армії SOS», добровольцем-парамедиком, заснувала медслужбу в першій штурмовій роті ДУК ПС.
За освітою – політологиня, у 2018 році вона закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка, нині здобуває другу вищу освіту в Київській школі економіки – управління та адміністрування.
Аліно, що вплинула на формування твого характеру?
До вступу в університет у Києві, у 2012 році, я була абсолютно домашньою дитиною. Моє становлення відбулося під час Майдану, потім була армія…
Пам’ятаю конкретну подію, яка мене змінила. Я тоді була у громадському секторі «Євромайдану», ми координували інформацію по загиблих і зниклих безвісти. До нас прийшов батько шукати свого сина. Ми знайшли інформацію, у якому морзі його син, а згодом цей чоловік відписав: «Мама опізнала сина, уже можна не шукати. Дякую за вашу роботу, ви робите важливу справу». Мені було 19 років, і в мене перемкнулося абсолютно все…
Коли я почала займатися волонтерством і військовою справою, мені часто говорили стандартні фрази про «ростити дітей і варити борщі». Із батьками у нас була домовленність, що на четвертому курсі я переїду на навчання до Німеччини, тому з першого курсу почала вивчати німецьку мову. Деякі друзі закидали, мовляв: «У тебе така гарна освіта, навіщо тобі це волонтерство?».
Чи відчувала ти утиски, серйозніші за ці «борщі»?
Це було під час виборів. Тоді я уперше у свідомому віці зіткнулася з ейджизмом. На своєму районі – Деснянський район Києва – я агітувала сама, і в мене був трикутний банер. З одного боку – моя фотографія у формі і коротко викладений військовий досвід. З іншого – фото, де я у піджаку та історія про освіту, перемоги, рейтинги, програми стажування. І на третьому боці загальна інформація. Люди підходили і майже кожен другий казав: «Боже, та де вона там була, та що вона там могла бачити? Поїхала собі чоловіка шукати або за грошима». Я відповідала, що, ось, стою перед вами, можете в мене все запитати… Люди дуже ніяковіли, але в обличчя того не повторювали.
Коли я агітувала, мені вже було 26 років. Часто говорили: «Вона така молода, що може знати?». При тому, що під час минулих виборів до Київради, із цього району балотувався 19-річний хлопець без освіти і досвіду. Але до нього таких питань не виникало. Таке враження, тільки тому, що він хлопець.
Читайте також: Суд за сексизм: відбулося перше засідання у справі Ірини Нижник
Чи в Київраді довелося стикатися з подібним?
За пів року в Київраді не траплявся сексизм від колег. У попередній раді також було доволі багато жінок. До того ж, ці жінки – сильні, відстоюють гендерні питання, тому в чоловіків навіть не виникає бажання булити.
Коли ми вирішували точкові питання по району, люди, для яких вирішення цих питань важливе, які слідкують за мною та іншими політиками, не дозволяють собі такого. Таке може трапитися від тих, хто або ображений чимось в житті, або в їхньому оточенні ніколи не було сильних жінок.
Ти відома волонтерка, захисниця, входиш у двадцятку особистостей, що мають найбільший вплив на українську молодь у соцмережах, для чого тобі ще й політика?
Це свідомий вибір, бо до Майдану і війни в країні я планувала, що буду долучена до політичних процесів. Київська міська рада, політика і депутатство – це послідовність. Я мріяла, що займатимуся політичними дослідженнями, щоправда, на мій погляд, зараз мало що можна досліджувати. Тому я вирішила йти в політику і впливати на процеси.
Люди часто кажуть: «Навіщо тобі туди йти, там така клоака…». Але ми не змінимо цього, якщо не прийдемо і власним прикладом не покажемо, що можна бути чесним політиком чи політикинею, відстоювати свою позицію і боротися із системою. Мені здається, що так це працює, і в перспективі молоді люди прийдуть в українську політику. І те, що зараз проводиться багато тренінгів для дівчат, щоб залучати їх до політики, впливати на процеси – це круто.
Читайте також: Женя Кулеба, Аліна Михайлова, Ольга Гвоздік: чому активістки йдуть у столичну владу?
Українці часто хочуть бачити молоді і нові обличчя в політиці, а коли такі приходять, на них ллється бруд. Чи відчувала ти на собі подібне?
Так. Я лежала в Олександрівській лікарні у центрі Києва з коронавірусом, у палаті нас було семеро і вікна виходили на ТРЦ «Гулівер». Якось вночі я не могла заснути і зробила фотографію з вікна та написала: «Ці довгі ночі, коли не можеш заснути». На ранок мені телефонували журналісти, запитували, чому я не задекларувала квартиру на Печерську?
Скріншот моєї фотографії публікували із текстом, що Аліна Михайлова придбала і не задекларувала квартиру на Печерську за 250 тисяч доларів – за волонтерські кошти і хабарі. Я розумію, що це була інфоатака проти мене, але тоді я стикнулася із жорстоким булінгом в мережі.
Коли відбувається такий булінг, як партія підтримує?
Ніяк. Мене підтримали люди з мого оточення. Щоправда, я вже навчилася на таке не реагувати, тим паче, що це ж геть несправедливо. А от раніше мене зачіпало. Якось Сергій Притула, вітаючи добровольців, виклав фотографію зі мною і моїм підрозділом. Тоді дехто написав: «Михайлова? Який вона доброволець, вона війни не бачила!». Було дуже прикро: я ж фронту віддала три роки свого життя! Усе ж гуглиться – і мої фотографії, і відео, які робили журналісти…
Згодом я прийшла до того, що мені байдуже. Просто уявляю людей, які сидять на кухні у дружини під спідницею і обговорюють якусь Аліну Михайлову. А я навіть уявлення не маю про цих людей.
Невже в армії ніколи не стикалася з сексизмом?
У добровольчих батальйонах – ніколи. Скажу так: важливо відрізняти турботу від сексизму.
Які в тебе плани у Київраді?
Я хочу, щоб люди могли сказати: «Ми помилялися, коли говорили, що всі, хто йде в політику, змінюються. От Аліна Михайлова змогла залишитися чесною, справедливою, відстоювати інтереси громади та боротися з нечесністю». Хочу, щоб не було розчарування. У мене є люди, які стоять за мною і яких я не маю права зрадити.
Читайте також: Євгенія Кулеба: Сексизму багато, але він не завадить мені рухатися вперед
А якщо тебе спробують переламати, змінити твої принципи…
Такі намагання вже були і мені поки вдалося відстояти свої позиції. Не скажу, що це не мало для мене наслідків, але ми з цим боремося.
Як, на твою думку, жінкам відстоювати себе і не дозволяти переступати особисту межу?
Перше: не зважати на дошкульні коментарі про губи, вії, колір волосся. Насправді жінка може бути такою, як вона хоче – качати губи, відрощувати вії до неба, але при цьому бути хорошим спеціалістом.
У мене колись запитували, що робити, коли жінці кажуть: «Ти не зможеш, тобі не місце в політиці». Нічого не робити, просто, лупати цю стіну. Якщо ти дівчина, яка щойно закінчила школу і хочеш стати пілотом літака, – нікого не слухай, йди і вчися, здійснюй свою мрію. Навіть якщо це важко, потім можна здивуватися від того, що все вийшло.
Дар’я Бура, для Жінки: 50%