Ще з дитинства вона знала, що буде політикинею. Ішла до цього послідовно, тож нині називає себе єдиною феміністкою в рівненському осередку партії «Свобода».
Про що мріє і як бореться за рівність у владі депутатка рівненської обласної ради Аліна Янчук — читайте у матеріалі «Жінки — 50% успіху України».
Аліна Янчук — депутатка Рівненської обласної ради, держслужбовиця, мама двох синів і борчиня за справедливість. Останнім часом працювала головною спеціалісткою відділу регіональної молодіжної політики та підтримки ініціатив молоді департаменту молодіжної політики Міністерства молоді та спорту України. Наголошує, що її призначили на посаду за результатами конкурсу.
«Я працюю нарівні з усіма. Чому мені мають платити менше?»
Коли Аліні було 11 років, почалася Помаранчева революція. Поки її однокласники дивилися «Володаря перснів», Аліна переглядала новини про Майдан. А згодом захопилася політичними ток-шоу.
«Я дивилася на ведучих, на політиків, і мені так хотілося в усьому розібратися. Я навіть виписувала такі слова як «коаліція» чи «опозиція» і просила вчителя правознавства пояснити їх мені. Тоді почалося моє формування свідомості як українки. Я зрозуміла, що хочу займатися політикою й бути експерткою», — згадує Аліна.
Тож після школи пішла навчатися до Рівненського державного гуманітарного університету на факультет політології. Політологію вивчала ґрунтовно, адже їй справді було цікаво. Вже на п’ятому курсі почала працювати в райдержадміністрації, де здобувала досвід роботи в місцевому самоврядуванні.
Коли ж після піврічної роботи на мінімальній зарплаті Аліна попросила підвищення, керівник здивувався: «А навіщо тобі? У тебе ж сім’ї немає, куди ти гроші витрачатимеш?»
«Мене це так обурило. Я працюю нарівні з усіма. Чому мені мають платити менше? Лише тому, що я не маю родини? Мені дуже не подобається такий стереотип, що нібито якщо жінка чогось досягає, то це заслуга якихось сторонніх сил: чоловіка, батька, хтось допоміг… А коли робиш помилку — ну ти ж жінка, в тебе жіноча логіка, сама винна».
Читайте також: Тетяна Бережна: Жінки в Україні заробляють на 18,6% менше, ніж чоловіки
Аліна зізнається, що несправедливість, яка трапляється з нею, гартує її й спонукає до дій, які можуть призвести до змін, до прагнення рівності для всіх: жінок, чоловіків, людей із інвалідністю, людей похилого віку… Тому вона не припиняє навчатися й шукає можливості для додаткової освіти та реалізації. Так, після політології вона отримала диплом за спеціальністю «менеджмент організацій та адміністрування». А згодом — «публічне управління та адміністрування». Нині професійна кваліфікація Аліни — державна експертка.
Важливо залучати до партії якомога більше активних і свідомих жінок
Із партією «Свобода» Аліна познайомилася, коли проходила політологічну практику. Саме тоді й дізналася, як відбуваються вибори, як формуються списки, як проводити агітацію. Так сформувалися її політичні вподобання.
«Мене приваблювала у «Свободі» ідея україноцентризму. Що Україна — це головне, а навколо цього будуємо політику, економіку, бізнес. До того ж, у партії мало жінок, немає феміністичного руху, тож я сприймала це як можливість проявити себе», — говорить Аліна.
Читайте також: Ірина Мацепура: Депутатська діяльність вимагає великих зусиль
За її словами, вона дуже хоче залучати до «Свободи» більше жінок, адже це партія з історією. «Свобода» росла й будувалася разом із незалежністю України, отримувала різний досвід — як позитивний, так і негативний. Тому важливо залучати до партії якомога більше активних і свідомих жінок, які прагнуть боротися за свої права.
«Якщо політична партія — це інструмент, за допомогою якого ми можемо впливати на ті чи інші процеси, мені хочеться залучати до цих політичних процесів жінок. І я можу бути прикладом того, як навіть через отаку традиційну націоналістичну партію все ж приходити до влади, впливати на ухвалення рішень і боротися за права жінок», — пояснює Янчук.
«Мені дуже хочеться, щоб у владі були жінки»
2015 року Аліна вперше балотувалася до Рівненської міської та обласної рад, але тоді не була обрана. У 2020 році повторила спробу і пройшла до обласної.
Після виборів жінок, які пройшли до ради, змушували відмовлятися від депутатства. Аліна пригадує, що тоді одна з впливових депутаток Світлана Богатирчук-Кривко написала пост у фейсбуці, де закликала жінок не відмовлятися від мандатів. Це підхопили журналісти, тож завдяки суспільному резонансу вдалося зберегти місця жінок у раді.
Нині в Рівненській обласній раді 64 депутати, серед них 20 жінок.
У керівництві облради жінок немає. Із восьми постійних депутатських комісій лише дві очолюють жінки. Це комісія з питань соціальної політики і соціального захисту населення та комісія з питань гуманітарної політики.
«Мені дуже хочеться, щоб у владі були жінки. Навіть якщо вони проходять до ради по гендерній квоті й не мають досвіду. Попрацювавши, вони здобудуть цей досвід і вже активніше братимуть відповідальність на себе і владу в свої руки» — говорить Аліна Янчук.
Разом із іншими депутатками Рівненської обласної ради вона планує створити групу «За рівні можливості» задля активізації суспільного діалогу щодо забезпечення рівності в різних сферах суспільно-політичного життя регіону.
«Я вбачаю необхідність упровадження політики гендерної рівності в діяльності нашої обласної ради та активізації діалогу з неурядовими та громадськими організаціями, що працюють у сфері політики рівних можливостей –– задля ухвалення збалансованих рішень на місцевому рівні, де будуть враховані інтереси всіх громадян незалежно від статі.
Над цим і працюю сьогодні».
Про розрив в оплаті праці
Аліна Янчук згадує, як нещодавно голова обласної ради Андрій Карауш на Всеукраїнській конференції «Економічна Україна: рівність в оплаті праці» озвучив статистичні дані, про те, що жінки є керівницями в 44% обласних комунальних закладів та підприємств, чоловіки — в 55,1%. Однак є помітний розрив у оплаті праці. Це можна побачити на таких прикладах із різних галузей:
- культура і туризм (середня зарплата жінок — 21 916 грн, чоловіків — 35 392 грн;
- освіта і наука (жінки — 34 242 грн, чоловіки — 42 680 грн);
- цивільний захист та охорона здоров’я (жінки — 27 229 грн, чоловіки — 34 491 грн);
- соціальна політика (жінки — 21 353 грн, чоловіки — 26 917 грн);
- молодь та спорт (жінки — 22 956 грн, чоловіки — 28 507 грн);
- інші (жінки — 30 752 грн, чоловіки — 40 600 грн).
«Голова пояснив такий розрив в оплаті праці більшою вислугою років, рангом тощо. Ці дані озвучені, але планів чи стратегії вирішення цієї несправедливої ситуації немає», — говорить Аліна.
«Боротьба за рівні права не закінчена, і я маю її продовжувати»
Про гендерну нерівність Аліна почала замислюватися ще в школі. Так, у 10-11 класах на уроках трудового навчання вивчали автосправу, будову вантажної машини Газ-53, училися їздити, але водійські посвідчення могли отримати лише хлопці.
«Тобто я два роки вчила будову газорозподільчої системи, креслила все, а під час іспиту мені повідомляють, що на водіння складатимуть лише хлопці. Типу — кому з дівчат потрібна категорія С? Ви ж не будете водійками вантажних автомобілів. І мені це було настільки неприємно й образливо! Хоча тоді я не прагнула бути водійкою вантажівки, але це могло б полегшити відкриття категорії В. А зараз так узагалі у війську потрібні жінки з категорією С, та й на далекобійниць багато жінок учиться», — ділиться Аліна.
Читайте також: Тетяна Баєва: Коли ми об’єднуємося, стаємо набагато сильнішими
У той момент, коли Аліна Янчук зрозуміла, що ті права, які вона має сьогодні, — це не даність, а результат багаторічної боротьби жінок, вона усвідомила себе феміністкою.
«Коли жінка каже, що вона не феміністка, мені хочеться їй сказати: «Віддай своє водійське посвідчення, диплом про освіту, склади мандат». Адже вони сприймають це як даність, тоді як насправді ці права виборювали роками саме феміністки. Треба бути вдячними цим жінкам і не допустити відкату, який уже помітний під час війни. Боротьба за рівні права не закінчена, і я маю її продовжувати», — ділиться жінка.
Якось перед сесією облради Аліна сказала однопартійцям, що вона феміністка. Ті обурилися, почали кепкувати, адже для них феміністки — це ті, що ненавидять чоловіків і виступають проти них. Аліна Янчук говорить, що таке сприйняття –– через те, що про фемінізм побутує багато лякалок-страшилок і досі є нерозуміння, що це таке. Тому треба працювати над поінформованістю суспільства.
«Фемінізм для мене — це точно не про ненависть до чоловіків. У мене двоє синів. Як я можу ненавидіти чоловіків? Для мене це про пріоритетність жінок, їхніх потреб та інтересів. Якщо мене попросять обрати кандидатуру на ту чи іншу посаду, я оберу жінку. І так у всьому… Тоді як чоловік-депутат устав і пішов, мені, як депутатці, щоб узяти участь у тій же комісії, треба приготувати дітям їсти, подбати про няню, подумати, з ким дітей залишити, тобто зробити додаткову роботу. А потім ще й запитують: а з ким твої діти?»
«Материнство — це коли роботи та відповідальності в рази більше, ніж на державній службі»
25 лютого, коли ракети атакували Київ, Аліна Янчук народжувала свого першого сина Івана. Зізнається, що в той момент її охопив страх та невідомість. Лікарі на консиліумі вирішили стимулювати пологи. Аліна про всяк випадок зняла з телефона пароль, остерігаючись, що в разі її загибелі ніхто не зможе зателефонувати рідним. Пологи були важкими. Перші години малюк провів у реанімації, а мама чекала його в бомбосховищі.
За три дні їх евакуювали на Житомирщину.
«Пам’ятаю перевірку документів на кожному блокпосту, як я була змушена показувати немовля та казати, що їду з пологового».
Через рік Аліна народила другого сина — Тараса. І також змушена була спускатися в бомбосховище.
«Перше, що бачили мої діти, — це бомбосховище лікарні. Не квіти, кульки і щасливі обличчя рідних, а темні сирі стіни», — ділиться Аліна.
Материнство в час повномасштабного вторгнення — це випробування для кожної жінки, яка потребує підтримки, достатніх ресурсів, щоб подбати про безпеку та якісне виховання дітей. Так вважає Аліна Янчук. Вона прагне бути опорою для синів, якої вони дуже потребують, та транслювати їм спокій і впевненість.
«Уже понад два роки я у відпустці по догляду за дитиною. Але чи можна це назвати відпусткою? Очевидно, що ні. Роботи та відповідальності в рази більше, ніж на державній службі. Чи приносить материнство радість? Очевидно, що так. І радість, і щастя. Однак, якщо жити лише материнством та сім’єю, можна втратити свої професійні знання та навички, стати неактуальною на ринку праці», — розповідає Аліна.
«Поняття «сестринство» має набути великого ціннісного значення для кожної жінки»
Зараз старший син ходить у садочок, менший — удома з Аліною. Жінка говорить, що з’явилося більше часу на роботу. Зізнається, що для неї зараз участь у засіданнях комісій та сесіях — це можливість перемкнутися, відпочити від материнських обов’язків, відчути себе важливою для громади.
Аліна постійно навчається. Нещодавно брала участь у вишколі політикинь від платформи «Жінки — 50% успіху України». Також була учасницею проєкту «Побудова жіночого політичного лобі в Україні» та багатьох інших.
І надалі бачить себе в політиці. Каже, що це певна соціальна відповідальність, адже своїм досвідом та знаннями можна бути корисною державі, брати участь в ухваленні суспільно-важливих рішень.
«Майбутні вибори будуть великим викликом. Я вважаю, що мій досвід і знання мають працювати на Україну, на нашу державу, на її розвиток», — говорить депутатка.
А ще Аліна Янчук ділиться, що їй дуже хочеться, щоб в Україні між жінками була солідарність, союзництво та підтримка. Щоб жінки голосували за жінок, підтримували та допомагали одна одній. Щоб поняття «сестринство» набуло великого ціннісного значення для кожної жінки.
Олена Кущенко