Громадська організація «Інформаційно-консультативний жіночий центр» заснована ще 1995 року. Тоді це була одна з перших організацій, яка займалася проєктами, пов’язаними з гендерною рівністю, забезпеченням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
2014 року, коли Росія почала війну, в організації вирішили, що хочуть посилити роботу з документування злочинів, які вчиняють російські військові. Зокрема йшлося про фіксацію випадків сексуального насильства, пов’язаного з війною.
«2015 року нам удалося зв’язатися з тими, хто перебували на перших деокупованих територіях Донецької області. Це Краматорськ, Слов’янськ і Дружківка. Ми документували воєнні злочини. Поспілкувалися із 38 жінками, які потенційно могли постраждати від сексуального насильства, пов’язаного з війною.
Законодавчої бази чи навіть неофіційних напрацювань із цієї теми в Україні тоді не було. Ми керувалися міжнародним протоколом документування й тоді теж були першою організацією, яка зробила неофіційний переклад цих протоколів українською мовою», — пригадує Анастасія Ненька.
На початку повномасштабного вторгнення у СБУ не було ні протоколів, ні досвіду, як працювати з людьми, що пережили сексуальне насильство
Після повномасштабного вторгнення до Анастасії та інших членкинь організації почали телефонувати знайомі, які виїжджали з територій, де почалися бойові дії. Люди описували ситуації, які бачили на блокпостах чи переживали самі, запитували, що робити, чи просто скаржилися на обставини, які пережили.
«Ми зрозуміли, що багато з того, що нам описують, можна ідентифікувати як випадки сексуального насильства. І це наштовхнуло на думку, що таких випадків значно більше, але чи є в нас у країні експерти, які б із цим працювали? Тож почали активну комунікацію зі Службою безпеки України. Оскільки сексуальне насильство, пов’язане з війною, — це воєнний злочин, а розслідування таких злочинів є юрисдикцією СБУ, ми хотіли зрозуміти, чи є в них напрацювання: що робити у таких випадках, аби далі поширювати цю інформацію тим, хто потребує. І виявили, що слідчі СБУ мають не те що нульовий, а взагалі від’ємний досвід розслідувань справ із ознаками сексуалізованого насильства», — розповідає Анастасія Ненька.
Зважаючи на експертність команди, до «Інформаційно-консультативного жіночого центру» були звернення від слідчих СБУ, щоб долучити фахівців та фахівчинь організації до допитів постраждалих. Найперше, що робили експертки, – стежили, чи дотримуються слідчі етичних принципів, як комунікують із постраждалими, чи не завдає таке розслідування повторної травматизації.
«У слідчих є можливість за погодженням із постраждалими при допитах запросити фахівця. Ми вже мали досвід роботи із сектором безпеки й оборони, тож вони розуміли нашу експертизу й погодилися залучати нас у такі справи», — говорить Анастасія Ненька.
Навчання із етичної комунікації та адвокація законодавчих змін
Так «Інформаційно-консультативний жіночий центр» спільно з Академією СБУ розробили методичні рекомендації щодо поводження з постраждалими від сексуального насильства, де зокрема вчили й етичної комунікації. За цей рік організація провела понад 60 тренінгів, які відвідали більше трьох тисяч правоохоронців та працівників Національної соціальної сервісної служби.
«Інколи нам хочеться зробити на автоматі якісь речі, які, на нашу думку, заспокоюють інших. Наприклад, обійняти чи торкнутися руки. Але людям, які пережили окупацію, полон чи допит, такі дії можуть зашкодити».
Згодом команда почала долучатися до адвокації та напрацювання нормативної бази щодо сексуального насильства, пов’язаного з війною. У липні минулого року спеціальна представниця генерального секретаря ООН із питань сексуального насильства в умовах конфліктів Праміла Паттен підписала з представниками Кабміну рамкову програму про співробітництво щодо запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах війни. ІКЖЦ став однією з організацій, які після цієї зустрічі долучилися до розробки імплементаційного плану.
«Важливо, щоб для людини, яка пережила насильство, була можливість отримати всі послуги в одному місці, щоб не було зайвих перенаправлень і повторної травматизації, коли щоразу треба розказувати свою історію. До того ж, ця вся допомога має бути ненав’язливою, але контрольованою Наприклад, не можна нав’язувати зустріч із психологом, якщо людина не готова. І водночас, якщо на якомусь етапі людина випадає із комунікації, треба відстежити цей момент і дізнатися, що трапилось».
Правоохоронці питали, чи відрізняється звичайне сексуальне насильство від сексуального насильства, пов’язаного з війною
«На одному з тренінгів нас запитали, чи є різниця d підходах e роботі з людьми, які зазнали сексуального насильства в мирний час і які зазнали його під час війни. Тут важливо розуміти, що таке сексуальне насильство, пов’язане з війною. Бо ми говоримо не лише про примусовий статевий акт, а й про катування, примусове роздягання, змушування спостерігати статевий акт тощо.
І, звісно, це не той випадок, де можна порівнювати, хто зазнав більшої травми (як моральної, так і фізичної). Але те, що ми точно побачили, — що саме завдяки розслідуванню злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством під час війни, почали змінювати підходи до роботи з людьми, які пережили сексуальне насильство», — говорить Анастасія Ненька.
Раніше під час роботи з постраждалими від сексуального насильства мало зважали на емоційний стан людини. Про пережите насильство люди мали розповідати кілька разів. Постраждалі отримували повторну травматизацію, що також впливало на кількість заяв про такі злочини — їх було менше.
Читайте також: Катерина Левченко: Сексуальне насильство використовується у цій війні як зброя, як стратегія залякування
Анастасія Ненька відзначає, що рамкова угода стала рушійним стимулом для розробки законопроєкту про статус постраждалих від сексуального насильства через війну. Документ, який зареєстрували 9 жовтня, надзвичайно важливий для України. По-перше, його підтримала рекордна кількість депутатів та депутаток. По-друге, він дає визначення, що саме можна вважати сексуальним насильством, пов’язаним із війною, та кого зараховують до постраждалих від цього злочину. По-третє, закон регулює та визначає репарації для постраждалих.
«Запропонований закон про правовий статус постраждалих від сексуального насильства через війну — це великий крок уперед. Водночас, треба розуміти, що навіть після ухвалення цього закону, наприклад, у Кримінальному кодексі не з’явиться нова стаття про покарання осіб, які вчинили такий злочин. Тож це тільки початок роботи, бо доведеться переглянути ще низку законів, постанов, процедур та внести зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу, аби все справді працювало», — зауважує Анастасія Ненька.
Законодавство ще потребує багатьох змін і доповнень
Інше питання, досі неврегульоване, — як люди отримуватимуть репарації та що робити з дітьми, народженими внаслідок сексуального насильства, пов’язаного з війною.
«Саме з цих двох аспектів ми зараз звертаємося по консультації до міжнародних експертів, які мають досвід війни та сексуального насильства під час війни. Перше, що нас цікавить, — як розраховувати та відшкодовувати репарації. Друге — щодо дітей, які народилися внаслідок зґвалтування.
Якщо говорити про репарації, то тут важливо, аби цей механізм був прозорий та зрозумілий. Бо, наприклад, не всі люди схочуть отримувати «офіційно» статус постраждалих, і це їхнє право. Але як тоді вони мають отримати репарації?
Щодо дітей, то тут і моральний аспект. Якщо, наприклад, мама відмовиться в пологовому від дитини. Чи присвоювати їй статус, чи фіксувати інформацію про факт народження, чи давати в майбутньому доступ до такої інформації? Чи сказати самій дитині про те, за яких обставин вона народилася? Якщо сказати, то що потім буде з цією дитиною? А якщо ні, то чи отримає вона відшкодування? І який статус має бути? Тут дуже багато складних питань, на які нам треба шукати відповіді», — додає Ненька.
Читайте також: У Раді зареєстрували законопроєкт про статус постраждалих від сексуального насильства через війну
Ще одна проблема, яка виникає зараз у суспільстві, — засудження жінок, що перебувають в окупації. Особливо, коли дізнаються, що такі жінки народили дітей від окупантів. Водночас, як каже Анастасія Ненька, міжнародне право чітко визначає, що для таких жінок буде застосоване перехідне правосуддя.
«Я знаю, що людям дуже складно змінити своє ставлення до таких історій. Кажуть: та вона в полоні не була, добровільно з тим окупантом почала зустрічатися. Коли йдеться про окуповану територію — усе, що роблять росіяни — воєнний злочин. Ми не знаємо обставин, і жінка може їх ніколи не розказати. Але примусова вагітність, примусове народження дитини — це теж один із видів сексуального насильства», — акцентує Анастасія.
Як не нашкодити людям, що пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною
Анастасія Ненька зауважує: розпізнати, що людина пережила сексуальне насильство, буває досить складно. Часто будь-який травматичний досвід має схожі ознаки в поведінці людини — небажання згадувати ситуацію, уникнення зорового контакту чи навпаки, коли людина фіксує зір на якомусь одному предметі.
Тож, перше, що варто зробити — забезпечити комфортні й безпечні умови для людини.
«Якщо нам стає зрозуміло, що людина пережила стрес, перше, що варто зробити — повідомити, що це позаду й зараз вона в безпеці. Друге, якщо ви вже знаєте людей, які пережили досвід сексуального насильства, — розказати про це. Але й не брехати, якщо у вас таких людей нема», — радить Анастасія.
Експертка також зауважує, що не варто обійматися чи торкатися людини. Але доречно буде покласти поруч ковдру чи шарф, щоб людина могла вкритися, якщо цього захоче. А ще людям, які пережили сексуальне насильство,важливо розуміти, що вони контролюють ситуацію.
Читайте також: Сексуальне насильство під час війни: розвивати емпатію і змінювати підходи до розслідування
«Тому не варто нав’язувати допомогу, мовляв, зараз я вам скину контакти психологів чи організації, які вам допоможуть, беріть ручку, пишіть. Тут краще десь написати ці контакти й покласти на видному місці. Якщо людина захоче скористатися, то скористається. Вона має розуміти, що сама вирішує, що їй робити», — наголошує Анастасія Ненька.
Взагалі взірцем для комунікації з людьми, що пережили насильство, Анастасія вважає етичний кодекс, який розробила лауреатка Нобелівської премії миру, іракська правозахисниця Надія Мурад, яка також пережила досвід сексуального насильства. Вона потрапила в сексуальне рабство та зазнавала тортур. А після звільнення почала боротися з військовими зґвалтуваннями та з торгівлею людьми.
Поки є ресурс — прагнутиму і творитиму зміни
Анастасія відзначає, що досить багато людей через певний час роботи з темою сексуального насильства або ж беруть паузу, або взагалі відходять від теми. Адже часто експерти та експертки також потерпають. Це називається «вікарна травма»
«Поняття походить від слова «вікарій» — священик у католицизмі. Бо ті, хто пережили насильство, приходять до соцпрацівників чи правоохоронців як на сповідь. Тому важливо, щоб люди, які працюють у цій темі, теж уміли вчасно зупинятися й відновлюватися. Або щоби був хтось сторонній, хто міг би оцінити стан людини і сказати: все — бери паузу, не доводь себе до емоційного вигорання», – зауважує Анастасія Ненька.
Своєю мотивацією в роботі з темою сексуального насильства Анастасія називає відчуття, що вона у правильному місці робить правильну роботу.
«Я бачу, що мало хто може займатися цією темою. Але це дуже важлива тема для України зараз. До того ж, наша організація працює в цьому напрямку, і мені важливо бачити ситуацію з різних боків. Важливо, щоб люди мені довіряли й відкривалися, аби ми могли оцінити реальні потреби Але я теж знаю правила та орієнтуюся на свої відчуття. Коли мені буде складно, я зупинюся. Але поки є ресурс — прагнутиму і творитиму зміни», — підсумовує Анастасія Ненька.
Інна Наливайко
Цей текст створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ в межах проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції