«Якщо немає політикинь, які є для інших жінок рольовими моделями, стереотип про те, що жінкам не місце у політиці, міцнішає. Формується цикл: суспільство не обирає жінок на політичні посади, самі ж жінки остерігаються висуватися, оскільки не бачать прикладів для наслідування, тож вважають, що ця робота не для них», — сказала народна депутатка Світлана Заліщук під час дискусії «Ґендерна рівність в українській політиці», що відбулася у рамках спеціальної теми «Жінки. Рівність. Політика» 5-го Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни».
У розмові взяли участь Інна Борзило, громадська діячка, виконавча директорка ГО «Центр UA»; Ганна Довгопол, координаторка програми «Ґендерна демократія» Фонд імені Гайнріха Бьолля в Україні; Олена Єна, керівниця програми «Жінки-Лідери» Національного демократичного інституту (НДІ); Світлана Заліщук, депутатка Верховної Ради; Олександр Черненко, депутат Верховної Ради України; Наталія Шульга, науковиця, депутатка Київської міської ради; Світлана Хутка, соціологиня, генеральна директорка «U.World Foundation», наукова директорка ГО «Соціальні індикатори».
«50%» підготували для своїх читачів найцікавіші тези промовців.
Тренд на квоти
Жінки-депутатки становлять лише 12,3% поточного складу парламенту – це найбільша кількість жінок-народних депутаток за всю історію незалежної України. .
«Потрібно заохочувати активне представництво жінок у парламенті та в місцевих радах, зокрема через ґендерні квоти», – говорить Світлана Заліщук. Як приклад, вона наводить використання ґендерних квот у Мавританії – мусульманській країна на північному заході Африки. Мавританці запровадили ґендерні квоти після демократичної революції. Тепер жінки-депутатки становлять половину парламенту країни. «Завдяки їхній участі у політиці було вирішено багато соціальних, економічних та культурних проблем», — розповідає Світлана.
В українській політиці ґендерні квоти більше не сприймають як щось екзотичне. Про це свідчить норма Закону України «Про місцеві вибори», яким встановлено вимогу до ґендерного складу виборчого списку партії на місцевих виборах. У ній йдеться про те, що не менше 30% виборчого списку кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах мають становити особи кожної статі. За умов нинішнього ґендерного дисбалансу це означає, що не менше 30% виборчого списку кандидатів на місцевих виборах мають становити жінки. Народний депутат Олександр Черненко розповідає, що ця норма допомагає збільшити представництво жінок у виборчих списках на місцевих виборах, навіть попри те, що у законі не встановлено відповідальності партій за недотримання цієї вимоги.
Прийнятий у першому читанні проект Виборчого кодексу також містить положення про ґендерні квоти на етапі формування виборчих списків. На виборах до парламенту, у кожній п’ятірці виборчого списку щонайменше 2 особи мають бути однієї статі, а решта — іншої. Таким чином, жінки-кандидатки можуть становити не менше 40% виборчого списку кожної політичної партії, що балотуватиметься на виборах.
Однак присутність жінок у Верховній Раді буде залежати суто від виборця.
«Проект Виборчого кодексу передбачає систему відкритих списків, за якої виборець самостійно зможе обрати кандидата із списку партії, якому він віддає свій голос. Це означає, що як чоловіки, так і жінки матимуть переконати виборця віддати голос саме їм», — розповідає Олександр.
Чи будуть в Україні голосувати за жінок?
Олена Єна, керівниця програми «Жінки-Лідери» Національного демократичного інституту, говорить, що за даними досліджень, проведених НДІ, стать кандидата чи кандидатки не має жодного значення для абсолютної більшості українських виборців. Олена розповідає, що стать має значення для 2-3% опитаних, що завжди опиняється у межах статистичної похибки.
«За даними нашого загальнонаціонального опитування, 52% респондентів вважають, що жінки та чоловіки мають у рівній мірі бути залученими до політичного життя. Понад те, 7% вважає, що жінки мають бути більше залучені до політичного життя, аніж чоловіки. Усі цифри, отримані нами, переконливо говорять: українці готові голосувати за жінок. Головне, аби було достатньо кандидаток серед тих, хто балотується», — говорить пані Олена.
В Україні немає нестачі у кваліфікованих кандидатках у депутатки парламенту та місцевих рад. «В Україні рівень освіти жінок вище, ніж рівень освіти чоловіків. 76% наших респондентів не вважають, що жінок у політиці немає через те, що недостатньо кваліфікованих кандидаток. Як причину вбачають те, що партії схильні висувати чоловіків, а не жінок. Так думають 68% опитаних», — розповідає Олена Єна. Вона налаштована оптимістично, бо вже зараз політичні партії дбають про забезпечення у їхніх списках достатньої кількості кваліфікованих жінок-кандидаток.
Цій політиці потрібні жінки
Ганна Довгопол, координаторка програми «Ґендерна демократія» Фонду імені Генріха Бьолля в Україні, переконана, що ґендер, як і будь-яка інша характеристика, яка впливає на наш досвід, важлива для політики. По-перше, через те, що особистий досвід зумовлює наше розуміння тих чи інших проблем. Ганна розповідає про приклад Відня, де місцева депутатка Рената Кауфман досягла створення у місті першої пішохідної вулиці — Марія-Хільфер-штрассе, яка й понині є візитвікою міста. Пішохідна вулиця – це те, що важливо насамперед для жінок, матерів з маленькими дітьми. Рената говорила про потреби жінок, виходячи зі свого жіночого досвіду. Адже аби обстоювати потреби жінок, потрібно зрозуміти їх.
«Ми представляємо інтереси спільнот, до яких ми належимо, проблеми яких ми розділяємо, або ж принаймні чуємо та розуміємо. Жінки при владі можуть по-новому впливати на життя своїх громад, розуміючи запити і потреби інших жінок. За останніми даними, в Україні близько 54% жінок. Зважаючи на це, логічно і справедливо мати як мінімум 50% жінок у парламенті», — резюмує Ганна.
Крім цього, присутність жінок у владі важлива, оскільки вона створює для інших жінок нові рольові моделі.
«Якщо в політиці є жінки, люди звикають бачити, що жінки можуть робити й політику, яка вважається складною і подекуди брудною професією. Сьогодні є велика потреба і запит на нові рольові моделі для жінок. Позаяк, майже під кожною ґендерною темою у Facebook, все ще надзвичайно багато розмов про те, що «жінки менш розумні» та «їхнє місце на кухні», — наголошує Довгопол.
Світлана Хутка, соціологиня, к.н. та генеральна директорка «U.World Foundation», стверджує, що розподіл жінок у владі в країні нагадує піраміду: чим впливовішою є позиція, тим менше у ній жінок. Більше того, нашій політичній культурі не властиві практики «виховання» жінок-політикинь через різноманітні школи політичного лідерства для жінок. На думку пані Світлани необхідно, аби залучення жінок у політику було елементом політичної культури, а не штучним кроком для заповнення квоти і отримання додаткового фінансування.
Цьогоріч 5-и Міжнародний конкурс «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни» також сприяє популяризації жінок у політиці — спеціальна тема конкурсу «Жінки. Рівність. Політика». «Цей конкурс вперше торкається тематики ґендерної рівності у контексті політики», — розповідає Інна Борзило, громадська діячка, виконавча директорка ГО «Центр UA».
Планується, що експозиція робіт переможців конкурсу буде подорожувати країною та формувати дискусію з приводу ролі жінок у політиці на місцевому рівні.
Марія Матяшова, для 50%
Фото Ганни Грабарської