Наталія Озерянська була сільським головою у Трикратах, а тепер, після об’єднання, стала заступником голови Олександрівською селищної ОТГ. Загалом, це тенденція по всій Україні: жінки-голови села після об’єднання територіальних громад поступаються керівними позиціями чоловікам. Про це ми теж говоритимемо з Наталією Озерянською. А ще про сільську громаду, про те, що таке гендер на селі і що основна проблема по селах – це безробіття і домашнє насильство.
«Ми знаходимося між Вознесенськом, нашим райцентром, та Південноукраїнськом, це те місто, де АЕС. Ми якраз посередині. Любимо жартувати про ті міста, що вони наш пригород…», – розповідає Наталя.
В неї великі плани – на території села національний парк «Бузький Гард», знаменитий Актовський каньйон, родова садиба ботаніка Віктора Скаржинського та насаджений ним унікальний ліс-лабіринт. Озерянська мріє розвивати зелений туризм, написала проект Інформаційно-туристичного центру, сподівається здобути під нього грантову підтримку. Бо людям потрібні перспективи, безперспективність – це те, що стримує розвиток і не дає жити.
– Раніше, років 10 тому, – розповідає Наталія Озерянська. – У нас в районі сільськими головами були лише чоловіки. Так було заведено. А тепер все змінюється… Зараз у Вознесенському районі із 17 сільських голів – більше половини жінки.
Мене спочатку не сприймали як сільського голову. Уявіть, у нас в сільраді величезний стіл, я коли за ним сідаю, то мене й не видно. Приходять великі дяді і думають: ну що з нею говорити…
Вони ж не знають, що в мене стержень!
Я стала в.о. голови, бо наш колишній голова був старенький, сильно хворів. Він склав свої повноваження, а за законом – раз нема виборів, то обов’язки голови виконує секретар. І я півтора роки пробула головою.
Якщо чесно, то й ти на вибори я і не хотіла, і не збиралася. А вже як пропрацювала півтора року головою – то в мене вже з’явилася і своя команда, і свої проекти. Ну як це кинеш? Треба доробляти.
До речі, у мене в команді були майже самі жінки. Навіть опалювач в нас була жінка. Тобто опалювачка!
Розумієте, голова, звісно, підписує рішення, але завжди треба його з кимсь обговорити, зрозуміти що це, чи правильно, хто робитиме, до яких наслідків це призведе. І в мене була така команда, з якою завжди можна було порадитися і на яку можна було розраховувати. Тоді ти тільки справжній голова, а так ти голова без рук, без ніг, без користі.
Головне розуміти, що ти робиш для всього села.
Так от: коли оголосили вибори – я вирішила висуватися. Бо мені самій було цікаво, чи проголосують за мене люди, чи сприймають вони мої ініціативи… І за мене проголосували – значить, у мене вірять.
Я ж тут, у Трикратах, родилася, виросла, школу скінчила з золотою медаллю. Тут мої батьки живуть – я ж не можу нічого поганого зробити, бо батьки ж дивляться!
– А батьки не казали не йти на голову?
– Ні! Вони мене підтримували і підтримують. Мама завжди мені каже: ну в кого ти така вдалася. Мій старший брат – тиха спокійна людина. А я за всіх.
– А чому головою ОТГ став все-таки чоловік?
– Тут не в тому справа. Все-таки ми, два села і одне селище, об’єдналися довкола Олександрівської селищної ради, тому нам виглядало логічно, що голова селищної ради і буде головою ОТГ. Ми між собою усі свої амбіції узгодили, і для мене, приміром, це хороший показник, що за нашого об’єднаного голову проголосували 96% тих, що прийшли на вибори. Знаєте, ми вирішили не конкурувати одне з одним.
– Але ж ви поступилися, по суті?
– Так. Але я не вважаю, що я від того втратила. Головне – разом працювати, ми ж для людей, а не для власних хотєлок. Ну і не забуваймо, що перші роки роботи будь-чого, і ОТГ теж, це ризики. І наш голова їх взяв на себе.
– А ви дотримуєтеся принципів гендерної рівності?
– Ми не те, щоби свідомо хотіли дотримуватися принципів гендерної рівності, але так саме склалося. Голова селищної ради – чоловік. Перший заступник – я, жінка. Два секретарі – чоловік і жінка. Двоє старост – чоловік і жінка. Приблизно половина депутатського корпусу – жінки.
Я би сказала, що в нашій громаді більше активних жінок – бо жінки комунікабельні і хочуть щось робити, а чоловіки – інертні.
Мені подобається, що в людях прокидається активність і зацікавлення життям громади. Раніше як було? Десь щось вкрали – до голови, десь лампочку розбили – до голови, чоловік жінку побив – до голови.
– А в селі часто стикаються з домашнім насильством?
– Часто. Але багато хто мовчить.
Знаєте, в мене колишній чоловік – «афганець». Ну що ми тоді знали про війну і її наслідки? Я довго терпіла. Але потім зрозуміла: в мене двоє синів. Заради них я маю це припинити. Щоб мої діти більше не бачили того, як тато піднімає руку на маму.
Я викликала поліцію, тоді ще міліцію, вони зафіксували факт домашнього насильства, потім до мене, сільського голови, приходила соціальна служба, протоколювала мою ситуацію, мене ставили на облік… А це село.
Та я осуду не побоялася. Хоча що я тільки не чула! І «вона ж сільський голова, що вже нічого йому не могла зробити», «як це так – на свого чоловіка міліцію викликати»… Ми з чоловіком хоч і розлучилися, нині спілкуємося, дітей виховуємо разом… І я би сказала, що тепер все добре. Я не жалію.
От в мене є колега, яка сильно потерпає від свого чоловіка, і вона каже: я так, як ти, не можу. І що ти зробиш? Терпить.
Знаєте, це така важлива тема, що її зараз піднімають на всю країну! В мене аж сльози виступили, коли я про це почула на Першому жіночому конгресі, від таких поважних людей – депутаток, міністрів… Бо я зазнала це на своїй шкурі, і для мене це велика підтримка.
– А як люди ставляться до гендерного бюджетування, приміром?
– З захватом! Раніше у нас в громаді не чули слова «гендер» і не знали, що воно таке. А тут проводиться тренінг із гендерного планування. Розбили нас на три групи, дали задачку: от у вас члени сім’ї такі-то, бабуся хворіє, дитина ходить в школу мистецтв, є чоловік і жінка – складіть бюджет сім’ї, але виходячи з того, що у першої групи дохід дуже обмежений, у другої – середній, а в третьої – дуже високий. І уявляєте, всі розписали однаково! Це нас вразило, що ми всі зробили ніби під лінійку, а до кожної ситуації і кожної вікової групи – свій підхід, і всі інтереси має бути враховано, і все залежить від того, а скільки ж ви маєте.
Навіть в простих речах я намагаюся дотримуватися принципів гендерної рівності: створюю робочу групу, приміром, і слідкую, щоб там були і старі, і середній вік, і молодь, і чоловіки, і жінки.
І не тому, що так хтось вимагає, а тому, що так зручно і дає ліпший результат.
Леся Ганжа, 50%