Ставити амбітні цілі й досягати їх, демонструвати, що розбити «скляну стелю» в секторі безпеки цілком реально, долати виклики на новій посаді, проводити гендерний лікнеп серед колег і колежанок, опікуватися просуванням гендерної рівності… Усе це про Катерину Павліченко, яка наприкінці вересня стала заступницею міністра внутрішніх справ. На цій посаді вона займається координацією питань щодо моніторингу за дотриманням прав і свобод людини у діяльності органів системи МВС.
50% поспілкувалися із Катериною й розпитали її про призначення, плани на новій посаді, розвиток Української асоціації представниць правоохоронних органів, а також про систему наставництва в МВС.
– Катерино, скільки жінок нині працює в системі МВС, і який відсоток тих, хто обіймає керівні посади?
– 24% у структурі міністерства в цілому. У Національній поліції – 25%, у Національній гвардії – 14%, у Державній міграційній службі – 78%, у ДСНС – 20%. Стосовно керівних посад, то тут трішки менший відсоток. Середня кількість жінок на керівних посадах у МВС складає 16%.
– Як вам цей показник?
– Непоганий, як на мене, але може бути й кращий.
– Як ви потрапили в правоохоронні органи?
– Це було в 2015 році. Я на той час уже три роки працювала юристкою в державній структурі. Саме був період реформ. Подумала: а чому б і ні?
Варто зауважити, що тоді мене підтримали мої колеги, з якими я працювала, і зокрема, моя керівниця. Це жінка, якою я захоплююся, тому що вона мене тоді надихнула і сказала: «Катерино, якщо ти маєш бажання, іди і спробуй. Ми завжди раді тебе бачити, тож у будь-якому випадку завжди зможеш повернутися до нас». Вона була однією з тих ключових людей (але не єдиною), яка підштовхнула мене до цього кроку. Дала впевненість у тому, що в принципі тут нічого страшного немає, інколи потрібно вдаватися до таких рішень, виходити із зони комфорту. Це мені допомогло зважитися.
– Страшно було?
– Скоріше незвично. Навіть спочатку сумувала за судовими процесами, участь у яких я брала в якості сторони по справі на попередньому місці роботи.
– Розкажіть про виклики, з якими ви зіткнулися на новій посаді.
– Той рівень відповідальності, який передбачає ця посада, і є для мене викликом. І я впевнена, що докладаю і докладатиму багато зусиль, щоб досягти високих результатів по тих напрямках роботи, за які я відповідальна. Призначення було для мене несподіваним, тому я не вибудовувала для себе якихось очікувань. Розумію, що в мене є цілі, є завдання, і я поступово до них рухаюся.
– Ви є засновницею й очільницею Української асоціації представниць правоохоронних органів. Як виникла ця організація?
– Прототипом УАППО є Міжнародна асоціація жінок-поліцейських, заснована в 1915 році в Лос-Анджелесі задля об’єднання та підвищення потенціалу жінок у поліції. Це найстаріша організація жінок у правоохоронних органах у всьому світі, має членів у 73 країнах і щорічно проводить навчальні конференції в різних країнах. Власне, це така мережа, яка об’єднує жінок із усього світу.
Якось ми зустрілися на одній із конференцій, де були представники й представниці різних структур МВС, і почали обговорювати, що є такий міжнародний досвід, тож чому б нам не створити подібну організацію. Спочатку там були поліцейські, потім до нас приєдналися прикордонники, нацгвардійці та інші структури МВС. І всі сказали: «О, та це ж хороша ідея, давайте спробуємо, тому що у нас усіх однакові проблеми, з якими ми стикаємося на службі або в позаслужбовий час». Тоді й з’явилася ідея створення такої організації, як платформи для обміну досвідом й контактами для професійного й особистого розвитку.
Сьогодні наша асоціація об’єднує 300 людей. Зараз, до речі, готуємося до щорічної конференції. Вона запланована на 3-5 грудня. Ми проводимо опитування, досліджуємо потреби наших членів, і однією з таких потреб зараз багато хто виділяє баланс роботи й особистого життя. Тож наша конференція цього року буде присвячена саме цій тематиці. Ще обговорюємо програму, наповнення, хто буде присутній і де все буде відбуватися.
– Ви згадали про опитування. Чи вдавалося таким чином дізнатися про проблеми жінок, які працюють у правоохоронних органах?
– Ці опитування були більше спрямовані на потреби, а не на проблеми. Ми намагаємося дослідити, яка тематика лекцій або практичних занять є необхідною для наших членів. Є запит на проведення занять по вогневій та тактичній підготовці, медицині, жіночому лідерству. У нас навіть є спеціальний дводенний тренінг з лідерства, який проводиться на постійній основі.
Звичайно, більшість членів на сьогоднішній день у Києві, але зараз ми працюємо над тим, щоб розвивати регіональні осередки. Уже маємо в деяких регіонах активних учасниць. Я їх називаю непосидючими, бо вони весь час кудись біжать, рухаються, організовують якісь заходи, тренінги, лекції, постійно розповідають про діяльність нашої Асоціації, що вона є відкритою… До речі, вона є відкритою і для чоловіків, і для жінок, які працюють у системі правоохоронних органів.
– Скільки зараз у вас чоловіків, і якою є їхня місія?
– На сьогоднішній день до нас вже приєдналися 24 чоловіка. Але ця цифра постійно зростає, майже кожного місяця.
Коли ми вирішували, чи будемо відкриті для чоловіків, це було певне дискусійне питання. Але якщо вони мають намір і бажання вступити й підтримати наші ідеї, то чом би й ні?!
Більшість із тих чоловіків, які приєднуються до нашої організації, обіймають керівні посади. Вони демонструють, що підтримують ідеї гендерної рівності, ідеї рівних прав і можливостей, розвитку й підтримки жіночого лідерства, і таким чином мотивують своїх підлеглих, щоб теж долучалися. Насправді я захоплююся такими чоловіками, тому що вони не бояться сказати, що підтримують жінок, які працюють разом із ними.
– А ви якимось чином їх мотивуєте чи вони самі вступають?
– Можу вас запевнити, що точно нікого не примушую.
– Система наставництва в правоохоронних органах. Що це таке, і як ви це бачите?
– Одним із пріоритетних завдань нашої Асоціації справді є створення системи наставництва. Зараз ми працюємо над тим, щоб її розвивати й впроваджувати в правоохоронні структури. У 2015 році, коли відбулася реформа, прийшло багато молодих жінок і дівчат, які раніше не мали стосунку до правоохоронних структур. Ключовим аспектом, як на мене, тут є те, що ментором може бути як жінка, так і чоловік. Тут стать не має значення.
– А у вас є ментор або менторка?
– У моєму житті було дуже багато людей, які мене надихали й навчали, я брала з них приклад. Але не можу зараз когось окремо виділити, в мене намає такої людини, яку б я повністю назвала своєю менторкою. Думаю, що ментором має бути та людина, яка може надихати і вести на собою. Вона не говорить, що тобі робити в тому чи іншому випадку. Натомість, можливо, надає якісь поради, підтримує тебе у складних ситуаціях, тож ти завжди можеш звернутися до неї й брати з неї приклад.
– Дуже часто ЗМІ, коли пишуть про жінок-правоохоронців, роблять акцент на зовнішності, вікові чи елементах одягу («26-річна білявка на підборах стала патрульною поліцейською» чи щось на кшталт цього), або розпитують, чи не важко поєднувати роботу і виховання трьох дітей. Як ви реагуєте на такий підхід?
– Я вважаю це недоречним. Я дуже сподіваюся на те, що з часом усі люди, й журналісти в тому числі, переглянуть ці підходи і будуть акцентувати увагу саме на професіоналізмі. Як на мене, то підвищення рівня гендерної обізнаності потрібно усьому нашому суспільству в цілому. І звісно, що й правоохоронцям теж.
– Чи проводяться в Україні дослідження, присвячені проблемам служби жінок у силових структурах?
– Так. Час від часу в нас проводяться такі дослідження. Більше того – я збираюся провести також гендерний аудит у Міністерстві внутрішніх справ. Бо вважаю, що для того, щоб працювати над проблемами, треба спочатку їх виявити. Потрібно дослідити не тільки законодавчі та підзаконні акти, накази, що видаються міністерством або іншими центральними органами, а також умови несення служби. Наприклад, чи зручна форма, чи необхідно щось доукомплектувати окремо для жінок і окремо для чоловіків… Я не кажу, що ми маємо зосереджуватися лише на жінках. Ми в обов’язковому порядку маємо враховувати потреби як жінок, так і чоловіків.
Також є гендерно орієнтоване бюджетування, яке дає нам зрозуміти, чи справедливе розподілення коштів для потреб жінок і чоловіків. Коли ми формуємо бюджет, то маємо цьому приділяти увагу задля досягнення гендерної рівності. Це сприяє підвищенню ефективності використання бюджетних коштів, яке при такому підході стає адресним і прозорим, врівноважується участь жінок і чоловіків у бюджетному процесі.
– Міністр поділяє вашу думку про гендерний аудит? Яке в нього ставлення до питань гендерної рівності? Бо назагал міністерство має досить прогресивний вигляд у цьому плані…
– Дійсно, наше міністерство прогресивне в цьому питанні. Ми детальніше обговорюватимемо, яким чином будемо проводити аудит, у які строки, на що він буде спрямований. Звичайно, нам також буде потрібна підтримка міжнародних експертів, бо це дослідження має бути незаангажованим.
Вікторія Кобиляцька, 50%
Фото: Анна Науменко, www.burofashion.com