Лідери думок, громадські активісти та журналісти обговорювали інтерв’ю співачки Анастасії Приходько в іпостасі представниці «Блоку Юлії Тимошенко» так, ніби вона й справді є тим “новим обличчям” у політиці, на яке чекає суспільство.
Феєричне інтерв’ю Насті Приходько на «Рандеву» з Яніною Соколовою, 5 канал, мало всі шанси залишитися просто курйозом. Смішним роликом, який можна буде потім переглядати у ютюбі.
Але щось пішло не так. Несподівано діалог співачки з журналісткою дав такий ефект, якого годі було чекати: його сприйняли серйозно.
Дивитися його було передовсім не смішно, а соромно.
Чому? Чому стількох людей воно зачепило аж такою мірою, що громадські діячі, військові, волонтери і журналісти бурхливо обговорювали його у соцмережах? Чому у мене, врешті-решт, відчуття, ніби на моїх очах сталося щось погане – значно гірше, ніж медійна невдача конкретної людини?
Приходько від часів Майдану мала чітку громадянську позицію, безкоштовно виступала для військових і збирала кошти на їх потреби своїми концертами. Це все є безсумнівним плюсом її репутації в очах багатьох виборців: ми теж такі, ми теж і волонтерили, і помагали, ми теж такі, як Настя.
Відтак, її провал сприймається великою частиною її аудиторії як провал надії на оновлення влади.
Інтерв’ю Приходько викликало такий резонанс тому, що вона не змогла відповісти на прості базові питання. Настя не показала, як вона ставиться до мовного питання чи до врегулювання конфлікту в Криму і на Донбасі. Тобто, за військовий варіант чи за компроміс. Хоча позиція щодо цих питань є для виборців маркером.
Різними способами Яніна Соколова ставила фактично одне й те ж питання: як Настя, така патріотична й пасіонарна, узгоджує свою громадянську позицію із політикинею, яку неодноразово ловили на брехні і популізмі.
Фрагмент інтерв’ю:
Яніна Соколова: Багато людей вірять тому, що говорять з телевізора, як перевірити, чи бреше ваш кандидат, чи ні? От на прикладі Юлії Тимошенко.
Анастасія Приходько: Для того, щоб це зрозуміти, треба людині повірити.
Яніна Соколова: Просто сліпо повірити?
По суті, Настя відповісти не змогла. І це попри те, що є безліч варіантів відповідей на це питання.
Врешті-решт, Приходько могла просто сказати, що з усіма своїми плюсами і мінусами Юлія Володимирівна дала їй, Насті, зелене світло, всі можливі карт-бланші й безмежну свободу дій, тому вона долучилась саме до її команди. Хіба мало як можна викрутитися?
Натомість Приходько вела розмову в режимі «сам дурак», розповідаючи, що Порошенко не кращий.
Фрагмент інтерв’ю:
Анастасія Приходько: У Юлії Володимирівни немає бізнесу, а у Порошенка є бізнес.
Яніна Соколова: Чому ви вирішили, що в неї немає бізнесу?
Анастасія Приходько: Тому що я знаю, що в неї немає бізнесу.
Яніна Соколова: А за що вона живе?
Анастасія Приходько: Вона дуже умна, як політик вона одна з самих потужних. Її знає увесь світ.
Зрештою, якби Анастасія і справді переймалася соціальними проблемами, які оголосила зоною своєю майбутньої відповідальності, то могла б і сама задати тон розмові – наприклад, говорити про пільги для військових та пов’язані з ними трабли. Могла б порушити питання соціальної адаптації після повернення з фронту.
Вона багато чого могла б, якби їй було про що говорити. Якби вона і правда була новим обличчям у владі, а не використанням старої політичної технології, коли улюбленці публіки стають «наживкою», на яку ловлять голоси виборців.
Патріотично налаштовані зірки уже ставали депутатами й депутатками. Як от Руслана Лижичко, Оксана Білозір, Святослав Вакарчук, Злата Огнєвіч, Таїсія Повалій.
Єдине, що вирізняє Анастасію – жодна з цих фігур не засвітилася з «Костянтином» за кадром. Це той невидимий голос, який під час інтерв’ю з Яніною Соколовою вирішував, що має Анастасія відповідати і про що її можна питати.
Важко собі уявити «закадрового Костянтина», який би давав вказівки тим жінкам, яких би особисто я хотіла бачити у владі.
Наприклад, Лесю Литвинову. Леся ще вагітною волонтерила на Майдані, опісля організувала центр допомоги переселенцям на Фролівській у Києві, зараз опікується важкохворими дорослими.
Литвинова орієнтується у конкретній сфері – це дорослі з онкологією. Вона знається на темі, проблемах у ній і суміжних сферах, як от доступ до знеболюючих засобів для смертельно хворих, що живуть на непідконтрольній території чи в сірій зоні. Настя знається на естраді. Вона може допомагати у зборі коштів, але навряд чи справиться із тим, як законодавчо полегшити останні хвилини життя людям, які вмирають від раку.
Тобто, в політику мали б йти люди, які вже себе зарекомендували в якійсь суспільно значущій темі. Таких є чимало.
Наприклад, є моя товаришка Аліна Волошинець. Вона завдяки своїм організаційним здібностям свого часу стала неофіційним лідером Асоціації велосипедистів Львова. На ній ініціатива і трималась, а коли Аліна пішла в декрет – руху не стало. Зараз вона живе за кордоном. Аліна могла б принести багато користі своєму місту, якби працювала в органах місцевого самоврядування чи представляла громаду як депутатка.
Є Галина Титиш, у минулому журналістка, а зараз громадська активістка у сфері освіти. Вона точно могла б привнести конструктиву у розвиток освітньої сфери в Україні.
Є Катерина Аврамчук, яка могла б звернути гори у темі електронних книжок і боротьбі з піратством.
Катерина Ніколаєнко з Мілітарного порталу логістка від бога – могла б стати в пригоді в реформуванні системи забезпечення ЗСУ.
Ліля Кузік завдяки рокам праці в темі зоозахисту могла б багато чого зробити для вирішення проблеми бездомних тварин.
В суспільстві і справді є попит на нові обличчя у владі. Бо від нових облич люди очікують нових компетентностей.
Тільки проблема в тому, що справжні нові обличчя в стару владу йти не хочуть.
Натомість «казус Приходько» демонструє, що у старих політсилах запит на нові обличчя розуміють по-своєму: як запит на нові зображення на обкладинках, а все, що треба, за них говоритимуть «старі Костянтини».
Василина Думан, для 50%