Уявімо шлях маленької української дівчинки, яка хоче бути лідеркою. Вона мала дитинство, безпеку, мрії. Але її життя змінилося назавжди. Вона дізналася про страх перед майбутнім, втратила стабільність і опору. У неї з’явилися перші рани війни. Суспільство зосередилося не на освіті, гендерній політиці чи боротьбі з дискримінацією, а лише на відсічі ворогові та перемозі. Проблеми маленьких дівчаток відтоді не на часі.
Не на часі?
Після початку повномасштабного вторгнення я працюю в освітніх проєктах із дітьми з усієї України, але найчастіше на території Донецької області. Я чую багато історій маленьких дівчаток, страхи, переживання, розвиток та освіта яких ніби відійшли на другий план.
Даша жила в Харкові, але її родина змушена була рятуватися від обстрілів на заході України. Попри стрес та страх вона має адаптуватися до нового й незрозумілого середовища, де вона чужа. Даша досі не почувається в безпеці. Але її страхи не на часі.
Читайте також: Моя боротьба за себе
Лізі з Покровська було шість, коли почалося повномасштабне вторгнення. Вона мріяла потрапити до школи, уявляла, як пише крейдою на дошці, грається з друзями на перерві… Але жодного разу вона не була у школі в своєму рідному місті, не тримала крейду в руках і не спілкувалася з друзями.
Даші 8 і вона з Павлограда. Змушена вчитися в підвалах, іноді спати в укриттях. Марії 17, вона живе в Краматорську. Її родина лишилася в місті. Дівчина мріє стати програмісткою. Але в неї немає доступу до будівлі школи, до гуртків чи курсів. У Краматорську, який раніше був столицею дитячої робототехніки, у Марії майже не залишилося можливостей для розвитку.
Освіта, мрії й дитинство цих дівчаток не на часі?..
Випробування мене не зламали
Я завжди була активною, хотіла змінити світ, любила науку, мріяла стати науковицею, була призеркою обласного конкурсу Малої академії наук. Коли мені вручали атестат із відзнакою, завучка сказала, що крім того, що я розумна, я ще й буду гарною господинею і дружиною. Я почувалася пригніченою і знеціненою. Зрештою, гарною господинею я так і не стала. Але й науковицею не стала теж. У мене з’явилося велике бажання довести, що я можу щось більше, ніж бути домогосподаркою. І мені коштувало багатьох зусиль перестати робити щось, лише щоб довести всім, що я розумна, і почати робити те, що я справді хочу.
Я часто чую, як цим дівчаткам говорять у школі, як і мені колись, що їхнє майбутнє — народжувати дітей і відроджувати націю. Коли я чула таке в дитинстві, почувалася непотрібною, неправильною. Мені хотілося поводитися як хлопчик, замаскуватися, щоб мене прийняли, щоб отримати шанс бути собою, хоча насправді тоді я ще більше втрачала себе.
Читайте також: Як це — бути лідеркою?
Випробування мене не зламали, і можливо, вони не зламають цих дівчаток. Але залишать глибокі рани, які згодом стануть шрамами, що часто нитимуть «на погоду». Дівчатка ретельно ховатимуть їх за товстим піджаком, щоб ніхто не здогадався про їхню слабкість. Але їхня боротьба з невидимим ворогом триватиме, їм завдадуть нових ран, вони клеїтимуть на них пластир і йтимуть далі.
А можливо, вони не витримають. Бо занадто багато випробувань та викликів і так мало підтримки. Вони стануть зручними, такими, як треба, змиряться з тим, що вони ніколи не на часі…
Справжні лідерки прориваються через бурі й стають сильнішими?
Уявіть цих маленьких українок із Харкова, Покровська чи Краматорська. Ким вони стануть? Лікарками, поліцейськими, викладачками, політикинями? Чи, можливо, потерпатимуть від домашнього насильства, будуть тінню своїх чоловіків? Це вирішується просто тут і зараз, у цю мить. Ми не можемо поставити на паузу їхні життя, їхнє дитинство, мрії, майбутнє.
Кажуть, що справжні лідерки прориваються через бурі й стають сильнішими через випробування. Але скільки лідерок, експерток, фахівчинь ми втратили, бо вони росли всупереч суспільству, а не завдяки його підтримці. Якби їх підтримували, наскільки багатшим і сильнішим був би наш світ. Скільки талановитих дівчат ми втрачаємо, бо вони «не на часі»?
Це наша відповідальність — дати дівчаткам можливість мріяти й досягати своїх цілей. Їхнє майбутнє залежить від нашої підтримки сьогодні. Ми повинні створити умови, де кожна дівчинка зможе стати такою, якою мріє бути. Майбутні українські лідерки ростуть тут і зараз. І їм потрібна наша підтримка.
Анастасія Пономарьова,
освітня менеджерка