«Це траплялося на різних етапах. І коли я стала керівницею молодіжного центру. І коли були відповідні амбіції й можливості спробувати себе в ролі кандидатки в депутатки. Було дуже багато сексизму та проявів гендерної нерівності як під час агітаційної кампанії, так і після її завершення. Справді, були закиди, що політика – це «нежіноча справа». Від різних людей, іноді навіть від тих, від кого зовсім не очікувала», – говорить заступниця міністра молоді та спорту Марина Попатенко.
Свій професійний шлях вона починала в управлінні молоді та спорту Сумської облдержадміністрації. Відтоді робота з молоддю для неї в пріоритеті. Нині Марина Попатенко працює в уряді, відповідає за забезпечення реалізації політики гендерної рівності.
Ми поговорили з нею про те, як ефективно давати відсіч закидам про «нежіночу справу», чому важливо виходити із зони комфорту, а також про гендерно орієнтовані підходи, які є частиною міжнародних зобов’язань України.
«Місце, де я можу пошукати відповіді на свої питання»
Ви займаєтеся розвитком молодіжної політики. Це свідоме прагнення чи так склалися обставини?
Нещодавно якраз над цим розмірковувала. Вибір іти у державний сектор на той час, коли починався мій професійний шлях, був, можливо, не стільки свідомим, скільки продиктованим високим інтересом до цієї сфери. Тоді мені було 22 роки, і після університету я пішла працювати до управління молоді та спорту Сумської ОДА. До того були відомі студентські події у нашому місті (мова про Революцію на траві 2004 року, коли студенти та викладачі протестували проти об’єднання трьох університетів у Сумах в один – авт.). Під час цієї революції я весь час намагалася зрозуміти, чому ж ми не можемо почути одне одного, зрозуміти і вийти на діалог. Адже ми всі в одній країні живемо і маємо разом зрозуміти, куди нам рухатися. Після університету у мене була можливість піти у сферу бізнесу, на одне з великих підприємств. Але я пішла на держслужбу, щоб знайти відповідь на свої питання і зрозуміти, як працює наша державна система. Абсолютно випадково побачила в деканаті оголошення про можливість стажування в обласній адміністрації, і вирішила спробувати. І дуже рада цьому.
Спочатку це було управління молоді і спорту. Я обрала його, бо до нас приходили представники цього управління, розповідали, чим вони займалися і мене це зацікавило. Постажувавшись там, я зрозуміла, що це і є те місце, де я можу пошукати відповіді на свої питання. І, більш того, можливо, навіть своєю роботою впливати на те, щоб діалог у суспільстві відбувався, адже мені це важливо.
Вийти із зони комфорту і випробувати свої можливості
Що спонукало вас займатися молодіжною політикою, а не якимось іншим напрямком? Адже суспільний діалог можна налагоджувати в різних сферах. Чому не економіка чи освіта, до прикладу?
Мабуть, перший раз це був збіг обставин. Я, як студентка, надихнулася історіями людей, які працювали в управлінні. Я сама людина креативна, а, як відомо, у молодіжній політиці дуже багато креативу, тож так співпало. А от вже наступні кроки були свідомими. Наприклад, коли я пішла з управління, то свідомо обрала молодіжний центр. Між цими інституціями якийсь час я працювала з громадськими організаціями. Та зрештою й далі наша співпраця з ними продовжувалася. Наступні кроки я була вже в Київській облдержадміністрації. Там я працювала в управлінні молодіжної політики та національно-патріотичного виховання.
Читайте також: «Бути ковтком свіжого повітря»: як політикині змінюють місцеве самоврядування в регіонах
От зараз ви самі підводите до наступного запитання. Ви досить довго пропрацювали в органах місцевого самоврядування на Сумщині. Та в якийсь момент зрозуміли, що пора рухатися далі. Що стало поштовхом до цього?
По-перше, я завжди прагну розвитку. Коли ти доходиш до певної межі на тому відрізку часу й роботи, де ти є, – хочеться рухатися далі. Коли я працювала у Центрі дозвілля молоді в Сумах, вирішила, що треба перед собою вищу планку. Мені хотілося іншого масштабу діяльності. Я відчувала в собі компетенції, потенціал, і мені хотілося спрямувати його на масштабнішу діяльність.
У той час з’явилася пропозиція попрацювати на Київщині. Для мене це була нагода спробувати вийти із зони комфорту і випробувати свої можливості. До того ж, це зовсім на іншій території. Я, звісно, вивчала, де буду працювати, думала, що планую зробити. Але вивчати і зіткнутися з реальністю – це зовсім різні речі. Київщина – дуже цікавий регіон. Складний, але з колосальним потенціалом: людським, ресурсним, командним. Тобто, це такий вихід за межі власного комфорту. Але це дуже надихає.
Попрацювавши там упродовж трьох років, я перейшла в міністерство, бо знову ж таки, це розвиток.
«Це той рівень, де можна дати відсіч усім проявам нерівності»
Виходячи із зони комфорту, людині важливо мати підтримку. Як до ваших намірів ставилося найближче оточення? Хто вас підтримував?
Першочергово в усіх моїх рішеннях мене підтримує родина. Це завжди для мене основа. Родина завжди дає той фундамент, від якого можна відштовхнутися. Це моє рятівне коло.
Дуже важливою також була підтримка мого середовища – колег, партнерів, друзів. Багато з них – із мого професійного кола. Адже коли ти працюєш у галузі, що стрімко розвивається, коло таких людей постійно збільшується. Утворюється велика родина з людей, думку яких ти дуже поважаєш і діяльність яких цінуєш. Ці люди мене також підтримували, і цю підтримку я завжди відчувала. Для мене взагалі важливо вибудовувати стале, доброчесне партнерство. Мабуть, цей принцип допомагає мені формувати довкола себе таке середовище, яке для мене ціннісне. Відповідно, я підтримую людей, і вони мене підтримують.
Читайте також: Рівність як запорука щастя: чому права жінок і чоловіків пов’язані з добробутом країни
Чи не казали вам, що це «нежіноча справа», що вам треба зосередитися на чомусь іншому, а не на політиці чи кар’єрі?
Безліч разів. Це траплялося на різних етапах. І коли я стала керівницею молодіжного центру. І коли були відповідні амбіції й можливості спробувати себе в ролі кандидатки в депутатки. Було дуже багато сексизму та проявів гендерної нерівності як під час агітаційної кампанії, так і після її завершення. Справді, були закиди, що політика – це «нежіноча справа». Від різних людей, іноді навіть від тих, від кого зовсім не очікувала. Але зараз я не буду називати персоналії, це не має значення.
Як ви реагували?
Були моменти, коли не зважала. Дуже часто реагую жартами, але не для того, щоб відсміятися, а навпаки – якимись гострими коментарями показати інший бік медалі. Я ставлюся до цього, як до певного виклику із яким треба впоратися. Правильними тезами та прикладами показувати, що в різних галузях, ролях, статусах і жінка, і чоловік можуть абсолютно однаково виконувати свої обов’язки. І продемонструвати це на ділі. Для мене це той рівень, де можна дати відсіч усім проявам нерівності. Тобто показати позитивні приклади, які можуть переконувати. Бо агресією, киданням каміння у той бік, звідки до тебе прилетіло, це не вирішується.
«Дуже важливо, щоб діалог між молодими людьми й владою на місцях був двостороннім»
Ми згодом повернемося до цього, а поки хочу запитати про молодіжну політику. Як змінюється молодь, її потреби, запити?
Дуже швидко змінюється. У молоді є великий запит бути почутою, бути реалізованою, долучатися до ухвалення рішень, до розвитку своїх міст. І дуже важливо реалізовувати ті ініціативи, які пропонують молоді люди, не ламати їх.
У молоді є великий запит на те, щоб різноманітні інституції, установи різних рівнів навчилися з нею комунікувати. І зараз ми робимо акцент на різноманітні інструменти молодіжної громадської активності. Це і громадські організації, і підтримка різних ініціатив неформальних груп, молодіжні центри.
Активно пропагуємо розвиток молодіжних рад як платформ для діалогу молодих людей. Мають бути радники, які точно можуть допомогти міським головам поглянути на багато питань очима молоді. Крім того, нарешті ми дійшли до того (а ми дуже довго до цього йшли), що у класифікаторі професій з’явилася така професія як «фахівець або ж фахівчиня з молодіжної робити/молодіжний працівник/працівниця». Зараз ми напрацьовуємо рамку кваліфікацій. Далі буде напрацювання окремої магістерської навчальної програми. Це допоможе якісніше і глибше працювати з молоддю, чути її думку.
Молодь зараз пропонує дуже багато цифрових рішень, рішень, які виходять за межі загальноприйнятого бачення. Але дуже важливо, щоб діалог між молодими людьми й владою на місцях був двостороннім. Ми над цим працюємо, і разом із партнерами готуємо велику інформаційну кампанію, у межах якої хочемо показати гарні кейси, презентувати їх міським головам, головам територіальних громад. Показати, як акцент на розвиток молоді впливає на розвиток території загалом. Але ця робота складна, і вона точно потребує часу.
«Головне – є повага до людини, професійні підходи і компетенції»
Молодь – це досить велика частина українського суспільства і досить активна. Але якщо поглянути з точки зору гендерного представництва, за вашими спостереженнями, кого більше серед активних молодих людей, які подаються до молодіжних рад і беруть участь у громадському активізмі – хлопців чи дівчат?
За моїми спостереженнями, представленість приблизно однакова. І в своїй роботі ми теж використовуємо такий гендерно орієнтований підхід. Коли організовуємо ту чи іншу діяльність – якого б формату чи напряму вона б не була – ми запрошуємо молодих людей до участі з таким баченням, щоб це було рівне представлення чоловіків і жінок.
Читайте також: «Рівність у політиці»: Хтось руйнує «скляні стелі», хтось прибирає бите скло
Міністерство молоді та спорту мало би бути одним з найпрогресивніших у плані соціальних трендів. Розкажіть, яке у вас співвідношення чоловіків і жінок? Чи можна говорити, що гендерна рівність у тренді?
Всередині міністерства у нас абсолютна повага і взаємодія представників та представниць обох статей на всіх рівнях. Це підтримується керівництвом, і для нас це важливо. Якщо ж говорити загалом про державну службу, то можна констатувати, що жінок на держслужбі і на центральному, і на інших рівнях більше, ніж чоловіків. Але на жаль, не завжди й не скрізь можна говорити про рівність і про однакові можливості росту на державній службі. Головне – є повага до людини, професійні підходи і компетенції. Якоїсь дискримінації за ознакою статі не відчувається, як на мене.
«Є два важливі компоненти –цифровізація і гендерний підхід»
Ми спостерігаємо певний сплеск молодіжної політики в Україні. Ухвалене відповідне законодавство, активно створюються молодіжні ради… Чи передбачені у цих документах та політиках засади гендерної рівності?
Так, гендерний підхід врахований. У нас є два таких компоненти, які наскрізно проходять через усі документи. Це цифровізація, бо ми точно маємо переорієнтовуватися до сучасного світу, а говорячи про молодіжну політику й поготів. Якщо поглянути на ті інструменти, які зараз використовує молодь для навчання та здобуття певних компетенцій, то цифрові інструменти є одними з перших. А гендерний компонент є другим наскрізним моментом, який врахований у всіх документах, над якими ми працюємо. Так, у Національній молодіжній політиці гендерна рівність та пропаганда безбар’єрності і різноманіття вписані у перелік пріоритетів.
У міністерстві ви відповідаєте за забезпечення реалізації політики гендерної рівності. У вас є якісь обов’язки чи повноваження щодо цього? Як проявляється ця відповідальність?
У будь-якому випадку, я маю реагувати на ті чи інші запити від колег, реагувати в межах чинного законодавства. Підтримувати або допомагати у тих чи інших ситуаціях. Знову ж таки – у межах закону, якщо прояви нерівності виникнуть.
Також до моїх обов’язків входить допомога у впровадженні загальнонаціональної правової бази. Гендерно орієнтовані підходи є частиною наших міжнародних зобов’язань. Тож у всіх заходах ми маємо орієнтуватися на рівну кількість чоловіків і жінок.
Читайте також: Як Мереф’янська ОТГ взяла на озброєння гендерні підходи, і що з цього вийшло
Крім того, наші представники входять до різноманітних робочих груп щодо розбудови гендерної рівності. Однією з таких є група щодо впровадження принципів «Партнерства Біарриц». Тож ми імплементуємо зобов’язання, взяті Україною на себе в рамках цієї ініціативи, у свою роботу, у нормативні акти, які розробляє Міністерство молоді та спорту. Тобто імплементація національних та міжнародних зобов’язань у сфері рівних прав та можливостей чоловіків і жінок – це також моя відповідальність у нашому міністерстві.
«Зараз ми працюємо над створенням Українського молодіжного фонду»
Є ще якісь ініціативи, спрямовані на досягнення гендерної рівності?
Ми орієнтуємося на досягнення цілей сталого розвитку, на розвиток громадянських компетенцій і питання рівності, безбар’єрності, в тому числі гендерної рівності. Вони дуже комплексні. Більшість нашої роботи полягає у розвитку громадянських компетенцій через засоби неформальної освіти. І коли проводимо ті чи інші навчання, якої б галузевої тематики вони б не стосувалися, гендерний компонент автоматично присутній у кожній програмі, яку ми реалізовуємо.
Крім того, зараз працюємо над створенням Українського молодіжного фонду. Це ще більше спростить взаємодію з громадськими організаціями, дасть можливість ширшому колу суб’єктів отримувати підтримку на реалізацію молодіжної політики. До нього зможуть подаватися як юридичні, так і фізичні особи з ініціативами, що відповідають пріоритетам, передбаченим у стратегії.
І досягнення гендерної рівності є серед цих пріоритетів. Такі проєкти будуть допомагати досягати цілей нашої роботи. А ціль у нас велика й масштабна – підвищити участь молоді в ухваленні рішень через молодіжні центри, через згуртованість. Коли говоримо про згуртованість, то маємо на увазі молодіжні обміни, обмін знаннями, досвідом. Такими є пріоритети програм. А внутрішні політики будуть напрацьовані, коли утвориться сам Фонд.
Які якості ви б порадили розвивати дівчатам та жінкам, що хочуть змінювати суспільство? Чому вчитися і куди звертатися?
Я би порадила в першу чергу вірити в себе – це дуже важливо. Бути щирими й чесними. Порадила би не боятися відповідальності. Без відповідальності навряд чи можна досягти великих висот. Першочергово треба навчитися нести відповідальність за себе. Тоді ти навчишся бути відповідальною і за людей навколо, і за ту роботу, яку береш на себе.
Важливо також вміти вибудовувати партнерства на доброчесних принципах. Навчитися довіряти, комунікувати різними методами із застосуванням різних технологій. І головне – робити все це з повагою до людей. Бо треба завжди бути готовою поставити себе на місце людини чи організації, з якою будуєш партнерство. Зрозуміти їхні цілі, їхнє бачення і знайти ту точку перетину, де ви можете посилити одне одного.
Марина Попатенко
Народилася 1984 року в місті Суми.
У 2006 році закінчила Сумський державний університет за спеціальністю «Менеджмент організацій», кваліфікація магістр з менеджменту організацій. 2019 року здобула спеціальність «Публічне управління та адміністрування» в Національній академії державного управління при президентові України.
2006-2011 роки – працювала на різних посадах в управлінні у справах молоді та спорту Сумської обласної державної адміністрації.
2012-2017 – була директоркою комунальної установи «Сумський міський центр дозвілля молоді».
У 2015 році балотувалася до Сумської міської ради, але не пройшла.
2017-2020 – очолювала управління молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Київської обласної державної адміністрації.
1 квітня 2020 року – призначена на посаду заступниці міністра молоді та спорту України.
Ганна Горпинич
