Головна Колонки МОН, гендерна рівність і релігія: що є третім зайвим?

МОН, гендерна рівність і релігія: що є третім зайвим?

Взаємини освіти і релігії в Україні нагадують мені маятник. І я вірю, що рано чи пізно він таки сягне положення рівноваги. Для цього наче не так багато і треба: дотримуватися законів, застосовувати критичне мислення і слухати та чути одне одного.

За чинним законодавством Україна – світська держава, у якій освіта має бути відокремлена від релігії

У минулому навчання при релігійних установах (монастирі, недільні школи, «у дяка») було для більшості людей часто чи не єдиною можливістю отримати освіту. Така можливість є і зараз, вона пройшла через віки, набула розмаїття форм, може завершуватися отриманням диплома – але вона тепер не єдина. Ба більше, у правовій світській державі вона не є основною та обов’язковою.

У сучасному світі є

  • держави теократичні (наприклад, Іран, Саудівська Аравія), чиє законодавство засноване на релігійних засадах;
  • є країни, які мають державну релігію і разом з тим проголошують себе світськими (наприклад, Англія, Данія, Єгипет, Туніс, Бангладеш);
  • є держави світські, у яких державний устрій (у тому числі й сфера освіти) відокремлений від релігії та регулюється на основі громадянських, а не релігійних норм, у яких рішення державних органів не можуть мати релігійного обґрунтування, кожна людина має право розраховувати на те, що вона зможе жити, не звертаючись до релігійних інститутів, а послідовники всіх конфесій рівні перед законом.

Україна є світською державою, і відокремленість освіти від релігії зафіксована і в Конституції України, і в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Також низкою чинних нормативних документів, передусім Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

Про що говорить законодавство?

Конституція України

  • у статті 1 визначає Україну як «суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу (ст. 1),
  • у статті 3 проголошує, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»,
  • у статті 8 – що «в Україні визнається і діє принцип верховенства права», а в статті 9, що «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»,
  • у статті 24 встановлює, що «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» та проголошує рівність прав жінки і чоловіка, яка, зокрема, «забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці…»,
  • у статті 35 проголошує «право на свободу світогляду і віросповідання, … сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої» та встановлює, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви».

Відповідно до Конституції також Кабінет Міністрів України має забезпечувати реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору (стаття 116), заборонені громадські організації та політичні партії, діяльність яких спрямована на «на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини» (стаття 37), а ще – «кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (стаття 68).

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»

  • у статті 3 серед основних напрямів державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визначає «… підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства, … виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері, … захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі»,
  • у статті 21 держава та МОН «забезпечує підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка», «проведення експертизи навчальних програм, підручників та навчальних посібників для навчальних закладів щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі», а також включення до навчальних планів вишів дисциплін, які вивчають питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі, правові засади гендерної рівності.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»

  • закріплює відокремлення школи від церкви (релігійних організацій) і її світський характер (стаття 6);
  • визначає, що недопустимо включати до загальноосвітніх програм результати будь-яких досліджень, керуючись ознакою їх відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму (стаття 6),
  • дозволяє релігійним організаціям для релігійної освіти дітей і дорослих створювати навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування (стаття 6), тут зверну увагу, що це якраз не комунальні чи державні школи й університети.

Маніпуляціям, некритичності й страху не місце в українській освіті

Принцип світськості передбачає відокремлення держави від релігійних догм, але не означає видалення релігії із суспільного життя.

Я переконана, що віра – це дуже важливо

Багатьом з нас треба у щось вірити, щоб життя сповнювалося сенсом і ми могли підсилювати свою людськість. Але важливо також і розрізняти віру – як цінність, яка наснажує, та релігію – як систему, яку держава споконвіку часто використовувала як інструмент упокорення.

Років десять тому на лінгвістичній конференції я говорила з докторкою наук, яка досліджувала тексти Біблії, що збереглися з минулого, в контексті соціально-політичних обставин часу їх видання. Вона розказала, що православна християнка, і її відлучили від церкви – за те, що в результаті порівнянь текстів різних видань Біблії з’ясувалося, що духовенство століттями переписувало священну книгу, доповнюючи чи змінюючи її зміст так, як це тоді було вигідно, аж до того, що подекуди різні видання дають протилежні точки зору на одне й те ж чи суперечать самі собі..

Згадую це, коли бачу поряд у відкритих вкладках дві новини від Міністерства освіти і науки:

  • в одній з них (січень 2021) – про МОН як відповідального виконавця «за забезпечення наскрізності принципів гендерної рівності в освіті» та «розроблення та затвердження Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року»,
  • а в другій (серпень 2021) – про підписання меморандуму з Радою церков, «співпрацю задля недопущення закладення у навчальну літературу та навчальні програми положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям» та «подальшу ефективну діяльність цього консультативно-дорадчого органу».

«Як правильно писати – гендер чи ґендер?»

А оскільки в публічному полі купа висловлень церкви проти «гендерної ідеології» – за «традиційні сімейні цінності», у яких жінка «має знати своє місце», а МОН рекомендує до впровадження в школах курси «Сімейні цінності» та «Християнська етика», то абсолютно логічно суспільство сприймає таку позицію МОН як серйозний відкат у поступу України до визначеного Конституцією членства в ЄС (я б додала – і у 21 століття та здоровий глузд), про що й писали вже «Жінки – це 50% успіху України» та інші медії.

Цікавий нюанс меморандуму – п. 2.4.: «Угода автоматично продовжується на наступний п’ятирічний термін, якщо жодна зі Сторін не заявить про протилежне не менш як за шість місяців до закінчення відповідного періоду і не повідомить іншу Сторону про свій намір». Також у ньому йдеться про наступність традицій співпраці, і дійсно, є ще подібний меморандум від 2000 року, підписаний тодішнім Міністром освіти і науки В. Кременем.

Мені випало, зокрема, бути залученою до розробки й запуску антидискримінаційної експертизи шкільних підручників, процесу створення в МОН робочої групи з питань політики протидії дискримінації в освіті (2015, міністр – Сергій Квіт), а потім радницею з цих питань двох міністерок (2016 – 2019 Лілія Гриневич, 2019 – 2020 Ганна Новосад), учасницею урядової делегації на представленні України 8-ї періодичної доповіді з виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW).

Певно через це найчастіше запитання (після «як правильно писати – гендер чи ґендер?»), яке я отримую, – що я думаю про МОН і меморандум із Радою церков.

Я пропоную нам усім поглянути тут на ситуацію ширше і спробувати спокійно подумати про три речі

1. Усе, що є на рівні законодавчої й виконавчої влади, – віддзеркалення того, що відбувається в українському суспільстві

Ми часто дуже категоричні, живемо в парадигмі «свій/друг – чужий/ворог». І людину з будь-якою інакшою ознакою автоматично й стереотипно одразу відносимо до другої категорії, маємо недостатній рівень критичного мислення та високе толерування корупції, легко піддаємося маніпуляціям та не надто йдемо на щирий діалог. Це ознаки незрілого суспільства. Тому протиставлення «гендерної ідеології» і «традиційних сімейних цінностей» – це лише один із виявів, який нікуди не дінеться, доки ми як суспільство не виростемо. І хороша новина тут тільки в тому, що ми таки можемо вирости, якщо захочемо й докладемо зусиль.

2. Як лінгвістка я бачу й «заметене під килимок сміття» в смисловому й термінологічному полі:

а) якийсь панічний страх перед словом «гендер» та тлумачення його кожною стороною цієї – нехай назвемо дискусії – на свій лад; із термінами так не можна;

б) уникання осмислення й уніфікації термінології, використання в нормативно-правових актах похідних від «гендер» термінів без самого цього слова;

в) штучне, відверто маніпулятивне представлення цінностей сім’ї і гендерної рівності як взаємовиключних;

г) приписування й монстризація зі сторони релігійної спільноти слова «ідеологія», коли йдеться про ідеї гендерної теорії, хоча ідеологія – це лиш «сукупність філософських, політичних, правових, моральних, релігійних та мистецьких поглядів, що характеризують те або інше суспільство, клас, політичну партію», тобто цей термін фактично стосується системи поглядів будь-якої групи людей і будь-яка релігія, власне, також є ідеологією;

ґ) романтизація «українських традиційних цінностей», які також всі трактують хто як хоче, без заглиблення в суть, без залучення жодних серйозних досліджень і критичного аналізу; а насправді геть не всі традиції, якими жили наші пращури, готове прийняти сучасне українство та передати нащадкам, і хто із цим сперечається, то точно нічого не знає про наші традиції ще минулого століття (про це чимало розвідок з історії, етнології та етнографії, коротко, наприклад, в інтерв’ю докторки історичних наук Оксани Кісь).

3. Ми переоцінюємо роль нормативних документів МОН

Інавіть освітніх програм, у формуванні особистості молодої людини. Останні світові дослідження свідчать, що більша частка впливу належить не школі, а сім’ї і «авторитетним дорослим» (це можуть бути, наприклад, хтось із родичів, педагоги в школі чи тренер/-ка поза школою). От, скажімо, у звіті за дослідженням «How People Learn» (Commission on Behavioral And Social Sciences and Education, National Research Council, P. 26 – 27), здійсненого на базі багатьох шкіл в США, наводиться, що лише 14 % часу учнівство проводить у школі, іще 33 % – це сон, а частка спілкування вдома – 53 %. І, виходячи з цієї позиції, думаю, ми перебільшуємо свої страхи та передаємо куті меду у критиці МОН. Насправді нові освітні стандарти НУШ – як для молодшої, так і для базової школи – містять посутній акцент на розвитку критичного мислення і м’яких навичок, що є прекрасним запобіжником від смислових маніпуляцій та неприйняття інакшості.

Слухати, чути, поважати різноманіття і домовлятися – єдина стратегія виживання

Коли в дитинстві я вперше дізналася про існування у світі різних релігій, то ніяк не могла збагнути, як таке можливо: усі вірять в існування вищої сили, яка любить людей і допомагає їм, але називають її різними іменами та вбивають одне одного в її ім’я, змагаючись, чий бог правильніший і кращий?!

Це відчуття до мене періодично повертається, коли я бачу, як різні групи, кожна із своїми інтересами, планами, вигодами, намагаються по-тихому змусити до чогось МОН, вважаючи його головним інструментом у боротьбі за «розуми й душі» дітей і молоді.

Пам’ятаєте, як у суспільстві піднялася чергова хвиля обурення через впровадження в школах курсу «Сімейні цінності»? Здійснена експертиза виявила, що курс містив дискримінаційні речі, пропагуючи виключно релігійний підхід, та суперечив чинному законодавству, тому МОН відкликало свій гриф. До МОН тоді почали надходити написані під копірку листи з вимогами повернути курс у школи, а під стінами МОН зібралися люди з іконами. Мені тоді написали кілька людей – «ми теж можемо зібратися всі під МОНом, щоб бачили, що є кому захищати демократичні цінності, давайте кинемо клич». У якісь моменти дійсно треба виходити, як-от на Майдан. Але тут я добу відписувала коментарі, повідомлення, вела телефонні розмови і просила не робити цю «стінку на стінку». Бо вірила, що дорослі люди можуть зібратися за столом і обговорити питання змісту освіти цивілізовано.

Тож я не вважаю, що в заголовку є «третє зайве

Я досі вірю, що люди здатні домовлятися, коли слухають, і ба більше – чують одне одного.

Ми можемо поважати право інших на власну думку і лишатися вірними своїм переконанням, або змінювати їх, якщо вони застарілі чи шкодять.

Це нереально – щоб у багатомільйонній сучасній країні всі мали однаковий погляд, однакову філософію, однаковий вигляд. Ми маємо прийняти наше розмаїття, навчитися жити поряд, розумітися і співпрацювати у цій різності. І саме цього вчити наших дітей.

P.S.

Передбачаючи можливі запитання від читацької авдиторії, скажу: я щаслива у шлюбі зі своїм чоловіком, маю дорослу доньку, з якою у нас прекрасні взаємини, маю роботу мрії, а ще я віруюча людина (православна християнка) і феміністка, і не бачу в цьому жодних протиріч. Натомість переконана, що віра й більшість релігійних інституцій часто – так само, на жаль, на різних сторонах коливання маятника…

Олена Масалітіна,

гендерна експертка і тренерка, віцеголова Ради ГО «ЕдКемп Україна»

Більше публікацій
Більше публікацій Олена Масалітіна
Більше публікацій Колонки