«Жінки креативніші й можуть більш творчо підійти до вирішення будь-якого питання», — говорить голова Сенчанської територіальної громади, що на Полтавщині, Наталія Сліпухова.
Перемогу на виборах 2020 року вона вважає нагородою за більш ніж 30 років на посаді в органах місцевого самоврядування. Хоча ті вибори були для неї найважчими й найбруднішими.
Говоримо з Наталією Сліпуховою про виборчі перегони, розвиток громади, співпрацю з депутатським корпусом, критику в соціальних мережах та жіноче лідерство в дії.
«Якраз завдяки людям хочеться працювати»
Робота в органах місцевого самоврядування почалася для Наталії Сліпухової ще 1988 року, коли її вперше обрали на посаду секретаря Вирішальненської сільської ради. Тоді це не називали словом «політика».
«Тоді це просто була сільська рада. Робота з людьми, і не більше», — каже Наталія Сліпухова.
Робота секретаря, а зараз — голови Сенчанської сільської територіальної громади, — це робота психологині, порадниці, юристки, діловодки… Але завжди в її основі — жива комунікація з місцевими.
«Коли починався період завершення каденції та старту передвиборчої кампанії, я думала, чи сприймуть мене люди, чи виберуть. Це ж треба і стати депутаткою, і щоб тебе обрали на посаду секретаря. То завжди трішки була якась тривога. Але люди довіряли».
Уперше на голову сільської ради Наталія Сліпухова йшла на позачергових виборах 2016 року. На той момент уже минули чергові вибори, вона залишилася в.о. сільського голови, взяла на роботу людей, дала певні доручення. І вже було справою честі — побачити результати.
Пригадує, що тоді взагалі не проводила агітації. Виграла з показником 96%. Проти неї проголосувало буквально кілька людей. Це була найбільша нагорода за роки роботи.
Просили зняти кандидатуру, а натомість гарантували посаду старости
Децентралізація в Україні стала чи не найбільшою реформою за весь період незалежності. Жодна тема, особливо в селах, не викликала стільки обговорень і невдоволень, як ця реформа.
Наталія Сліпухова пригадує, що йдучи на вибори в 2020 році, розуміла новий рівень відповідальності й обовʼязків. Адміністративний центр громади — Сенчу — жодного разу не очолювала жінка, тому Наталія під час передвиборчої кампанії зіткнулася з певним спротивом.
«Тоді було 8 кандидатів. Із-поміж них — лише дві жінки. Всі дуже поважні люди. Я вагалася, йти чи не йти мені на цю посаду. Розуміла, що це не сільська рада. І вирішила йти, бо хотілося, щоб не забули про наше село».
Читайте також: Наталія Гранчак: Від волонтерства до депутатства — заради змін у країні
До Наталії на перемовини приїздили представники політичних сил, які підтримували інших кандидатів. Намагалися переконати її не брати участі в перегонах, гарантували місце старости після виборів.
«І це, мабуть, мене додатково підштовхнуло до того, що я пішла на цю посаду. Мене обурило, що приїздить людина, яка взагалі жодного стосунку не має до нашої громади, не розуміє, що тут відбувається, і починає розставляти пріоритети, хто тут ким буде».
Тоді агітація завершилася двома чи трьома поїздками — завадив ковід. Було прикро, адже більшість місцевих мешканців із новоприєднаних до громади сіл нічого про неї не знали. Наталія запамʼятала, як опоненти на зустрічах із мешканцями глузливо запитували у виборців: мовляв, що може зробити жінка?
Згодом Сліпухова зробила ще одну спробу поспілкуватися з мешканцями. Тоді, пригадує, до неї підійшов виборець і сказав: «Знаєте, я збирався голосувати за іншого кандидата, але мені ваша поведінка дужче подобається. Ви говорите про свої плани, своє бачення, а не про опонентів».
Найважче — переконати депутатів ухвалювати рішення на користь інших старостинських округів
Сьогодні в Сенчанській сільській територіальній громаді 20 депутатів: 11 чоловіків і 9 жінок. І якщо з гендерним паритетом усе непогано, то із загальним розумінням і курсом, куди рухатися, спочатку було складно. Представник кожної колишньої сільської ради намагався відстоювати позиції свого округу. І лише після кількох спільних поїздок по території громади вдалося переконати депутатів ухвалювати рішення на користь інших округів.
«Коли ми заїхали до Жданівського старостату, для депутатів це було взагалі здивування. Там рівень матеріально-технічного забезпечення у школі — ще з радянських часів. Всі зрозуміли, що потрібна допомога, побачили реальну ситуацію, почали працювати».
Наталія Сліпухова говорить, що нині в депутатському корпусі в обласній чи Верховній Раді вони не мають жодного представника чи представниці від своєї громади. І це певною мірою ускладнює роботу.
Проте наразі багато чого із запланованого вдалося зробити, і саме завдяки синхронному баченню всього депутатського корпусу.
«Що ми підтримуємо? Медицину, освіту, водопостачання для нас важливе, дороги. Війна почалася, все змінилося. Зараз підтримка ЗСУ — це першочергове завдання. Ми, мабуть, найперші в області придумали для цього програму. Бо закону до цього часу немає, а ми допомагаємо».
Жіноче лідерство — в усьому
Після початку повномасштабного вторгнення жінки Сенчанської громади багато волонтерять. У благодійній організації «Невтомні руки», яка майже повністю складається з жінок, і дотепер плетуть сітки, виготовляють окопні свічки.
Інша організація — «Батальйон небайдужих» Кононівського сільського клубу — виготовляє сухі борщі й варить згущене молоко на фронт. Виконком і місцеві забезпечують їх необхідними продуктами. Місцевий бізнес допомагає рибою і мʼясом для тушонок.
Читайте також: Надія Івашкова: Щоб жінки проявили себе як лідерки, треба дати їм шанс
До того ж, жінки в громаді зараз працюють кочегарами, косарями, сторожами… Практично вся робота — на їхніх плечах.
«У нас при територіальній громаді є молодіжна рада, у ній більшість — жінки. Вони активніші в житті. Не знаю, чому так склалося. Зараз вони взяли на себе багато роботи й відповідальності».
Закриття соціальних обʼєктів — завжди складне рішення
Вирішення проблем великих і малих сіл вимагає неабияких дипломатичних зусиль. Часто доводиться відмовляти людям. Для Наталії Сліпухової це найважче.
«Зараз ми надаємо дуже багато допомоги. Іноді людина приходить і говорить: «Торік ви мені допомогли, а в цьому році — ні». Треба навчитися обирати пріоритети. Ми не можемо повністю опікуватися кожним кроком, кожною дією населення».
Зараз громади стоять на порозі освітньої реформи, і не уникнути реформування шкіл у малих старостинських округах, де вчителів більше, ніж дітей. Закриття будь-яких соціальних обʼєктів або їхня реорганізація — завжди складне рішення.
«Ми розуміємо, що повинні рахувати кожну копійку, використовувати бюджетні кошти за призначенням, щоб вони справді працювали на користь громади», — каже Наталія Сліпухова.
Соціальні мережі, молодь і критика
Якщо люди підказують, які є недоліки в роботі команди, Наталія Сліпухова завжди дякує й намагається виправити помилки. Бо все побачити і проконтролювати неможливо. Проте останнім часом зʼявляється багато хейту та бруду, часто –– із соціальних мереж.
Наталія каже, що дуже любить працювати з молоддю.
«Їх не треба підштовхувати, вони самі йдуть уперед, шукають нові проєкти, навчаються, отримують знання, у них зʼявляються думки, бажання щось зробити. І коли цю роботу знецінюють, у молоді зʼявляється розчарування».
Часто критика зовсім не стосується роботи. Обговорюють зовнішній вигляд працівників і працівниць виконкому, погляд/усмішку/фразу, яка комусь не сподобалася. Але люди, особливо ті, які «горять» роботою, по-різному сприймають будь-яку критику. Відтак заспокоїти їх і переконати сприймати тільки «професійний» контент — завдання голови територіальної громади.
Наталія Сліпухова завжди радить своїм співробітницям і співробітникам відключати ті канали комунікації, які не стосуються роботи, не бачити того, чого б вони не хотіли бачити, і за можливості — спілкуватися тільки в професійних спільнотах, кінцева мета яких — наблизити результат у роботі.
Посадовиця дуже цінує тих людей, які вміють працювати в команді й відповідають за спільний результат. Намагається їх завжди і в усьому підтримувати. Але для неї однаково важлива і думка колег, з якими доводиться працювати пліч-о-пліч, і думка населення, бо люди часто дають слушні поради.
За кожним ухваленим рішенням стоять люди
Наталія Сліпухова вважає, що наступні вибори до органів місцевого самоврядування будуть украй заполітизовані. Та все ж планує не зраджувати собі й укотре балотуватися:
«Я ще маю сили, бажання і плани розвитку громади, тож, мабуть, братиму участь у виборах», — каже Наталія й зізнається, що не знає, якими за рахунком будуть для неї ці вибори — десятими чи одинадцятими.
«За кожним ухваленим рішенням стоять люди, стоїть розвиток цієї громади й інфраструктури. Звичайно, хотілося б, щоб наше село процвітало, щоб були доступними послуги, щоб було транспортне сполучення, дороги… Хотілося б розквіту своєї громади. Щоб тут залишалися люди, щоб поверталася молодь, щоб тут було комфортно й приємно жити».
Діана Литвиненко