У лікарській палаті було чути, як працюють крапельниці, а жіночі пальці торкаються сенсорних екранів. Моя подруга лежала, дивлячись у стелю. Вікно від її ліжка було далеко. Поряд стіна, вузький прохід, маленька шафа. Тісно. Це палата гінекологічного відділення пологового будинку. Подруга вдруге має стати мамою. Ще зовсім недавно ми йшли містом і раділи. Зазирали на осінні квіти, і я пам’ятаю, як вона мріяла про жоржини.
Ваза для жоржин і радянські крісла в пурпуровому ситці
І ось жоржини. У радянській палаті – це, здається, справжня екзотика. Треба поставити їх у вазу. Але де тут можна взяти вазу? Субота, у відділенні тільки чергова медсестра. Я зазирнула в душову. Ледь відкрила двері. Захаращена кімната – відра, швабри, під стіною стара ванна, не біла, покрита іржею чи давнім брудом, поряд зачинена душова кабіна. Відчинила, спробувала ввімкнути кран – тільки холодна вода. Нічого не знайшла для жоржин.
Далі по коридору капличка. Тут усе красиво, перед Богом усе чисто, багато ікон, прибрано. І поряд із лавкою виблискує на сонці стара кришталева ваза. Я зраділа – якраз для жоржин! Бог не буде проти, якщо я позичу вазу у палату для жінок, які виношують дітей. Бог точно зрадіє.
Ще побачила в коридорі радянські старі крісла, м’яка частина яких ніби зсохлася. Але їх «гламурно» обшили пурпуровим ситцем. Навіщо, яка їх роль?..
Із сумом зайшла до палати й почала шукати воду. У кутку був старий радянський умивальник. Холодна вода. На маленьку шафу поклала квіти, перевірила, чи є кнопка виклику – немає. Сіла на ліжко – старі простирадла, брудні, зношені матраци. Із вікна світило сонце, і в його промінні все це мало дуже жалюгідний вигляд.
Моя подруга згадала про ліки. Треба медсестру. Цікаво, як її викликати, коли немає кнопки виклику. Особистий дзвінок. Прийшла медсестра.
А я вирішила, що мені вже час. Посеред красивого Франківська «зношений» пологовий будинок без гарячої води, зі старими радянськими санвузлами й обшарпаними палатами. Повертатися в такі місця не хочеться.
Івано-Франківський міський перинатальний центр сьогодні на грані часткової ліквідації
Кілька років тому, коли розпочалася медична реформа, це був один із перших медзакладів міста, який міська рада взяла на баланс. На практиці це означає, що лікарня стала самостійним суб’єктом господарської діяльності. Немає позиції «держава має дати». Згідно реформи, медзаклад самостійно працює і сам визначає пріоритети розвитку та будує свій медичний менеджмент. Зрештою, головне завдання державних/муніципальних закладів – вийти із радянської/старої системи управління, надавати якісні послуги пацієнтам і пацієнткам і конкурувати на ринку навіть із приватними лікарнями, бо гроші йдуть за пацієнтом і людина сама обирає, куди йти і до кого.
Читайте також: Гендерночутливий підхід в охороні здоров’я: кому і як стане в пригоді?
Як показують результати, Івано-Франківський міський перинатальний центр сьогодні на грані часткової ліквідації. І головна причина – це низький рівень управління. Головний лікар і директор пологового будинку кілька років тому був призначений без конкурсу, а за особистим рішенням мера міста Руслана Марцінківа. Політичні домовленості були вищими, ніж інтереси громади та колективу медзакладу, а це понад 400 лікарів.
У медзакладі системно порушують права жінок
Минуло чотири роки, і вдосталь часу аби побачити явні антирезультати. Немає капітального ремонту, хоч був затверджений план реформування. Не здана в експлуатацію лабораторія, хоча заклад такого рівня не повинен працювати без власної лабораторії. Не реформовано систему управління, і сьогодні лікарня на межі часткової ліквідації певних відділень та звільнення лікарів.
Читайте також: Наталія Сербин: «Всю політичну ситуацію в Івано-Франківську контролюють чоловіки»
Важливо також розуміти, що в медзакладі системно порушують права жінок, адже відсутність гарячої води, кнопки виклику та жалюгідні умови явно не сприяють жіночому здоров’ю та позбавляють можливості отримати повноцінну медичну послугу, яку сьогодні делегує НСЗУ через міський перинатальний центр. Гроші виділяються, однак послуга забезпечується тільки частково. Звісно, що на це є і об’єктивні причини, бо на рівні держави медичні послуги недофінансовуються. Але було вдосталь часу, щоб зробити очевидні реформи. Сформувати професійну команду управлінців. Зрештою, знайти сміливість і позбутися старого «мотлоху», а не реставровувати радянські крісла пурпуровим ситцем.
Хто за це відповідатиме?
Потерпають не тільки жінки. У грудні цього року керівник міського перинатального центру заявив про необхідність звільнення 86 працівників і працівниць. Причина – підвищення заробітної плати медикам, а також зменшення кількості пацієнтів. За висновками управлінців пологового, деякі відділення потрібно взагалі ліквідувати. Жодного аудиту щодо того, за якими критеріями проводиться оптимізація лікарського складу і кого звільнятимуть, адміністрація лікарні не проводила. Як далі медзаклад має розвиватися? Чому лікар, який кілька років тому взяв відповідальність за здоров’я тисяч жінок в Івано-Франківську, не виконав свого зобов’язання, однак отримував досить достойну заробітну плату і не поніс за це жодної відповідальності? За минулий рік у цьому медзакладі пролікувалося 5111 жінок, а за 9 місяців цього року – 3570.
Чи усвідомлює мер міста і головний лікар, що їхні чоловічі/політичні домовлені знівелювали право тисячі жінок на якісну медицину?
Наталія Сербин