Про важливість гендерного підходу до організації життєдіяльності міст, переваги від представленості жінок у владі та економіці й успіхи гендерної інтеграції говорили експерти та експертки на Другому Київському форумі рівних прав та можливостей.
Що змінилось?
Чи є вже зміни в ставленні українського суспільства до гендерних питань і чи є фактичний прогрес у досягненні гендерної рівності?
Віцеспікерка Верховної Ради Олена Кондратюк зауважує, що прогрес відчутний і про це свідчать цифри досліджень.
«Дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва про основні здобутки у реформах за 30 років незалежності показало, що понад 52% людей відчувають зміни у досягненні рівності прав жінок і чоловіків. Я – частина цих змін і це дуже приємно. Наприклад, на першому засіданні українського парламенту був лише 1% жінок, зараз – 21%. Ще відчутніші зміни в органах місцевого самоврядування, де вже понад 38% жінок брали участь у місцевих виборах. Але якщо ми говоримо про якісні показники, тобто відчуття присутності і впливу на прийняття рішень, то тут ще чимало роботи. 87% в органах влади та управління – жінки, але чи вони на керівних посадах, де можуть впливати? Партії дотримались квот, в більшості громад представлені жінки, але чи вони впливають на порядок денний?», – коментує Олена Кондратюк.
Наталія Алюшина, голова Національного агентства з питань державної служби, наочними даними щодо держслужбовців ілюструє, що поки жінки не є настільки впливовими.
«На державній службі працює 164 136 осіб. З них 121 543 – жінки, а 42 593 – чоловіки. Виходячи з цих цифр, ніби й немає проблеми гендерного дисбалансу. Втім, якщо порівняти кількість осіб, які працюють на керівних посадах, до загальної кількості працівників, то побачимо зовсім іншу картину. Так, на посадах категорії А працює 53 жінки. Що ж до чоловіків, які займають посади категорії А, то це 142 особи. Тобто обличчя держслужби жіноче, вони формують політику, при цьому політику відкидають і в політику не лізуть. І зазнають дискримінації – минулорічне дослідження показало, що 18% жінок в органах центральної влади зазнавали дискримінації за статтю, на місцевому рівні таких жінок було 12%», – розповідає Наталія Алюшина.
Як вирішити?
Експерти і експертки зійшлись у думці, що досягнення гендерної рівності має бути результатом усвідомленої активності жінок та готовності до змін з боку чоловіків. Тобто діяти мають усі разом.
«Не думаю, що варто просто прагнути до кількісного показника 50/50 представленості чоловіків та жінок у владі. Пріоритетом має бути компетентність та готовність жінки реалізовуватись, бути у владі, змінювати суспільство. І треба створити такі умови, аби бажання жінки бути у владі і змінювати сприймалось адекватно і суспільством, і самою жінкою. Один чоловік мене колись запитав: «Хто вам, жінкам, не дає йти в політику, в чому проблема?». Думаю, жінки самі не дають собі йти далі, заганяють себе в рамки стереотипів. Так, жінка може мати безліч домашніх обов’язків, на ній і діти, і домашнє господарство, але якщо вона відчуває, що потребує йти у владу чи будувати кар’єру, то просто має ухвалити це рішення. А далі – домовлятись зі своїм чоловіком і діяти. Ми створили при КМДА «Академію жіночого лідерства» і сподіваємось, що це допоможе жінкам ухвалювати рішення, бути лідерками і діяти», – каже Марина Хонда, заступниця голови КМДА.
Читайте також: «Київ – місто рівних можливостей»: на програму витратять понад 12 мільйонів гривень
Наталія Алюшина погоджується з колегою, що жінка має для себе самої подолати упередження.
«Наприклад, стереотип про «скляну стелю» встановлюють собі жінки самі, вони ж можуть їх і ламати. Треба розповідати історії успіху, бо ж абсолютно в кожної жінки є чим пишатись. Треба говорити про типові проблеми і як можна змінити ситуацію. Часом жінка просто потребує поштовху, щоб сказали «Йди на конкурс, ти зможеш!». Слабких жінок не буває, є ті, які в себе не вірять, і їм ніхто не сказав, що вони зможуть. Крім того, треба навчати жінок розпізнавати дискримінацію і сексизм, бо якщо розпізнали, то можна тоді запобігати чи боротись. З боку держави ж варто оновити нормативне забезпечення праці, наприклад, дати більше гнучкості у формуванні робочих графіків, що допоможе жінкам балансувати між побудовою кар’єри та родиною», – каже Наталія Алюшина.
Ієн Вудвард, директор Національного демократичного інституту в Україні, стверджує, що з боку жінок, звісно, ентузіазм є важливим. Але не менш вагомою є готовність чоловіків йти назустріч цьому ентузіазму.
«Для жінок у політиці є багато бар’єрів, чоловіки мають давати змогу жінкам проявляти себе. Проблем з якісними кандидатками немає, з виборцями немає – вони готові підтримати жінок і хочуть бачити кращий гендерний баланс у владі. Головне, аби лідери партій були готові підтримати жінок-лідерок», – зауважує Ієн Вудвард.
А навіщо?
В’ячеслав Балан, міжнародний консультант ООН Жінки, пояснює, що включеність жінок важлива для всіх країн, які рухаються вперед і задля виконання міжнародних зобов’язань і задля реальних позитивних досягнень:
«Майже всі дослідження останніх десятиліть показують, що залученість різних груп населення, зокрема жінок, до ухвалення рішень, розробки рішень, керівництва бізнесом, ведуть до зростання ефективності процесів. У топ-500 компаній США зросла частка жінок у наглядових радах та дирекціях, бо це збільшує ефективність компаній і прибуток. Інше опитування щодо бізнесу у США: працівники надають перевагу керівникам-жінкам, оскільки вони створюють робочу атмосферу, яка сприяє продуктивності.
З пандемією найкраще справились ті країни, де на керівних посадах (президентки, прем’єр-міністерки) – жінки. Причина у тому, що вони ухвалюють рішення, які сприяють подоланню коронавірусу. Наприклад, жінки закриватимуть в останню чергу школи і садочки, а чоловіки – ресторани, бари і заклади розваг. «Жіноча логіка» у цих рішеннях виявилась вигіднішою для економіки.
Крім того, ті країни, які очолюють глобальний індекс гендерної рівності ООН, лідирують і в рейтингу індексу інновацій. Логіка проста: що більше змоги самореалізуватись всім групам населення в країні, тим більше простору для інновацій», – говорить В’ячеслав Балан.
Читайте також: Gender Gap – 2021: Розрив збільшується, Україна втратила 15 позицій
Яскравий приклад з шведського досвіду гендерно орієнтованого управління містом наводить Микола Ябченко, гендерний експерт ПРООН.
«Одного дня в Швеції чоловіки одного міста, розмовляючи про гендерну політику, зі сміхом сказали:«Ну, принаймні у прибиранні снігу вже точно немає гендерного аспекту!». А він є. Бо там передусім прибирали сніг з автомагістралей та автошляхів, і в останню чергу – з тротуарів. З’ясувалось, що жінки і чоловіки по-різному пересуваються містом. На авто – переважно чоловіки, а 75% домашньої роботи виконують жінки, а тому їхні маршрути складніші, здебільшого громадським транспортом і тротуарами. Тож якщо спершу чистити тротуари, то це позитивно вплине на безпеку населення, зручність і зменшить травматизм. До речі, з часом з’ясувалось, що вчасне прибирання снігу з тротуарів обходиться дешевше, ніж виплати за травми від неприбраного снігу постраждалим. Це приклад, що і не в гендерних сферах є місце гендерній рівності. Адже рішення про сніг ухвалювали чоловіки, базуючись на власному досвіді. Ось чому варто залучати жінок до прийняття рішень, бо, як-то кажуть, нічого для нас без нас», – каже Микола Ябченко.
Затяжні зміни лише у нас?
Олена Кондратюк каже, що після великої парламентської міжнародної конференції у Відні переконалась: порядок денний у світі такий само, як і в Україні. Усюди найактуальнішими темами є розвиток суспільств після ковіду, рівності та впливу жінок та глобальних кліматичних змін.
«Чоловіків треба переконувати, що їм вигідно, аби більше жінок було в політиці та на високих посадах. Вигідно чоловікам, суспільству, країні. Бо дослідження показують, що з приходом жінок на високі посади змінюється рівень суспільства, зростає рівень соціальної відповідальності. Більше жінок в економіці – зростає ВВП. Тож треба діяти. Заради усіх», – підсумовує Олена Кондратюк.
Світлана Чернецька, для Жінки: 50%