Емі Клобушар, сенаторку від штату Міннесота, прозвали «злою, суворою та відверто жорстокою», іншу сенаторку і відому політикиню Кірстен Джіллібранд описали як «купу бла-бла-бла». А Камала Гарріс, яка офіційно оголосила про висунення своєї кандидатури на здобуття номінації від Демократичної партії на посаду президента США на президентських виборах у Сполучених Штатах 2020 року і з чиєї привітності та зв’язку з виборцями повсякчас насміхаються, вочевидь, має неправильний вид харизми для того, щоб її сприймали серйозно.
Про це пише доцентка кафедри лідерства та філософії, політики, економіки та права з університету Річмонда Джессіка Фланіган, розмірковуючи про важливість харизми політичних лідерів та лідерок.
Соціологи говорять, що чоловіки демонструють більше впевненості в своїх лідерських якостях, що розглядають як харизму. Люди вважають, що вищі чоловіки більш харизматичні за нижчих, і що азіати не такі харизматичні як білі.
І в той час, як психологи підтверджують, що жінки-лідерки мають більш харизматичний вигляд, ніж їхні суперники-чоловіки, методи вимірювання харизми, якими послуговуються вчені, дають оманливе враження, так як вони відстежують речі на кшталт емоційного інтелекту, замість сприйняття лідерських якостей та привабливості в цілому.
Зациклюватись на харизмі — це жахлива ідея
Привітність, близькість до людей, гумор, дотепність, гарний вигляд і легка зневага до умовностей завжди допомагали кандидатам перемагати на виборах. Політична позиція, характер і досвід управлінської роботи — також. Та віднедавна особисті характеристики, що асоціюються з харизмою, стали здаватись виборцям важливішими, ніж досвід кандидата чи його позиціонування.
Зараз, у ході підготовки до американських виборів-2020, виборці демократів дуже зациклені на спроможності своїх кандидатів бути обраними. У дискусіях про те, хто здатен здолати Дональда Трампа, основну увагу приділяють харизмі. Та проблема в тому, що зациклюватись на харизмі — це жахлива ідея. Хоча і нині харизма як ніколи важлива з двох причин.
По-перше, політики роблять з себе персональні інстаграм-бренди. По-друге, люди у більш індивідуалістичних культурах більше цінують харизму лідерів, а США стають надзвичайно індивідуалістичними. Це означає, що при оцінюванні лідерів усе більшу роль може відігравати харизма, ніж дії.
Це пояснює те, чому оглядачі так сильно були зациклені на відсутності в Гілларі Клінтон харизми, і чому її виписані програми не змогли перемогти кількох трислівних гасел від зірки реаліті-шоу.
Як професорка, чия викладацька і дослідницька діяльність торкається етики лідерства, я вважаю, що іти за харизмою є помилкою, тому що харизма має дуже мале відношення до тих речей, про які слід турбуватися виборцям.
Переоцінювання важливості магнетизму
У світлі того, яким нерівним чином сприйняття харизми грає на руку лідерам, журналістка Ребекка Трейстер пише: «Варто поставити собі питання, наскільки харизма в тому вигляді, в якому ми її розуміємо, є чоловічою рисою». І пропонує «переоцінити важливість магнетизму». У всьому.
Трейстер закликає акцентувати увагу на виборі, який виходить з харизми, як на тому, «що може насправді виявитись інструментом для посилення упередженості».
Хтось може сказати, що слідування за харизмою має сенс. Мовляв, оскільки виборців більш ймовірно переконати меседжами харизматичного лідера, а вміння переконувати є важливою складовою ефективної комунікації, то харизматичне лідерство в ціні.
Але це не те, що відбувається насправді.
Люди оцінюють харизму не довше ніж за перші 5 секунд невербальної комунікації. Інші вчені дійшли висновку, що на сприйняття чиєїсь харизми більше впливає манера донесення повідомлення, ніж сам зміст сказаного.
І харизма часто може виходити боком. Надмірна впевненість може бути згубною для діяльності лідерів, особливо якщо вони мають схильність переоцінювати чи недооцінювати свої здібності.
Етичні ризики харизми
Так як на сприйняття харизми дуже впливають випадкові риси лідера чи лідерки, а харизматичне лідерство може бути контрпродуктивним, для виборців є етично небезпечним вважати його за щось цінне.
Харизма спонукає людей фокусуватись на зовнішності кандидата і зовнішніх аспектах його особистості, замість в етичній манері обговорювати кваліфікацію чи політичні пропозиції людини. Тож навіть якщо Бето чи Байден є гідними кандидатами на посаду президента, якщо виборці підтримають когось з цих кандидатів через манеру їхньої поведінки замість широти їх політичного бачення, то ці виборці, як громадяни, зроблять помилку.
Голосувати слід, виходячи з підстав, які вказують на те, що обрана особа буде хорошим лідером чи лідеркою. Тож коли виборці надають свою підтримку, керуючись переважно харизмою, їхня підтримка може бути безпідставною.
Якщо ж виборець вирішує підтримати аморального харизматичного лідера, то це ще гірше, ніж рішення підтримати «не того».
Люди мають обов’язок зважати на етичність свого вибору, коли він тягне за собою ризик аморальної поведінки, стверджують філософи Ден Моллер та Алекс Герреро. Інакше це може не лише не послужити їх інтересам, а й зашкодити іншим людям.
Нове время, переклад колонки The Conversation