Головна Статті Оксана Драчковська: На виборах я отримала дуже корисний урок

Оксана Драчковська: На виборах я отримала дуже корисний урок

6
821

Оксана Драчковська живе у Чернівцях. Попри письменницьку кар’єру, також є журналісткою, хоча зізнається: тут поки що затишшя.

«Що ж до громадської активності, я завжди була такою. Ще студенткою брала участь у  Революції на граніті, усіх важливих політичних подіях. Я все життя пропрацювала журналісткою, а в такій професії не можна залишатися, якщо ти байдужа і тебе не хвилює, що відбувається в суспільстві. Те, що з усіх моїх активностей виділилася саме інклюзія, то це природньо і логічно. Бо хто ж буде цим займатися, якщо не ми?», – говорить Оксана. А роботи є і чимало.

Щеплення від політики маленькою дозою політики

Наразі Оксана Драчковська є членкинею виконкому Чернівецької міськради. Хоча, за її словами, це суто формально.

Оксана Драчковська

«Від червня не ходжу на засідання. Але не лише на засідання виконкому, а просто взагалі не заходжу до ратуші. Вирішила після того, як мені довелося (і вже не вперше) витягувати візок із сином на другий поверх самотужки. Сина не було з ким залишити, а я поспішала на засідання однієї з робочих груп. Це мій одиночний протест проти недоступності будівлі міської ради. Там немає ліфта, і доступними є тільки приміщення першого поверху. Натомість і сесійна зала, і зала, де засідає виконком, недосяжні для людей на кріслах колісних. Заява на вихід з виконкому у мене вже є. Давно. Я давала час міському голові на виконання однієї з його передвиборчих обіцянок, а саме – зробити громадські заклади та установи доступними для маломобільних людей до кінця 2021 року. Але ліфта досі немає», – пояснює Оксана Драчковська.

Читайте також: Марія Нікітіна, Вижницька міськрада: «У сесійну залу мене заносили на руках»

У 2020 році вона йшла на вибори до Чернівецької міської ради в списку партії «Єдина альтернатива». Отримала, як сама каже, дуже корисний урок. 

«Набрала багато голосів, але депутаткою не стала, бо була занадто далеко в партійному списку. Тобто, незважаючи на відкриті списки, мандати отримали люди, які здобули меншу підтримку виборців, ніж я. Не треба було бути такою наївною: політика є політика», – підсумовує Оксана Драчковська і жартує, що отримала «щеплення від політики маленькою дозою політики».

Міський простір має бути доступним і зручним для всіх

Як мама дитини з інвалідністю, Оксана Драчковська захищає права людей на візках. Працює у міському та обласному комітетах забезпечення доступності, веде блог у Фейсбуку про те, як живеться в українському місті дитині з інвалідністю. Інший напрямок громадської діяльності Оксани – сфера культури і урбаністики. Активістка опікується збереженням культурних і громадських просторів для громади міста. Також працювала громадською інспекторкою відділу охорони культурної спадщини. 

Оксана Драчковська

Оксана Драчковська зауважує, що Чернівці приваблюють туристів своєю старою архітектурою, однак саме через неї часто є недоступним та незручним маломобільній частині населення. 

«Будинки всі старі, австрійського та румунського періодів, а тоді не будували з врахуванням потреб маломобільних людей. Тож це велика проблема, через це часто доводиться конфліктувати з охороною культурної спадщини. Мова навіть не завжди йде про те, щоб перебудувати якийсь архітектурний елемент, аби він став зручним для маломобільних людей, а й коли просто порушуємо питання про пандус», – описує ситуацію Оксана Драчковська.

Крім того, є ще проблема планування інфраструктури – вузенькі перекошені тротуари, спроєктовані на початку 20-го століття. Сучасним нормам урбаністики вони вже не відповідають.

Читайте також: Ізраїльська міністерка не потрапила на конференцію ООН через недоступність простору

«Ми нікуди від цього не подінемося – пересуватися старою частиною міста справді важко. Зрештою, це стосується і бруківки. Вона є частиною історичної спадщини. Хоча при цьому її ж можна і замінити в багатьох місцях сучасним покриттям. Повірте, бруківка – це просто тортури для маломобільних людей. За кордоном, в старих містах, пішохідні зони мостять гладенькою плиткою, бо розуміють, що комфорт людини  – це головне», – наводить приклад Оксана Драчковська. 

Інклюзія в освіті – зазвичай лише на словах

Попри це, вона звертає увагу: найлегше реалізувати те, що вже захищене законодавством згори. Наприклад, є вимоги ДБНів того ж облаштування переходів, доріг та тротуарів. Тож пониження на переходах, що їх раніше доводилося «вибивати» у місцевої влади, тепер роблять автоматично. Не завжди ідеально, але роблять. Тепер вже не так часто трапляються переходи з височезними бордюрами, з яких неможливо звезти візок. 

«Дуже часто роблять пандуси та універсальні входи в аптеках. Бо вже кілька років діє закріплена законом вимога до кожної аптеки: ти не отримаєш ліцензійних умов, якщо об’єкт не буде доступним для маломобільних клієнтів. Якщо ти не зможеш здати об’єкт в експлуатацію, бо не дотримався певних вимог, то це працює. А те, що залежить від місцевого самоврядування, – надзвичайно важко зрушити з місця», – описує ситуацію Оксана Драчковська. 

За її словами, попри певні зрушення, інклюзія в освіті наразі існує більше на словах: 

«Найбільші труднощі в інклюзії мають якраз діти, які не можуть самостійно пересуватися. Ну як ти відвідуватимеш уроки, якщо максимум на перший поверх потрапиш? Актові та спортивні зали переважно на верхніх поверхах. Наразі в Чернівцях є лише одна школа з ліфтовим підйомником, але й там, до прикладу, немає доступних вбиралень. Тому діти на кріслах колісних вчаться вдома».

Оксана Драчковська

Проблема не лише в тому, що дитина не може фізично бути присутньою на уроках, їй також бракує соціалізації – спілкування з однолітками.

«Навчатися вдома можна, це навіть має свої переваги, бо вчитель чи вчителька може приділити тобі більше уваги. Але спілкування дуже не вистачає. Особливо на етапі, коли формується мова. Свого часу я помічала, що Назар набагато краще починав говорити, коли проводив час із дітьми. У нього виникає потреба говорити так, щоб його зрозуміли. Це змушує вимовляти слова чіткіше. Якщо однолітки його не почують чи не зрозуміють, вони просто не звернуть на нього уваги. Це працює краще, ніж коли приходить педагог чи логопед і каже, як правильно говорити», – пояснює проблему Оксана Драчковська.

Карантин усіх зрівняв в умовах

Хоча під час карантину багато людей зрозуміли, як насправді живуть люди з інвалідністю та їхні близькі. Коли немає можливості вийти з дому, коли навчання – лише вдома та індивідуальне. У будь-якому разі, навіть якщо ти максимально абстрагуєшся, все одно береш участь у навчальному процесі разом із дитиною.

«А ми так весь час живемо. Хоча так, тепер ми всі періодично опиняємося в рівних умовах. Назар трохи підключався до загальних уроків. І мабуть, це навіть якийсь певний плюс для нас. Хоч це спілкування і було не очним, воно обернулося для нас певною перевагою. Але не подумайте, що ми за «дистанційку», – сміється Оксана.  

Батьки немовлят, поки мають проблеми з пересуванням містом із возиками, також часто розуміють, як живуть люди, котрі пересуваються на кріслах колісних. Але це явище також тимчасове.

«Мами з маленькими дітьми знають мене з соцмереж. Пишуть: отепер ми розуміємо вас, коли ходимо містом із візочками. Але як тільки дитина виросте з візка, вони забудуть. Те ж саме буде з батьками, які на самоізоляції чи карантині вчаться та працюють дистанційно. Така властивість людини і нашого мислення. Проблеми швидко забуваються. З одного боку – це добре, а з іншого – це не дає нам тієї емпатії, котрої ми потребуємо від суспільства», – зауважує Оксана Драчковська. 

«Невидимі» діти з інвалідністю

А ще Оксана Драчковська – авторка книжки «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама». Пояснює, що ідея написати книжку виникла, коли одного разу вона прийшла до школи разом із Назарчиком, який був у кріслі колісному. Їх обступили другокласники й засипали питаннями: «Що це за хвороба? Чи вона заразна? Це лікується? А він завжди так сидить? А буде колись ходити? А може ось це робити? А оце?»…

Оксана Драчковська

«Я не встигаю відповідати, а потім кажу, що ви так розпитуєте, наче ніколи не бачили такої дитини. І чую у відповідь шокуюче, що ні, не бачили. Я тоді подумала: як це так може бути? Двадцять перше століття, обласний центр України. Європа. Другий клас, не по два ж рочки дітям. Як це так, що для них дитина в кріслі колісному – така чудасія?», – тому вирішила: чому б не спробувати дати відповіді на всі ці запитання централізовано та систематизовано?», – пригадує Оксана Драчковська.  

Спершу вона хотіла розробити методичний посібник для шкіл, де була б просвітницька інформація про дітей із інвалідністю. Однак зізнається: думала над цим надто довго, але нічого не виходило. Зрештою «згадала», що письменниця, тож написала казку. Ось так і з’явилася ця книжка про родину Зайців. Першим її читав Назар. Правок не вносив. 

«Зайчик народився теплого весняного дня на краю великої лісової галявини, разом із сімома своїми братиками та сестричками. Усі новонароджені зайченята були однаковими рожевими крихітними клубочками. І доки вони тихенько повзали або спали біля маминого животика, ніхто нічого не підозрював. Коли ж настав час малюкам потроху стрибати, з’ясувалося, що одне зайченя не може цього робити. Воно лежало посередині кубельця і дивилося на стривожену маму великими вологими очима. Мама Зайчиха та тато Заєць дуже засмутилися і покликали лікаря Сову. Лікар швидко прилетів зі своїм великим саквояжем у пазуристих лапах, оглянув Зайчика і сказав, що, на жаль, той ніколи не зможе стрибати…»

Уривок із книжки «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама»

Казка, що стала просвітницькою книжкою

Наприкінці листопада вийшла друком друга книжка про Зайчика-нестрибайчика «Зайчик-нестрибайчик подорожує». За словами авторки, тепер це вже не просто казка, а напівнонфікшн. Це вже не лише історія, пригода, а й просвітництво.

«Це про доступність у фактах і цифрах. Яким має бути кут пандуса, якою – ширина дверей, що таке інклюзивні вбиральня чи номер у готелі. Якими мають бути транспортні засоби, – про все це є в цій книжці. Її я писала трішки довше, бо і тексту більше, і вона розрахована на те, що наші читачі вже підросли. Але всі фрагменти, які я писала, першим знову читав Назар і казав, що задоволений. А я йому в цьому довіряю», – усміхається Оксана Драчковська. 

Ірина Небесна

Фото: Фейсбук Оксани Драчковської

Більше публікацій
Більше публікацій Ірина Небесна
Більше публікацій Статті