Головна Статті Ольга Бутова: Я пішла у військо свідомо і добровільно

Ольга Бутова: Я пішла у військо свідомо і добровільно

6
5,971

Ольга Бутова – депутатка Путивльської міської ради, що на Сумщині. Під час окупації вона очолила волонтерський рух у рідному Путивлі. З командою допомагала не тільки жителям свого міста, а й сусіднім громадам Сумщини. Після восьми місяців волонтерства пішла доброволицею до війська. Сьогодні Ольга Бутова поєднує військову службу, волонтерство та депутатство.

«24 лютого я прокинулася десь о четвертій ранку – був незрозумілий тривожний стан. Подумала, що то сон поганий наснився, та й знову лягла спати. А потім почула вибухи – ворог почав обстрілювати сусідню громаду. Нам було дуже чутно. Я зрозуміла, що почалася війна. Коли мене питають, що було найважче 24 лютого, я розповідаю, як мені довелося будити дитину, щоб повідомити цю страшну новину. Побачити очі сімнадцятирічного сина у той момент було найважче», – пригадує Ольга Бутова.

Того ж дня жінка порадилася із сином, і вони вирішили залишитися у рідному місті. Сидіти, склавши руки, не збиралася, тож взялася допомагати. Зізнається, що мама її застерігала про можливу небезпеку. Мовляв, за активістами й активістками можуть прийти, адже жінка займається громадською діяльністю, є депутаткою двох скликань. На щастя, окупанти не чіпали людей у місті – стояли зі своєю технікою на околиці.

«Я написала у фейсбуку, що організовую волонтерський рух, і всі охочі можуть доєднатися. Тоді мені почали телефонувати знайомі і просили, щоб я прибрала допис, бо це небезпечно – його може прочитати ворог. Але у вказане мною місце прийшло дуже багато людей. Це додало сил, бо це означало, що я не одна така, є багато однодумців та однодумиць», – розповідає жінка.

Ми першими повезли хліб за сорок кілометрів у прикордоння

Так організувався волонтерський штаб гуманітарної допомоги Путивльщини. Щоб допомогти війську, волонтерки й волонтери почали плести маскувальні сітки та таємно їх передавали через ворожі блокпости з окупованого міста. Так само передавали спеціальний матеріал для виготовлення бронежилетів.

«Ми розуміли, що у Сумах точаться бої, і хлопцям треба продукти. Та й у нас усі харчі з полиць розмели. В селах тиждень люди сиділи без хліба. Я знайшла машину (вдячна агрофірмі, яка її надала). Ми поїхали в нашу місцеву хлібопекарню і заручилися їхньою підтримкою. Директорка пекарні – дуже відважна жінка. Вона жодного дня не зупиняла роботу підприємства. Під дулами танків там випікали хліб», – говорить депутатка.

Так пані Ольга почала їздити з гуманітарною допомогою по сусідніх громадах. Розповідає, були у таких селах, куди взагалі ніхто не приїздив. На радощах люди плакали й обіймали волонтерів.

«Ми першими повезли хліб за сорок кілометрів у прикордоння. Побачивши нас, люди плакали і цілували нам руки. Вони дивувалися, як ми проїхали, бо тут же окупанти. А я відповідала: «А що робити, вам же треба допомога». Уже згодом старости сіл почали їздити по харчі», – пригадує Ольга Бутова.

«Боже, ви з окупації! Так ви ж і продуктів не бачили!»

Щоб поповнити запаси, волонтери їздили на закупи на підконтрольну Україні територію. Коли місцеві дізнавалися, де перебуває пані Ольга, починали писати їй повідомлення: «привези нам ковбаси», «купи цигарок», «треба ліки». 

«Перший раз, коли поїхали у Полтаву, під’їжджали до блокпоста, а там стоїть, мабуть, двісті одиниць ворожої техніки, над нами літають вертольоти, пісок піднімається, машина ходором ходить. А я думаю: «Куди ти їдеш? У тебе дитина». Тоді все життя перед очима промайнуло. Але у нас була ціль, а значить, не було перешкод. На щастя, нам вдалося об’їхати ворожий блокпост іншим шляхом. Коли зупинилися у Гадячі Полтавської області, було відчуття, що ти вирвалася із прірви. Тут люди ходять вулицями, магазини працюють… Я зайшла до першого-ліпшого магазину, а там усе є. Дізнавшись, звідки я, продавчині мені кажуть: «Боже, ви з окупації! Так ви ж і продуктів не бачили!», розповідає Ольга Бутова.

Величезний запит у волонтерів був на ліки – усі місцеві аптеки були порожні. Жінка навіть допомагала аптечній мережі привезти на окуповану територію медикаменти. Але цього було недостатньо. Тут несподівано на допомогу прийшли українці з Африки.

«Якось мені зателефонувала жінка, назвалася і каже: «Ви, може, будете сміятися, але я представляю Українську асоціацію в Південно-Африканській Республіці. Я прочитала у фейсбуку ваші пости, і хочу допомогти». Це було дуже несподівано. Отак я стала їхньою волонтеркою. Мені навіть прислали посвідчення, що я представниця їхньої асоціації в Україні. Вони допомагали фінансово – скидали гроші на картку, і я купувала ліки», – зазначає Ольга Бутова.

Росіяни оглядали не тільки салон автівки, а й шукали татуювання на тілі, перевіряли особисті речі та переписки у телефоні

Жінка мала кілька посвідчень волонтерки – вони дуже ставали в пригоді під час перетину блокпостів окупантів. Як ми вже знаємо, тоді росіяни оглядали не тільки салон автівки, а й шукали татуювання на тілі, перевіряли особисті речі та переписки у телефоні.

«Вони подивилися посвідчення і питають: «Волонтер?». Я ствердно киваю. Намагалися щось розповідати про визволення. Я ж розуміла, що сперечатися немає сенсу. Це був той період, коли їм уже ставало страшно на Сумщині, бо давали жару наші Збройні Сили. Але мого водія вони погрожували розстріляти за відео у телеграмі. Проте потім їній командир нас усе-таки відпустив», – пригадує пані Ольга.

Читайте також: Юлія Кіріллова: Жінки прийшли у ЗСУ не за пільгами чи гарантіями, вони — ідейні воячки

Згодом у жінки була поїздка на Донеччину. Потрібно було відвезти бійцям автомобіль, щоб вивозити поранених і загиблих із лінії фронту. Після цього була евакуація людей із Донеччини. Пані Ольга запам’ятала бабусю і її тринадцятирічного онука із прифронтового села. Вона зі сльозами на очах просила забрати хлопця у безпеку.

Отак у режимі нон-стоп працює волонтерський цех із Путивльщини. Жінка розповідає, що робота вже налагоджена. Кожен і кожна на своєму місці допомагає війську та нужденним. Продовжують плести сітки, передають буржуйки на передову, виготовляють окопні свічки. Їх, до речі, робить найстарший волонтер штабу – йому 86 років. А допомагають йому дівчата-волонтерки, які стали для Ольги рідними та близькими людьми після 24 лютого.

Гендерні стереотипи мають зникнути в сучасному світі

Утім, місяці волонтерства і постійні поїздки позначилися на психологічному здоров’ї жінки. Тож пані Ольга долучилася до проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа». Розповідає, що робота із психологами дуже їй допомогла.

Читайте також: Виклики для жінок у армії: хто винен і що робити?

«Поїздки на Донеччину, переїзди через пости окупантів, ті випадки, коли людина звертається і каже, що закінчується інсулін, і ти шукаєш, хто у терміновому порядку задонатить гроші. Або хлопцям на передок шукаєш ліки чи амуніцію… Це все впливає на психічний стан. Проєкт допоміг розставити пріоритети по-іншому. Я зрозуміла, що сила українок – колосальна. Недарма ж щоразу військові тиснуть руку і кажуть: «Ви – наш другий фронт, без вас ми би не впоралися». Це додає сил», – зазначає жінка.

На проєкті Ольга Бутова позбулася своїх страхів і вирішила здійснити давню мрію – стати військовою. Ще у 2018 році вона їздила для цього у військкомат, але цьогоріч довела справу до кінця. Каже, ані секунди ще не пошкодувала, що довелося відмовитися від більш звичного цивільного життя.

«Більше місяця уже служу. Коли тримаю зброю в руках, відчуваю впевненість. Я пішла у військо свідомо і добровільно. Мені здається, що немає суто чоловічих чи жіночих професій. Гендерні стереотипи мають зникнути в сучасному світі. Звісно, на початку було нелегко через брак досвіду, бо все нове. Але я не боюся викликів. До того ж на допомогу прийшли більш досвідчені колеги – серед нас багато тих, хто знає, що таке війна на власному досвіді. Їхня підтримка дуже відчутна», – говорить Ольга Бутова.

Завжди мотивує, коли хтось новий долучається до волонтерства

Через те, що частково випала із життя волонтерського штабу, жінка не хвилюється. Є також час, вільний від служби. Їхня команда продовжує розвиватися, про що свідчить заснування громадської організації «Рідна Путивльщина». Пані Ольга є її співзасновницею та головою. Також продовжується співпраця з багатьма фондами.

«Від лютого я постійно пишу пости про роботу нашого штабу. Дівчата та хлопці в нашій команді – неймовірні! Дякую кожному за внесок у спільну перемогу! Кожен свій допис починаю хештегом «разом_зможемо_більше». Завжди мотивує, коли хтось новий долучається. Наші волонтери, які плетуть маскувальні сітки, кажуть, що кожна нитка в них – це бронь для наших захисників і захисниць, це наближення до нашої спільної перемоги. Коли ми всі разом – ми сильні», – каже Ольга Бутова.

Ця публікація підготовлена у межах проєкту «Підтримка жіночих ініціатив під час війни в Україні», який реалізовує ГО «Українська жіноча демократична мережа» за підтримки Міжнародного республіканського інституту та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета публікацій – розповісти історії жінок, які працюють під час війни та допомагають приближувати перемогу України.
Більше публікацій
Більше публікацій Інна Наливайко
Більше публікацій Статті