У всьому світі від початку пандемії фіксують збільшення випадків домашнього насильства. Зростає тягар домашніх обов’язків та загалом погіршується становище жінок. Письменниця Ів Енслер кілька місяців досліджувала, як вплинула пандемія на права жінок у різних країнах світу, і чому криза стала каталізатором втрати жінками їхніх прав. Далі – пряма мова.
Патріархат катастроф
Коронавірус спричинив найбільший регрес на шляху визволення жінок, який я бачила у своєму житті. Спостерігаючи за тим, що відбувається, я переконуюся, що зараз ми є свідками заколоту патріархату катастроф (disaster patriarchy).
Наомі Кляйн першою дала визначення такому поняттю як «капіталізм катастроф», коли кризові ситуації та катастрофи використовують для того, щоб запровадити заходи, які не можна було б пролобіювати у звичайні часи. Щоб таким чином у підсумку отримувати більші прибутки (книга Наомі Кляйн «Доктрина шоку: розквіт капіталізму катастроф» – ред.)
Патріархат катастроф – паралельний і допоміжний процес, коли чоловіки використовують кризу, щоб відновити контроль і домінування, та швидко викреслити важко здобуті досягнення у сфері захисту прав жінок.
У всьому світі патріархат у повній мірі скористався коронавірусом, щоб повернути владу. З одного боку, посилюючи небезпеку та насильство щодо жінок, а з іншого – виступаючи удаваним контролером і захисником жінок.
Упродовж кількох місяців я проводила інтерв’ю з активістками та місцевими лідерками з усього світу, починаючи від Кенії та Франції й закінчуючи Індією. Я хотіла з’ясувати, як цей процес впливає на них, і як вони обороняються.
У різних контекстах я знову і знову чула про 5 ключових факторів. У часи патріархату катастроф жінки втрачають безпеку, економічні права, незалежність, освітні можливості, і їх штовхають на передову без належного захисту, приносячи в жертву.
Я вагаюся, чи варто вживати слово «патріархат», адже декого воно збиває з пантелику, а для когось воно архаїчне.
Я намагалася підібрати нове, більш сучасне слово, але помітила, що ми продовжуємо змінювати мову, вигадуючи оновлені та осучаснені фрази, які дали б визначення жахіттю, що відбувається.
Наприклад, я пригадую ті слова, якими ми називаємо побиття жінок їхніми партнерами. Спочатку, ми називали це побоями, потім домашнім насильством, потім насильством із боку інтимного партнера (intimate partner violence), а останнім часом почали використовувати термін «інтимний тероризм» (intimate terrorism).
Ми постійно ретельно добираємо слова, щоб облагородити та роз’яснити, замість того, щоб наполягати: прихильники патріархату мають зрозуміти, що ця система нищить планету. Тому я використовуватиму слово «патріархат».
У руйнівні часи пандемії ми спостерігаємо стрімке зростання рівня насильства щодо жінок. Інтимний тероризм під час локдауну перетворив домівки в камери тортур для мільйонів жінок.
Ми стали свідками поширення такого явища як порнопомста, оскільки під час локдауну всі перейшли в онлайн. Така форма діджитального сексуального насильства безпосередньо пов’язана з домашнім насильством, оскільки інтимні партнери погрожують поширити зображення сексуального характеру без згоди потерпілих.
Уряди про це не подумали
Умови локдауну – ізоляція, економічна незахищеність, страх захворіти, надмірне вживання алкоголю – стали ідеальними для вибуху насильства.
Важко визначити, що викликає більше занепокоєння: той факт, що у XXI столітті тисячі чоловіків досі хочуть (і відчувають, що мають право) контролювати, катувати і бити своїх дружин, подруг та дітей. Чи те, що, здається, жоден уряд не взяв цього до уваги, плануючи локдаун.
У Перу сотні жінок і дівчат зникли безвісти після впровадження локдауну і, боюся, що вони вже мертві. За даними офіційної статистики, 606 дівчат і 309 жінок зникли безвісти у період з 16 березня по 30 червня 2020 року.
У всьому світі через закриття шкіл збільшилися ризики різних форм насильства. Американська мережа допомоги постраждалим від зґвалтування та інцесту (US Rape Abuse and Incest National Network) повідомляє, що кількість повідомлень на їхні телефони довіри найбільша за усі 26 років існування організації. Адже діти зачинені вдома з кривдниками і не мають можливості звернутися по допомогу до вчителів чи друзів.
За словами активістки Луїзи Ріццителлі, в Італії кількість дзвінків на телефони довіри для постраждалих від домашнього насильства зросла на 73% у період з 1 березня по 16 квітня 2020 року (коли в країні був локдаун).
У Мексиці кількість дзвінків на телефони довіри теж зросла до історичного максимуму. А кількість жінок, які потребували захисту у притулках для постраждалих від домашнього насильтва, зросла вчетверо.
Обурення викликає той факт, що багато урядів зменшили фінансування таких шелтерів саме у той час, коли вони були найбільш потрібними. Це сталося майже у всій Європі.
Економічна, соціальна і гендерна нерівність ще більше посилилася
У Сполучених Штатах понад 5 мільйонів жінок втратили роботу у період від початку пандемії до листопада 2020 року. Оскільки більшість професій, де задіяні жінки, вимагають живого спілкування з людьми – у ресторанах, магазинах, закладах догляду за дітьми — жінки перші потрапили під скорочення. Багато з тих жінок, які залишилися працювати, опинилися на передовій боротьби з пандемією і наражалися на небезпеку захворіти. Приблизно 77% працівників лікарень і 74% працівників шкіл – жінки (в Україні у сфері охорони здоров’я жінки становлять 82% від загальної кількості працівників – ред.).
Крім того, через закриття шкіл і дитячих садочків багато жінок не мали можливості працювати. Водночас наявність дітей не мала такого впливу на працюючих татусів.
Становище жінок ще складніше в інших країнах. Шабнам Гашмі (Shabnam Hashmi), провідна активістка за права жінок в Індії, розказала мені, що від початку пандемії до квітня 2020 року аж 39.5% жінок в Індії втратили роботу.
«Робота з дому стала важким тягарем для жінок, оскільки зник їхній особистий простір, а об’єм роботи зріс утричі», – каже Гашмі.
В Італії внаслідок пандемії існуюча нерівність ще більше посилилась. Луїза Ріццителлі зазначає, що жінки мають вищий рівень безробіття, нижчі зарплати і менш захищені умови зайнятості, та й загалом їх менше на «безпечних» корпоративних посадах. Тому криза найперше зачепила саме жінок.
«Економічна, соціальна і гендерна нерівність, яка існувала раніше, ще більше посилилася, і це матиме ще довготриваліші наслідки, ніж сам вірус», – зауважила Ріццителлі.
Витончена форма божевілля
Коли жінки потрапляють у складні умови економічного тиску, їх швидко позбавляють їхніх прав. Через економічну кризу, яку спричинив COVID-19, знову зросла статистика торгівлі людьми (sex- and labour-trafficking).
Неможливо перебільшити той рівень виснаження, тривоги і страху, який змушені витримувати жінки, доглядаючи за родиною й не маючи перепочинку та часу на себе. Це витончена форма божевілля.
Хто потурбується про жінок, які доглядають за хворими, нужденними і помираючими? Колані Гладжвако (Colani Hlatjwako), активістка з Королівства Есватіні (раніше Свазіленд – ред.), підсумовує:
«Соціальні норми, які покладають важкий доглядовий тягар на жінок і дівчаток, досі залишаються головною причиною їхніх фізичних і психологічних страждань».
Також це все перешкоджає доступу до освіти, позбавляє засобів для існування та джерел підтримки.
Освіта і ранні шлюби
За оцінками UNESCO, понад 11 мільйонів дівчаток можуть не повернутися до школи після того, як вщухне пандемія COVID-19. А ось за даними Фонду Малали, мова йде про ще більшу цифру: 20 мільйонів.
Виконавча директорка «ООН Жінки» Пумзіле Мламбо-Нгука, каже, що ця міжнародна організація займається питанням захисту освіти для дівчаток із часу Пекінської жіночої конференції (1995).
«Більшість дітей, які не повертаються до школи – це дівчата. Ми досягли прогресу, ми добилися того, що дівчатка довше навчалися у школі. Боляче бачити, що сьогодні вони просто кидають школи».
Насправді цей регрес найпомітніший. Коли дівчата мають освіту, вони знають свої права. Вони мають можливість знайти роботу і дбати про свою родину. Якщо дівчата не мають доступу до освіти, вони стають фінансовим тягарем для сім’ї. І тоді їх змушують вступати у ранні шлюби.
Також ми бачимо, що наслідком обмеження доступу до освіти є збільшення статистики жіночого обрізання. Часто батько погоджується не піддавати доньок цій процедурі, тому що завдяки освіті дівчата зможуть заробити на хліб. Якщо ж вони не отримують освіту, повертаються традиційні практики, щоб продати дівчат за придане.
Очільниця Кенійської ради боротьби з жіночим обрізанням Агнес Парейо (Agnes Pareyio) розповіла, що через Covid-19 школи зачинили і дівчата повернулися у свої домівки:
«Ніхто не знає, що відбувається у їхніх домівках. Ми знаємо, що якщо дівчата отримують освіту, немає жіночого обрізання. На жаль, нині ми спостерігаємо зворотній процес».
Патріархат ігнорує потреби жінок
У перші місяці пандемії я працювала з Національним об’єднанням медсестер. Це найбільший і найрадикальніший профсоюз медсестер США. Я проводила інтерв’ю з багатьма медичними сестрами, які працювали з хворими.
Їхні виснажливі зміни тривали по 12 годин. Це були години, сповнені мук вибору і травм. Вони виконували роль доглядальниць перед смертю хворих. Під час коротких перерв на обід вони протестували проти недостатнього рівня забезпечення засобами особистого захисту, що наражало їх на ще більшу небезпеку.
Так само як ніхто не подумав, що буде, коли жінки і діти опиняються зачиненими вдома з кривдниками, ніхто не переймався, що буде з медсестрами, яких кинули до хворих без належних засобів захисту, в той час як вірус надзвичайно контагіозний. У деяких лікарнях Сполучених Штатів медсестри вдягали сміттєві пакети замість захисних халатів, і кілька разів використовували одноразові маски. Їх змушували залишатися на роботі, навіть якщо у них піднімалася температура.
Ставлення до медсестер, які ризикували власним життям, щоб врятувати нас, – це шокуючий різновид насильства і неповаги. Але є багато інших сфер, де жінок залишили без належного захисту. Один із найдивніших моментів був про «чайові» для офіціанток у США. Мало того, що під час локдаунів стало менше роботи, з’явилася нова форма харасменту, коли клієнти-чоловіки наполягають на тому, що офіціантки мусять знімали маски, щоб вони могли визначити, чи залишати чайові і в якому розмірі, в залежності від того, який вигляд мають жінки.
Фермерки у США теж скаржилися на відсутність захисту. Директорка Національного фермерського альянсу Мілі Тревіно-Соседа (Mily Treviño-Sauceda) каже, що суттєво зріс тиск на працівниць ферм:
«Через COVID-19 збільшилася кількість випадків отруєння пестицидами, сексуального насильства і теплових ударів. Водночас державні органи зменшили кількість перевірок».
Жінки важливі, але давайте заб’ємо на їхні права
COVID-19 проявив той факт, що ми живемо у світі, де панують дві взаємовиключні ідеї, коли мова заходить про жінок. З одного боку, це ідея про те, що жінки відіграють життєво важливу роль у всіх аспектах нашого життя та виживанні нас як виду. З іншого боку, що права жінок можна легко порушувати, жінок віддавати на поталу і знищувати.
Це ті протиріччя, які патріархат прошив у тканину нашого буття. А COVID-19 це просто оприявнив. Якщо ми хочемо продовжувати існувати як вид, необхідно виправити і повністю змінити це протиріччя.
Хочу наголосити, що проблема не у локдаунах, а в тому, що ці локдауни і пандемія продемонстрували.
Пандемія показала, що патріархат живе і процвітає. Що патріархат посилюється у часи криз, тому що його насправді не зруйнували. Так само як і недолікований вірус, патріархат повертається з новою силою, коли для цього з’являються умови.
Якщо культура не зміниться, якщо патріархат не буде знищено, ми завжди буксуватимемо на місці. Ми повинні вийти з пандемії сміливими, зухвалими й представити більш радикальний спосіб життя на нашій планеті.
Нам потрібна глобальна ініціатива такого масштабу як План Маршалла (чи навіть більше), щоб знищити патріархат – який є корінням багатьох форм гноблення, від імперіалізму до расизму, від трансфобії до дифамації.
Патріархат – це занепад
Спочатку суспільство повинно визнати – і для цього потрібна просвіта – якою є природа патріархату, та зрозуміти, що патріархат веде нас до занепаду. Необхідне постійне просвітництво, публічні дискусії та дослідження щодо того, як патріархат призводить до різних форм утисків.
У 1986 році письменниця-феміністка, авторка фундаментальної праці «Жінки в історії» Герда Лернер написала:
«Патріархат в історичному конструкті має початок і матиме кінець. Схоже, патіархат доживає останні дні. Він більше не задовольняє потреби ані чоловіків, ані жінок. А міцний зв’язок патріархату з мілітаризмом, їєрахічністю та расизмом загрожують самому існуванню життя на планеті Земля».
Сила патріархату вже є історією. Чи можемо ми уявити у постпандемічні часи іншу систему, яка не грунтується на ієрархічності, насильсті, домунуванні, колонізації та окупації? Чи бачимо ми зв’язок між знеціненням, нанесенням шкоди та гнобленням всіх жінок і руйнуванням самої планети Земля? Що якби ми жили як родина? Що якби ми ставилися до кожної людини як до священної й важливої для продовження історії людства?
Що якби замість експлуатації, домінування та заподіяння шкоди жінкам і дівчатам під час кризи, ми створили світ, у якому ми їх цінуємо, надаємо їм доступ до освіти, платимо їм, дослухаємося до них і турбуємося про них?
Ів Енслер, феміністка, письменниця, авторка п’єси «Монологи вагіни»
Переклад Наталії Жачек (повний текст англійською: The Guardian)