Останній приїзд Шеннон в Україну був пов’язаний з презентацією українського перекладу посібника «Навички проведення виборчих кампаній» (у співавторстві з Самантою Смут та Саллі Абі Халіл).
Посібник включає 11 модулів, над його створенням автори працювали 5 років. У цьому посібнику жінки-кандидатки знайдуть інформацію про те, як проводити дослідження виборців, як розбудовувати комунікацію з виборцями, як готуватися до публічних виступів, співпрацювати зі ЗМІ, збирати кошти на проведення виборів, планувати виборчу кампанію.
Шеннон є однією з провідних тренерок Школи проведення виборчих кампаній, Регіональної програми Національного демократичного інституту.
Після презентації 50% поговорили з Шеннон О’Коннел, а нині пропонують читачам і читачкам найцікавіші фрагменти розмови.
Момент відвертості
Коли мені було двадцять років, я працювала у Сполучених Штатах у команді одного з найпрогресивніших членів Конгресу. Якось до нас приїхала група 12-річних дівчат-скаутів з нашого виборчого округу. Ми показали їм Капітолій, а потім повернулися до кабінету конгресмена. Там дівчата мали змогу поспілкуватися з політиком і одна з них запитала його: «А я зможу у майбутньому стати членом Конгресу?». На що він відповів: «Ні, у Конгресі я представляю наш округ. Це моя робота».
То був справді момент істини для мене: так ось як це працює, він вважає, що це його округ. Він сказав 12-річній дівчинці, яка не може балотуватися до Конгресу, бо їй немає 25 років, що вона навіть не може претендувати на цю посаду. Тоді я зрозуміла, що ці хлопці не зацікавлені в тому, щоб ділитися владою. Саме тому я почала допомагати жінкам на виборах.
Нещодавно у парламенті Великобританії був величезний скандал, пов’язаний з насильством та сексуальними домаганнями. Я звернула увагу на те, що зі скаргами зверталися молоді жінки 20-30 років і всі вони казали: «Для нас це неприйнятно».
Я виросла в політичному середовищі, де такі речі сприймали як частину політичного ландшафту, а жінкам доводилося мати з цим справу. У спорті суддя каже «Такі правила, ми так граємо» – навіть якщо він помиляється, вам доведеться грати за його правилами.
А ці молоді жінки категорично заявили, що це неправильно. Їхнє ставлення стало для мене справжнім одкровенням: вони збираються встановлювати нові правила і грати за ними.
Чому жінки мають іти в політику
По-перше, жінки мають право бути у політиці. По-друге, політика потребує змін, рівень незадоволення владою надзвичайно високий в усьому свiтi. Тож жінки є частиною зміни традиційних моделей – ми, жінки, приходимо в політику не для того, щоб повторювати моделі поведінки чоловіків, як це було раніше.
Коли ми говоримо про лiдерство, мова йде про розподіл влади. У чоловіків і жінок різне ставлення до влади. У багатьох країнах ми бачимо, що чоловіки схильні використовувати класичну модель конкуренції – переможець отримує все, він тримається за владу, можливо трохи ділиться, але основна влада буде у нього в руках.
У жінок інше ставлення до влади. Це помітно навіть серед жінок-виборчинь. Передвиборчі опитування свiдчать, що чоловіків цікавлять питання, які пов’язані з їхнім добробутом (роботою, статусом у суспільстві). А коли ви запитуєте жінок, що їх мотивує голосувати, зазвичай вони говорять про питання, які стосуються їхньої сім’ї, громади, а питання власного добробуту десь у кінці переліку. Хочу підкреслити, що це зовсім не означає, що всі чоловіки погані, а всі жінки хороші. Мова йде про різні підходи до лідерства, різну мотивацію.
Початок політичної кар’єри
Нещодавно в Палаті громад Великої Британії відбулася історична подія, яка відзнаменувала 100-річчя впровадження виборчого права для жінок у країні. На цю подію приїхали понад 100 жінок-парламентарок з усього світу. Цим політикиням поставили одне питання: «Що ви порадите жінкам, які тільки починають кар’єру в політиці?». Усі вони порадили жінкам працювати над своїм резюме, швидко зарекомендувати себе, зробити так, щоб люди дізналися про вас як про фахiвчиню, яка займається конкретним питанням.
Також вони порадили бути готовими до того, що вас критикуватимуть більше, ніж чоловіків, робитимуть особисті та сексистські зауваження. Тому необхідно шукати підтримку і розбудовувати коло прихильникiв, яке має географiчну прив’язку до вашого округу. Люди, з якими ви найбільше спілкуєтесь, які голосують за вас на виборах, підтримуватимуть вас у важких ситуаціях.
Будувати коло підтримки виборців особливо важливо для тих жінок, які вперше йдуть на вибори і їх не показували по телебаченню, люди їх не знають. Їм доведеться побудувати базу підтримки виборців і отримати рівно стільки голосів, скільки необхідно для перемоги на перших виборах. Після виборів жінки матимуть час для розбудови більш широкого кола підтримки.
Комплекс «хорошої дівчинки»
Найпоширеніша помилка жінок, які розпочинають кар’єру у політиці, – вони витрачають час на другорядні речі, замість фокусуватися на прийнятті стратегічних рішень.
Іноді жінкам заважає комплекс «хорошої дівчинки» – вони намагаються сподобатися всім і витрачають час на тих виборців, які ніколи не проголосують за них. У ситуації з політиками-початківцями, якими часто є жінки, проблема полягає в тому, що їхні ресурси обмежені, тож треба фокусуватися на тих виборцях, які за них проголосують.
Друга помилка, яку жінки роблять на початку політичного шляху, полягає в тому, що вони бояться просити про допомогу. Жінки часто вважають правильним твердження «ніколи не треба скаржитися, ніколи не треба виправдовуватися». Але політика – це насправді місце, де жінки мають навчитися просити про підтримку.
Якщо жінки швидко не навчаться цим двом речам – мислити стратегічно і звертатися по допомогу – вони нароблять купу помилок.
Як достукатись до виборцiв?
Політика – це форма побудови стосунків. Люди фактично наймають вас, щоб ви представляли їхні інтереси в організаціях, де приймаються рішення. Якщо вони не мають жодних стосунків з вами, у них немає причини голосувати за вас. Особливо це правило стосується жінок, які вперше йдуть на вибори.
Найкраще працюють персоналiзованi методи спiлкування з виборцями. Якщо ви зможете донести свої меседжі різним людям, зустрічаючись з ними на ринку чи в кав’ярні, це матиме набагато кращий результат, ніж велика кількість бігбордів.
Чому партії не номінують жінок?
Показовим є приклад Лівії, де минулого року пройшли вибори. Багато жінок роками працювали над розбудовою партій і сподівалися бути номінованими на виборах, але оскільки у партіях рішення приймали чоловіки, вони на власний розсуд номінували жінок зі своїх родин та відомих медійних осіб і повністю проігнорували жінок, які багато років працювали для партій.
Безумовно, важливо працювати над своїм резюме, ставати тією, кому партія не зможе сказати «ні», але водночас треба усвідомити, що це теж не гарантує, що вас запросять у списки. Будьте реалістками щодо процесу номінування кандидатів на вибори.
Гендерні стратегії партій
Мене не хвилює стратегія, яку партії проголошують, насправді стратегія – це те, у що партії інвестують. Гендерна стратегія – це інвестиції у жінок.
Партії повинні створювати інфраструктуру, займатись пошуком жінок та надавати їм ресурси. Недостатньо просто робити заяви: «Мені подобаються жінки, жінки прекрасні», треба казати: «Ми не можемо рухатися вперед, якщо жінки не є частиною процесу».
На останніх виборах у Мексиці жінки принесли перемогу багатьом партіям. Партії розробляли кращі стратегії, з’являлися нові конкурентні ідеї і лідерками цих позитивних змін часто були жінки. Таким чином, партії виграли, інвестуючи в жіноче лідерство.
Як поєднати роботу і сім’ю
Під час Глобального форуму жінок-лідерок, який кілька років тому відбувся в Ісландії, створили профіль «Політична кар’єра жiнок» i виявили, що жінки, які були успішними, не боялися просити про допомогу. Також вони переважно схильні діяти так, як зручно їм, а не як заведено у полiтицi.
Наприклад, одне з нововведень, яке ми намагаємося запровадити, це нормалізувати присутність дітей під час публічних зібрань.
Для більшості жінок працює наступна стратегія: розділіть ваш робочий день на три часові блоки. Щодня необхідно знаходити час для кожного блоку і домовлятися з оточуючими, щоб вони поважали ваші правила.
Перший блок – це час для поглибленої роботи, коли вам потрібно сконцентруватися (deep work). Знайдіть протягом дня час, коли вас ніхто не відволікатиме. Я прокидаюсь о 5 ранку – це мій час для поглибленої роботи, коли мене ніхто не відволікає на те, щоб спакувати ланч чи знайти спортивну форму.
Наступний блок – командна робота (team work) . Цей час також важливий, але тут ви спілкуєтесь з іншими людьми і вам не потрібна повна тиша, як у попередньому періоді.
Третiй блок я називаю часом мавп’ячої роботи (monkey work). У цей період вам не треба концентрувати увагу на роботі: ви займаєтесь пранням, домовляєтесь про прийом у стоматолога тощо. Коли я виконую цю роботу, діти знають, що можна заходити у мій кабінет.
Друга порада – розділіть хатні обов’язки. Мій чоловік – колишній заступник голови партії. Я його називаю «Містер 50%». Чи означає це, що він справді вдома «Містер 50%»?
Справа в тому, що Ірландія – дуже традиційна країна, мого чоловіка виховували з переконаннями, що існують певні речі, про які піклуються матері та дружини. Мене виховували так само. Ми багато працювали над тим, щоб привчити одне одного до інших правил.
Навіть якщо ваш партнер готовий допомагати, він все одно очікує, що ви керуватимете процесом – ви знаєте, у які дні збирати обід в школу і що пакувати, ви знаєте, коли уроки скрипки. Коли вам дорікають: «Ти повинна була мені сказати», відповідайте «Ні, так не піде. Я виконую свої обов’язки, ти виконуєш свої – це так працює».
Це важка й довга розмова, тому що доведеться розпрощатися з багатьма звичками, до яких ми звикли з дитинства. Але це треба зробити.
А якщо говорити про наступні покоління, їхня готовність сказати «я не приймаю ці норми» залежить від того, як ми їх виховуємо.
Якось мій син три дні поспіль не міг знайти свій комплект для гри в регбі, він щоранку запитував: «Мамо, де мій рюкзак для регбі?». Врешті-решт я відповіла: «Синку, він там, куди ти його поклав минулого разу. Будь ласка, не ставай одним із тих чоловіків, які залежать від жінок навіть у найпростіших речах».
Підготувала Наталія Жачек, 50%