22 грудня ми відзначаємо День української дипломатії. Цікаво проаналізувати успіхи та труднощі української воєнної дипломатії. Але також подумати про нову світову тенденцію – фемінізацію зовнішньої політики.
Феміністична зовнішня політика – це коли голос жінок звучить за столом переговорів у політичних, безпекових та миротворчих процесах. Коли міжнародна система правосуддя бачить реальні наслідки воєнних злочинів та враховує правозахисну роботу жіночих організацій. Коли міжнародна торговельна угода включає потреби та можливості жінок в бізнесі, а міжнародна допомога розподілена справедливо.
Чи українська дипломатія враховує питання рівності та недискримінації? Чи готова до такого тренду? І які можливості феміністична зовнішня політика створює для повоєнного відновлення України?
Будувати нові мости та партнерства
Коли говоримо про феміністичну зовнішню політику, то маємо на увазі не тільки рівні можливості для жінок та чоловіків у системі Міністерства закордонних справ. Гендерний аудит, який був проведений у 2020 році Структурою ООН Жінки в Україні, показав низку проблем та викликів на дипломатичній службі щодо створення рівних можливостей для жінок та чоловіків.
Однак поступове збільшення кількості жінок-послів та долучення жіночих організацій до публічної дипломатії та міжнародної адвокації свідчать про позитивний тренд у напрямку більшої рівності. А публічна позиція ексміністра Дмитра Кулеби підтверджує наявність політичної волі реалізувати зміни на користь недискримінації.
Розглядаючи феміністичну зовнішню політику, маємо передусім на увазі великий світовий тренд – будувати збалансовану та антидискримінаційну національну політику в різних сферах. А відтак пропонувати співпрацю з міжнародними партнерами на принципах рівності та поваги до прав людини. Про такі погляди у своїй зовнішній політиці вже заявили ряд країн. Зокрема, Німеччина, Канада, Франція, Іспанія, Норвегія, Мексика, Чилі.
Такий підхід, з одного боку, відкриває ще один канал комунікації у зовнішній політиці – розповідати у середовищах жіночого руху правду про природу війни, яку росія веде проти України.
Такий підхід також створює можливість для України розвивати з традиційними та новими партнерами проєкти, які враховуватимуть потреби різних груп та сприятимуть досягненню більшої рівності в суспільствах.
Читайте також: Ірина Дробович: Жіночий рух спрацював і активно діє під час повномасштабної війни
Мова йде про конкретні зобов’язання та скоординовані зусилля держави на міжнародній арені, аби забезпечити рівні права та можливості для жінок і чоловіків у різних сферах. Від питань безпеки та оборони, економічних можливостей та торгівлі до питань освіти, містобудування та розвитку громад, зміни клімату та міграції. Такі ініціативи можуть бути напрацьовані як у двосторонньому форматі, так і на багатосторонніх майданчиках. Зокрема, в межах Мережі глобального партнерства для феміністичної зовнішньої політики (Global Partner Network for Feminist Foreign Policy).
Для того, щоб сформулювати й запропонувати міжнародній спільноті власне бачення української феміністичної зовнішньої політики, варто звернутися до нашого досвіду жіночого лідерства – за роки незалежності України й, особливо, під час повномасштабної війни.
Важливо серйозно запитати себе – чи українські досягнення у політиці рівності настільки великі та незворотні, що можуть стати опорою для розбудови партнерства зі світом? Досвід жіночого руху в Україні демонструє, що відповідь однозначно – так.
Зрозуміти себе і поділитися досвідом
Напередодні повномасштабної війни питання рівних можливостей для жінок та чоловіків залишалося актуальним на національному порядку денному. Після 2018 року українські жінки отримали 21% місць у парламенті. Це стало результатом введення виборчих квот, жінки отримали право розвиватися у раніше заборонених професіях. А також можливість обіймати офіцерські посади на військовій службі та навчатися у військових академіях.
Цьому сприяла системна робота парламентського міжфракційного об’єднання «Рівні можливості», лідерок жіночого руху, зокрема, на платформі Українського Жіночого Конгресу. А також потужна адвокаційна діяльність жіночих організацій, зокрема, Українського Жіночого Фонду, Жіночого ветеранського руху, ініціативи Політика без сексизму, Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» та багатьох інших.
Сьогодні, з понад 60 тисяч українських жінок у війську – 5 тисяч здобувають бойовий досвід, а з ним – глибоке розуміння особливостей ведення та попередження війни у ХХІ столітті.
Унікальний досвід жінок у ЗСУ, їхнє практичне знання про оборону в країні, яка протистоїть неспівмірно більшому ворогу, а також бачення процесів безпеки у Європі потребує глибокого осмислення.
Досвід українських жінок у війську важливо включати до обговорення національної безпекової політики, враховувати при розробці ветеранської політики та брати до уваги на переговорах із міжнародними партнерами. Зокрема, щодо членства України у Північноатлантичному Альянсі.
Українські жінки підтримують воєнну економіку країни. 56% новостворених під час повномасштабної війни бізнесів започатковані та керуються жінками. Це – створення робочих місць та наповнення державного бюджету. До того сьогодні жінки все частіше опановують традиційно чоловічі професії. Наприклад, в енергетиці, ІТ чи у сільському господарстві. А також пропонують бачення і стратегії розвитку в урбаністиці та щодо захисту навколишнього середовища.
Такий досвід важливо враховувати при підписанні міжнародних торговельних угод. Адже участь жінок у економічній діяльності змінюється, що потребує осмислення та належної підтримки в межах воєнної економіки України.
Українські жінки також залишалися зі своїми громадами під час активних бойових дій та в окупації. Це дає їм знання про те, як працюють горизонтальні зв’язки. І глибоке розуміння потреб у регіонах, що особливо постраждали від війни.
Жінки працюють з травматичним досвідом війни – як з жертвами насильства та воєнних злочинів, так і через надання психологічної допомоги та відновлення ментального здоров’я тих, хто пройшов через війну, полон чи окупацію.
Розуміння цього досвіду також є важливим для української дипломатії. Зокрема, для роботи з партнерами щодо покращення системи міжнародного правосуддя. А також для належного планування та розподілу міжнародної допомоги для процесів відновлення та відбудови України.
Осмислення досвіду українських жінок під час повномасштабної війни потрібно зафіксувати в урядових документах. І брати до уваги при здійсненні політик у різних сферах – від економіки, системи правосуддя та політики безпеки до соціальної та гуманітарної сфери. Це важливий етап, аби сформувати бачення феміністичної зовнішньої політики.
У цьому процесі варто забезпечити міжвідомчу координацію та системний діалог між різними Міністерствами. Аби вийти на цілісний підхід до феміністичної зовнішньої політики. Це є завданням, яке може бути забезпечено Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики.
Відбудувати краще
Феміністична зовнішня політика – це коли голос жінок звучить за столом переговорів у політичних, безпекових та миротворчих процесах. Коли міжнародна система правосуддя бачить реальні наслідки воєнних злочинів та враховує правозахисну роботу жіночих організацій. Коли міжнародна торговельна угода враховує потреби та можливості жінок в бізнесі, а міжнародна допомога розподілена справедливо.
Врахування досвіду та потреб жінок і чоловіків під час відбудови України має стати реальним підходом до роботи з міжнародними партнерами щодо отримання підтримки для відновлення. Національна політика в цьому напрямку розвивається. Від врахування принципу гендерної рівності та інклюзії в підсумковій Декларації за результатами Конференції в Лугано у 2022 році та обговорення переваг і перспектив рівності жінок та чоловіків під час Конференції в Лондоні у 2023 році. До представлення конкретних гендерно чутливих ініціатив та проєктів, що варто було б зробити на конференції з відбудови у Берліні влітку 2024 року.
Важливо, щоб саме гендерночутливі проєкти стали частиною національної політики відбудови. А жінки отримали рівний доступ до ресурсів міжнародної допомоги.
Саме такі ініціативи змінюватимуть структуру внутрішньо політичного процесу на користь рівності. І даватимуть більше можливостей для лідерства жінок у громадах. Це створить передумови для політичної участі жінок на національному рівні та їх подальшого дієвого залучення до мирних переговорів. І до розбудови пост-воєнного суспільства.
Проєкти, що будуть підтримані в рамках такого підходу, будуть інклюзивними. Враховуватимуть різний досвід та даватимуть можливість відбудувати країну нової якості (build back better).
Немає жорстких правил, як має бути побудована феміністична зовнішня політика. Це відкриває для України можливості для власного шляху в цьому напрямку. У цьому процесі необхідно врахувати досвід жіночих організацій. Які під час повномасштабної війни продовжують свою діяльність, отримують практичне знання про роботу з різними соціальними групами. А також проводять міжнародну адвокацію.
Діалог між державою та жіночим рухом у цьому напрямку – це важливий інструмент, аби напрацювати феміністичний підхід до дипломатії. І доповнити зовнішню політику кращими практиками щодо гарантування рівності.
Ірина Дробович,
співзасновниця фундації «День після»,
спеціально для УП. Життя