Якщо у найзагальніших рисах відтворити професійну позицію «чорного» піарника, яка допомагає йому спокійно спати, вона полягає у тому, що нікого не шкода: в одних мерзотників гроші беремо, іншим дошкуляємо. Усі горітимуть у пеклі, чому б на цьому не підняти нормальні бабки? Більше аду!
У комбінації з тіндер-скандалом, у який начебто потрапив заступник голови департаменту захисту економіки Нацполіції Олександр Варченко, роль емоційного тригеру, без якого не було б досягнуто потрібного інформаційного ефекту, виконала студентка Наталія Бурейко.
Симпатичній та беззахисній дівчині погрожує великий поліцейський чин, брутально затягуючи її у ліжко. Ось вона, сльоза дитини, що нікого не залишить байдужим. Навіть коли вже з’явились покаянні дописи, але журналісти все ще не могли знайти саму Бурейко, просторами Фейсбуку ширились побоювання за її життя та здоров’я.
Потім стало відомо, що за «кейсом Бурейко» стоїть Вова Петров, відомий фахівець із «чорного піару», а імовірною мішенню є дружина Варченка, Ольга, яка є в.о. голови Державного бюро розслідувань.
І якщо до цинічних політтехнологів є питання хіба що у слідчих, то дівчина, за яку так сильно переживали користувачі Фейсбуку, виглядає так, ніби пережила найгострішу пригоду у житті і навіть відчуває ейфорію.
У планах, якими вона поділилась з медіа: перемогти на конкурсах краси «Міс факультет» та «Королева КПІ», «научитись робити брові та нігті» і відкрити свій салон краси – «вона ж дівчинка!» Менш переконливо звучить, що дівчинка й гадки не мала, що робитимуть з її фейсбук-акаунтом, який вона на тиждень дала поюзати напівзнайомим хлопцям за п’ять тисяч гривень, а потім погодилась на півтори. Прекраснодушність та наївність тут не проглядають.
Як завжди у таких випадках, основною жертвою стали не мішені замовлення і не ті, кого використали втемну або напівтемну, а суспільна довіра. Якщо у соцмережі з’явиться новий крик про допомогу, на нього можуть не зреагувати, або зреагувати невчасно, і ціна притупленого тригера людяності може виявитись зависокою.
Зрештою, коли йдеться про харасмент, то підтримка суспільства прямо залежить від довіри.
У Сполучених Штатах нещодавно трапився свій секс-скандал, де теж було використано образ беззахисної дівчини. Тамошня історія у дечому простіша за нашу, тому що не було знайдено жодних чорних піарників, які б вигадали недобрий епізод з шкільного життя претендента на посаду судді Верховного суду США Брета Кавано. З іншого боку, ця обставина все ускладнила: і професорка психології Крістін Форд виглядала зворушливо і переконливо, коли згадувала, що з нею сталося на початку 80-х, і Брет Кавано, коли відчайдушно і з сльозами в голосі відмовлявся визнавати себе причетним до насильства, яке пережила у 17-річному віці Кристін Форд.
Бажання політиків від Демократичної партії використати цей епізод, щоби завалити висуванця Дональда Трампа на високу і значущу посаду, було цілком очевидним, як не викликало сумніву, що республіканці будуть ігнорувати всі аргументи проти свого кандидата.
Крістін Форд змогла багатьох переконати, що у юності пережила сексуальне насильство. За даними опитування Change Research, кількість тих, хто у це повірив, суттєво виросла після сенатських слухань з її участю – з 58% до 72%. Але те, що до цього мав відношення Кавано, було зовсім неочевидним.
Дослідження Gallup виявило практично рівну кількість прихильників затвердження республіканської кандидатурі на пост судді Верховного суду та противників: 46% проти 45%. І зовсім не дивно, що жінки були у більшості на боці противників Брета Кавано: 41% проти, 26% за, у той час як чоловіки здебільшого йому співчували: 41% за, 36% проти (за даними Economist/YouGov), його сльози для них були переконливіші.
Можна було б обох учасників цієї історії, у якій, здається, вже неможливо встановити істину, вважати жертвами жорстоких політичних ігор, але все ж таки Брет Кавано за свої душевні страждання отримав великий приз, ставши одним з дев’яти суддів Верховного суду США, а пані Форд, після того, як винесла на весь світ свій біль, з болем і залишилась. Жодних конкурсів краси попереду.
Щоби достукатись до зачерствілих сердець громадян, які, здається, вже все чули, бачили і не знаходять у собі віри нікому, політикам і їх обслузі доводиться застосовувати засоби все сильнішої дії і у вбивчих дозах.
Якщо для цього годяться сльози жінок та дітей, тим гірше для жінок і дітей. Інколи це фейкові сльози. Але коли вони перестають спрацьовувати, у хід запросто йдуть справжні.
Розрізняти де фейк, а де справжній біль, інколи немає ані сил, ані бажання, але мусимо, щоби залишатися людьми у цьому кращому із світів, у якому знущання з людяності обмінюється на політичні дивіденди.
Леонід Швець, для 50%