Замах на вбивство, погрози і звільнення з посади – все це довелося пережити відомій громадській діячці й екс-депутатці Запорізької міськради Тамарі Огородовій, з якою 50% спілкувалися в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost.
В рамках цієї кампанії пані Тамара заповнила форму за посиланням: https://www.ndi.org/node/25091.
Якщо ви стикнулися з випадком насильства, ви теж можете написати про це. В анкеті можна обрати, вказувати повне ім’я чи тільки ініціали, тобто є можливість заповнити форму анонімно.
Нині Тамара Огородова є головою правління Запорізького благодійного фонду «Єдність за майбутнє», де з-поміж іншого курує проект «Просування участі жінок у політиці та протидія гендерним стереотипам».
Тож ми говорили про те, як політичні амбіції заважають жінкам-депутаткам об’єднуватися, чому так важливо зменшувати вплив гендерних стереотипів у суспільстві і як гендерно орієнтоване бюджетування дає можливість більш ефективно перерозподіляти кошти.
– Яким був ваш шлях у політику? З чого все почалося?
– Коли стала депутаткою, меншому синові було чотири роки, а старшому – 11. Тож вихід на політичну арену був несподіваний навіть для мене. Ми отримали кватиру в мікрорайоні, де було багато зелених насаджень, що відділяли наш багатоквартирний будинок від залізниці. Але потім ці дерева почали вирубувати, щоб встановити там залізні гаражі для автівок. Тоді ми вирішили збирати підписи з вимогою припинити вирубку. Боротьба тривала десь із півроку. І ми таки відстояли своє, добилися відміни рішення виконкому. Ці події дуже всіх згуртували. А через деякий час несподівано для мене організація «Просвіта» висунула мене кандидаткою в депутатки міської ради. Під час виборчої кампанії мене підтримали всі жителі мікрорайону – я балотувалася якраз від того округу, де жила. Так я вперше пройшла до міської ради й пішла працювати в комісію, яка займалася питаннями екології, була її секретарем.
Читайте також: Лілія Леонідова, Одеська міськрада: «Я написала заяву в поліцію, але ніякого розслідування не було»
– Пані Тамаро, ви були депутаткою Запорізької міськради впродовж трьох каденцій. Цікаво дізнатися, скільки жінок тоді ставали депутатками?
– Коли я була в першій каденції, то з 160 депутатів було лише 16 жінок. Пригадую великий зал, де в нас були закріплені місця по округах. Попереду чотири ряди чоловічих спин, три ряди за моєю спиною теж тільки чоловіки, і я єдина жінка серед них. Нам нелегко було просувати наші пропозиції, бо нас було мало. Тож, щоб нас почули, ми організували й зареєстрували депутатську жіночу групу «Надія». Зараз, коли я проводжу свої тренінги, часто розповідаю про цей приклад, як ми в 1990 році змогли створити таку групу.
У 2002 році теж була невелика кількість жінок. Співвідношення було інше, але жінок було десь 16-18. Потім трішки ліпша була каденція з 2010 по 2015 рік, майже 30% жінок. Але йдеться про депутаток, що були політично заангажовані та залежні від чоловіків-політиків. І, на жаль, якщо одна жінка виступала із якоюсь заявою від однієї фракції, то від іншої фракції дуже часто у відповідь готували виступ теж від жінки-депутатки. А чоловіки-депутати спостерігали за цими виступами.. . Чи не тому в 2015 році запоріжці обрали тільки 13% жінок до міської ради.
– Якою наразі є ситуація зі створенням міжфракційних груп «Рівні можливості» на Запоріжжі? Наскільки активно жінки об’єднуються?
– У нас в Запорізькій області зареєстровано 19 міжфракційних депутатських груп «Рівні можливості» в обласній, у міських, районних, сільських та селищних радах і радах об’єднаних територіальних громад. На жаль, в Запорізькій міській раді поки не створена така група, хоча ми активно працюємо з жінками-депутатками. До того ж, там є чоловіки-депутати, які готові підтримати створення групи. Можливо, їх об’єднанню не сприяють політичні розбіжності між фракціями. Також іноді перешкодою бувають партійні чвари, які не дають можливості рухатися в напрямку об’єднання. Коли ми спілкуємося з депутатками, то ніби є розуміння важливості такого кроку, але на жаль, якесь особистісне несприйняття не сприяє об’єднанню. Мені б дуже хотілося, щоб депутатки та депутати розуміли, що вони приходять до міської ради не тільки як представники партій, а що їх обирають виборці, які чекають від них ефективної роботи. І як показало інтерактивне опитування в місцевій телепередачі «Відкрита студія», 80% глядачів підтримали об’єднання у міжфракційні депутатські групи як найбільш ефективну форму роботи.
Читайте також: Із 10 ОТГ Запорізької області лише одну очолила жінка
– Ви балотувалися на посаду мера Запоріжжя…
– Так, це було у 2003 році, коли помер міський голова Олександр Поляк, у команді якого я працювала начальником управління праці та соціального захисту міської ради. Прийшла на посаду після стажування у США. Отримала тоді дуже велику підтримку з боку мера. Після його смерті балотувалася, але, на жаль, не набрала достатньої кількості голосів. Згодом не змогла працювати з міським головою, який був обраний. Я не зняла свою кандидатуру на його підтримку, тому мені довелося звільнитися з роботи з політичних причин. Хоча через два роки він запрошував мене працювати в своїй команді, але я не погодилася, бо була депутаткою міської ради і входила до депутатської групи «Єдність», яка була в опозиції до міського голови через незгоду з фінансовою політикою мера та його команди.
– Як так сталося, що Запорізька область зайняла перше місце за кількістю висунутих жінок-кандидаток на минулих виборах?
– Це завдяки проекту, який ми реалізовували з Національним Демократичним Інститутом. У нас був подібний проект у 2010 році, реалізований за підтримки Фонду розвитку демократії посольства США напередодні виборів. Провели тоді дуже широку інформаційну кампанію «Обери жінку», і як показав гендерний моніторинг виборів, у Запорізькій області збільшилася кількість жінок-депутаток на всіх рівнях. Тож у 2015 році напередодні виборів ми запропонували Національному демократичному інституту провести таку ж широку інформаційну кампанію і вийшли з гаслом про необхідність збільшувати кількість жінок, які будуть висунуті кандидатками. Спочатку були круглі столи, на яких 44 громадські організації різних напрямків діяльності об‘єдналися й підписали звернення до політичних партій. Згодом був підписаний меморандум, в якому сім обласних осередків найбільших політичних партій підтримали висунення більшої кількості кандидаток, а також висловили готовність сприяти їхній активній участі в прийнятті рішень і підтримувати ті гендерні проекти, які започатковуватимуть ці жінки. Такий меморандум надав нам можливість не лише збільшити кількість висунутих кандидаток до обласної ради і до рад різних рівнів, а й просувати гендерні ініціативи.
Читайте також: Ірина Лісова, Радикальна партія: «Якби я була чоловіком, то цього б не сталося»
– Цьогоріч у США рекордна кількість жінок перемагає на праймеріз на посаду губернаторів, до Сенату та Палати представників. З-поміж причин такого розвитку подій називають політику Дональда Трампа. На вашу думку, що може стати поштовхом для того, щоб в Україні теж врешті колись заговорили про рекордну кількість жінок, які вирішили балотуватися до місцевих рад і до парламенту?
– Справа в тому, що в Америці питанням гендерної рівності вже досить давно займаються і влада, і громадськість. Пригадуєте, коли минулого року в нас відбувся Перший український жіночий конгрес, на нього запросили жінок-генералів із інших країн, в тому числі й двох жінок зі Збройних Сил США. Тоді як у нас жінка-полковник – це дуже велика рідкість. Тобто йдеться про ставлення до жінки в суспільстві. Америка в цьому плані нас істотно випереджає. Можливо, справді політика Трампа стала для жінок поштовхом і викликом, спонукала бути більш активними та об’єднала їх у цьому прагненні.
На жаль, в Україні ще дуже сильні гендерні стереотипи. У кожному проекті, над яким ми працюємо, ми намагаємося зменшувати їх вплив. За результатами опитування, яке нещодавно проводив наш фонд, 54% жінок-лідерок заявили, що вони б пожертвували своїм просуванням по кар’єрних сходинках і своїм професійним зростанням заради родини. Можливо, це й тому, що у нас в суспільстві дуже міцно закріплений стереотип, що «жінка має бути в сім’ї». Але якщо жінка жертвує своїми можливостями заради сім’ї, то ця жертва не завжди буває оцінена рідними та близькими, і згодом це може стати трагедією для цієї жінки…
– Ви є відомою тренеркою та експерткою із гендерно орієнтованого бюджетування. Як сприймається ця ініціатива в Україні?
– Власне, гендерно орієнтоване бюджетування дає можливість акцентувати увагу на потребах як жінок, так і чоловіків, і тому, який доступ вони мають до публічних ресурсів. Наприклад, ми аналізували одну програму надання матеріальної допомоги в невеличкому селищі, де тільки жінки звертаються по допомогу. Чому чоловіки не звертаються? Бо сьогодні суспільство очікує від чоловіка, що «ти ж годувальник, і чого ж ти підеш за тією матеріальною допомогою». Тому туди відправляють жінку, навіть якщо скрутне становище в родині виникло через те, що чоловік захворів чи втратив роботу.
Розуміння таких речей у гендерно орієнтованому бюджетуванні якраз і дає нам можливість більш ефективно перерозподіляти кошти.
Якщо ми фінансуємо програми, то треба враховувати потреби як жінок, так і чоловіків, хлопців та дівчат. Тоді як багато програм фінансуються з розрахунку на середньостатистичну особу без врахування статі й віку. Наприклад, коли я аналізувала програму перебування в інтернатних закладах для лікування психоневрологічних захворювань, то виявилося, що норми закупівель одягу для чоловіків більші, ніж для жінок. Зокрема, чоловікам потрібно закуповувати два чи три костюми на два роки, а для жінок тривалий період не мали змоги придбати навіть брюки чи шорти, бо це не було передбачено нормами.
Читайте також: У Запорізькій області кількість жінок у владі зменшилася: моніторинг
– Чим зараз займається благодійний фонд «Єдність за майбутнє»?
– Фонд дуже активно працює над впровадженням гендерної рівності у всіх сферах життя. Дуже велика частина нашої діяльності – це постійна робота з місцевими радами різних рівнів щодо навчання жінок-депутаток, представників фінансових відділів. Це тренінги, семінари, обмін досвідом. Проводимо широку інформаційну кампанію щодо підвищення видимості роботи жінок та їх ролі в суспільстві, обговорюємо гендерні проблеми, проводимо дослідження з гендерних питань, сприяємо розвитку місцевого самоврядування, впровадженню реформ, в тому числі, й з децентралізації. Сприяємо прозорості в роботі владі, впроваджуємо проекти, спрямовані на покращення комунікації між владою та громадою та вирішення проблем людей за допомогою використання інтерактивної веб-платформи «Відкрите місто». Проводимо благодійні заходи. Також дуже важливою складовою нашої діяльності є моніторинг. Щойно якраз відбувся круглий стіл, де ми презентували результати цікавого опитування. Наш фонд опитав близько ста жінок-депутаток, керівниць громадських організацій, жінок-лідерок Запорізької області щодо гендерної дискримінації та гендерного насильства у суспільстві. І ми були вражені тим, що 69% опитаних в своєму житті потерпіли від психологічного, економічного та сексуального, насильства.
– Чи доводилося вам у своїй діяльності стикатися із насильством, тиском і погрозами?
– Так, неодноразово. Були погрози по телефону, було досить негативне ставлення заангажованої преси у 1999 році, коли я підтримувала Олександра Поляка, який балотувався на посаду міського голови Запоріжжя.
Крім того, я двічі змушена була звільнятися із роботи через свою політичну позицію та участь у виборчій кампанії. Так сталося у 1998 році після того, як я підтримала кандидата на посаду мера, який не переміг, а також у 2003 році, коли, як я вже говорила, мені довелося піти з посади начальника управління міської ради.
У 2007 році через мою активну громадську й політичну діяльність невідомі намагалися вбити мене і всю мою сім’ю – здійснили підпал квартири. Чоловік потрапив до реанімації, а син боявся навіть на хвилинку мене відпустити, бо розумів, що це був замах на вбивство. Це було дуже тяжке випробування для нашої сім’ї, але ми його пережили. І ні від кого – ні від чоловіка, ні від синів – я не почула, що не треба займатися політикою, попри те, що нас ледь не вбили. З боку всіх рідних була тільки підтримка. Крім того, дуже велика підтримка була від всього мого оточення, друзів, знайомих і навіть незнайомих людей, які телефонували, висловлювали співчуття й пропонували допомогу. Це було дуже важливо й дало мені змогу пройти через усі випробування і надалі продовжувати громадську й політичну діяльність, брати участь у виборах, працювати депутаткою.
Я розумію, що такі тяжкі ситуації можуть трапитися ще у когось із активних жінок-лідерок, тож ділюся своїм досвідом, щоб підтримати їх і сказати, що не варто зупинятися, треба вірити в себе і знати, що завдяки нашій діяльності ситуація буде змінюватися на краще.
Вікторія Кобиляцька, для 50%
Читайте також:
Юлія Вусенко, Луцька міськрада: «Я не боялася, бо за мною стояло місто»
Ірина Лісова, Радикальна партія: «Якби я була чоловіком, то цього б не сталося»
Лілія Леонідова, Одеська міськрада: «Я написала заяву в поліцію, але ніякого розслідування не було»
