Як це – служити в українській армії? Чи комфортно там жінкам і чоловікам, чи їхні права порушують? Що робити, коли жінку або чоловіка в армії дискримінують? Як реагувати та притягувати кривдника до відповідальності? Що держава вже зробила, а що очікується незабаром задля гендерної інтеграції Збройних сил? Чому гендерне різноманіття в армії – це коли 1+1 дорівнює не два, а набагато більше?
Про це йшлося під час першої науково-практичної конференції Modus Initiative, що була присвячена темі організаційної культури в армії з акцентами на питаннях лідерства, доброчесності та гендеру. Окрема дискусія була присвячена темі гендерної різноманітності як шляху до демократії.
Чому різноманіття важливе для українського війська
Радниця з гендерних питань Головнокомандувача ЗСУ Вікторія Арнаутова підкреслила, що збільшення кількості жінок у ЗСУ почалося ще з 2014 року. Але нині спостерігається певне зниження жіночої присутності в армії. Так, якщо в 2019 році у ЗСУ нараховувалося 57 901 жінок, у 2020 році – 56 726, то в 2021 році це число склало 52 365. За словами радниці, різноманіття (гендерне в тому числі) є важливим для ведення бойових дій та розвитку армії як організації.
«Що таке різноманітність для ефективності на полі бою? Найперше, ми аналізуємо інфраструктуру, розташування військ, і чомусь дуже мало приділяємо уваги різноманіттю робочої сили. Так, коли ми маємо різноманіття зброї – ми можемо мати більший успіх. Але чому ми не завжди звертаємо увагу на різноманіття фізичного капіталу, тобто на людей, які використовують цю зброю?», – запитує Вікторія Арнаутова.
«Треба розуміти, що в роботі команд, коли з’єднуються всі зусилля кожного і кожної, ми маємо додаткові бонуси. І це якраз та ситуація, коли 1+1 дорівнює не 2, а набагато більше», – резюмувала Арнаутова, демонструючи фінальний слайд своєї презентації, де було, серед іншого, зазначено, що 1+1=11.
За її словами, гендерне питання досить тісно пов’язане з організаційною культурою Збройних сил України.
«Організаційна культура ЗСУ має перетерпіти певних змін своєї гіпермаскулінності, яка не дуже позитивно впливає на всіх членів цієї інституції. Мають бути сильні лідери, які транслюють свою політичну волю щодо цих змін. Має бути належна комунікація цього питання», – переконана радниця.
Читайте також: Як у ЗСУ налагоджують мережу радників та радниць із гендерних питань?
За спостереженнями Вікторії Арнаутової, більше опору гендерному підходу спостерігається в тилових підрозділах українського війська. Натомість у підрозділах, які перебувають у районі ООС, є чимало жінок, котрі виконують завдання на нулі. Бо екстремальні ситуації більше зрівнюють людей, виникає більша довіра до чоловіків та жінок.
Бойові генералки будуть, коли доростуть до цих посад
Ще одна спікерка конференції – Вікторія Дворецька. Вона керувала ротою у батальйоні «Айдар». Нині очолює ветеранський відділ в міжнародному благодійному фонді «Повернись живим». Пригадує, що коли командувала бойовим підрозділом, то її спочатку оформили начальницею бані. Утім, після змін у законодавстві, Вікторія стала першою офіцеркою, що керувала бойовим підрозділом в ЗСУ.
«Те, що ми бачимо зараз, – це дуже разюча різниця. Зрозуміло, що для сприйняття жінки-професіонала як бойової одиниці треба час, певні етапи. Так само, як і на відповідь на запитання щодо того, коли в нас будуть бойові генералки. Вважаю, що років через 15, коли вони доростуть до цих посад. Але маємо не забувати, що ми лише сім років тому почали рухатися вперед (в контексті гендерної інтеграції – авт.)», — наголошує Вікторія Дворецька.
Як у ЗСУ перестали мовчати про сексуальне насильство
Керівник Управління соціального служіння ПЦУ, капелан 30 омбр Сергій Дмитрієв наголосив, що держава повинна «вирощувати гендерно чутливих офіцерів». І над цим, з його слів, треба багато й плідно працювати. Капелани в українському війську вже моніторять випадки порушення прав людини, зокрема, коли йдеться і про насилля на сексуальному підґрунті.
«Роль капелана як священика у військових підрозділах — це моніторинг і допомога, бути медіатором між підлеглими і офіцерами, щоби порушення прав людини не відбувалося. Коли я у своїй практиці бачу недобросовісне ставлення до військових і в цьому є гендерний аспект – я говорю про це командиру; я можу заступитися за військового, тому що це важливо», – наголошує Дмитрієв.
Капелан каже, що був очевидцем, коли у військовому підрозділі відбувалося сексуальне насилля, і він мав реагувати.
«Мені треба було дзвонити командиру бригади вночі, щоби зупинити те, що відбувалося. Так, до мене є довіра з боку командира та підлеглих, і я можу подзвонити і вирішити це питання. Але не в кожному підрозділі така ж ситуація. І варто акцентувати, що сексуальні домагання можуть відбуватись також із боку чоловіка до чоловіка. Насильство – це не лише про жінок. Треба знати, що стає каталізатором цього вчинку і превентивно діяти, щоби не допускати такі випадки», – зауважує капелан.
Читайте також: Два законопроєкти про рівність в українській армії
У межах профілактичної роботи Дмитрієв каже, що під час спілкування з особовим складом ЗС просить їх «мати при собі червоний прапорець».
«Я прошу їх ставити собі щодня запитання на кшталт «А кого я дискримінував/-ла?», «А хто мене дискримінував?»
За словами капелана, однією з найкращих профілактик і гендерної дискримінації, і порушення прав жінок, і сексуального насилля є обговорення цієї теми – так, щоб у жодному разі не приховувати недоброчесні випадки в підрозділі. Разом з тим, капелан підкреслює, що політика Збройних сил в цій царині ще недостатньо прописана – працювати є над чим.
«Крім ЗСУ, жодна інституція не обговорює питання цінностей, гендеру, сексуального насилля. І це важливий індикатор того, що ЗСУ на вірному шляху. Але, за аналогією з медициною, говорячи про гендерну політику, ми говоримо про гіпс, та зараз нам треба зеленка – щоби одразу рану обробити, треба швидко реагувати в цій сфері. Питання гендеру в армії – це ж не питання статі. Це про рівність і професійні якості людей, які хочуть захищати свою країну. І вони теж мають бути захищені. Як і права кожної людини, яка служить у ЗСУ», – резюмував Сергій Дмитрієв.
Як давати відсіч стереотипам?
Ветеранка, голова громадської організації «Жіночий ветеранський рух» Андріана Арехта навела приклад стереотипізації образу військовослужбовців ще зі шкільної парти. Учнів попередили, що до них прийде на відкритий урок захисник України, солдат.
«Заходжу я, а вони питають: «Це тьотя?», – пригадує Арехта.
Ветеранка переконана, що служити у війську – це не про стать, а про місце особистості в організації як фахівця.
«У війську мають бути прописані стандарти поведінки, як це є у західних країнах. Це про лідерство жінок в армії, чіткі функції та чіткі інструкції того, як вона будує свою кар’єру, що може взяти від війська і що вона може дати йому», – наголошує Арехта.
«Чому жінки у війську мовчать про насильство? Бо вони не вірять у механізм реагування, бояться, що їм вкладають у голову формулу про те, що ти сама винна. Бо в суспільстві немає ефективної політики нульової толерантності до насильства. Як в армії, так і в цивільному житті», – говорить експертка.
Читайте також: Яна Зінкевич, Альона Павлова й Аліна Михайлова: ветеранки говорять про політичні виклики
За словами Андріани Арехти, допомогти вирішити проблему сексуального насильства зможе, по-перше, новий статут Збройних сил України, а по-друге – анонімний механізм реагування на такі випадки.
«Як у маскулінному світі чоловікові чи жінці публічно заявити про зґвалтування? Треба будувати анонімний механізм – щоби люди розуміли, що вони отримають допомогу, зможуть звернутися і їх не «зацькують». Я дуже хочу бачити новий Статут ЗСУ з тими правками й пропозиціями, які вже понад два роки ініціює громадянське суспільство», – резюмувала експертка.
Вона також перерахувала чимало перемог у царині гендерної рівності в ЗСУ, які вже сталися в нашій державі. Це і відкриття бойових посад, і доступ до освіти у вищих військових навчальних закладах (дівчата можуть вступати, навчатися, здобувати звання і будувати свою офіцерську кар’єру нарівні з чоловіками).
«Наразі ми маємо 57 тисяч жінок у Збройних силах, і ми цим можемо пишатися, порівняно, наприклад, із 2014 роком. Це мотивовані люди, і Україна наразі перебуває в топі країн за кількістю військовослужбовиць. Це топ-10. Наша держава вже перегнала деякі розвинені демократичні країни за цим показником», – каже Арехта. І наголошує, що якщо говорити про виклики та процеси, що потребують змін, то найперше йдеться про побудову інфраструктури, а також про створення професійного рекрутингового відбору в армію як чоловіків, так і жінок.
Людмила Кліщук
Фото: Максим Лиманський, Повернись живим
