З 1 квітня 2021 року мінімальний пенсійний вік для жінок збільшується до 60 років. Це останнє підвищення віку у рамках змін, ухвалених у 2011 році. Пенсійний вік для чоловіків і жінок, таким чином, зрівнявся та становить 60 років, пише «Економічна правда».
Відповідно до ст. 26 закону Про обов’язкове загальнодержавне пенсійне страхування, 1 квітня відбудеться останній етап перегляду правил виходу на пенсію за віком за наявності відповідного стажу.
Читайте також: Закон 2260: Тепер вагітних держслужбовиць можна звільняти?
«Жінки, які народилися в період з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року, можуть вийти на пенсію по досягненню віку 59 років 6 місяців. А жінки, які народилися після 1 квітня 1961 року, можуть отримати пенсію за віком тільки після досягнення ними віку 60 років у 2021 році», – йдеться в роз’ясненні Пенсійного фонду.
Аби отримати пенсію за віком, страховий стаж людини має бути не менше 28 років.
Якщо ж 28-річного стажу немає, то мінімальний вік для виходу на пенсію у 2021 році становитиме 63 роки (за наявності стажу 18-28 років).
При цьому, зі стажем від 15 до 18 років у 2021 році можна вийти на пенсію при досягненні 65-річного віку.
У 2022 році для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 29 років стажу, у 63 роки – від 19 до 29 років, у 65 років – мінімум 19 років стажу.
Таким чином, у 2028 році для виходу на пенсію у 60 років потрібно буде мати 35 років стажу.
У кого стільки стажу не нараховується, зможуть піти на заслужений відпочинок лише в 63 роки.
А якщо до 65 років страховий стаж становитиме менше 25 років, пенсію громадянин не отримуватиме – замість неї буде надаватися соціальна допомога.
Коментує Олена Харитонова, юристка, доцентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого:
Це питання пов’язане з демографічними змінами у населенні нашої країни (і не тільки, це загальносвітовий тренд) і значними розривами у віковій структурі населення. Спад народжуваності у 1990 – 2000 рр. призвів до того, що коли народжені в ці роки покоління входитимуть у працеактивний вік – чисельність населення пенсійного віку зростатиме, у той час як чисельність працеактивного населення скорочуватиметься. Цей процес старіння населення значно навантажує пенсійну систему, загострюючи всі виклики, які стоять перед нею. Якщо це напруження не знизити, відбудеться колапс цієї системи загалом і все більше знижуватиметься якість пенсійного забезпечення. Тому, щоб стримувати зростаюче демографічне навантаження, держави запроваджують розширення коридору пенсійного віку та скорочують пільги з дострокового виходу на пенсію. Складною проблемою залишається гендерний пенсійний розрив – оскільки жінки заробляють менше, ніж чоловіки, роблять менші внески і мають менші внески від роботодавців, заощаджують упродовж коротшого часу, більш консервативні в інвестуванні, довше живуть на пенсії, вони часто мають значно менші пенсійні заощадження і цей гендерний пенсійний розрив становить в Україні близько 20 % – тобто пенсія жінок на 20 % менша за чоловічу. Тому рішення про поступове підвищення і вирівнювання з чоловіками пенсійного віку жінок в Україні – з 55 до 60 років, на шість місяців щороку протягом 2011-2021 років – спрямоване на вирішення викликів, пов’язаних з демографічним зсувом загалом і гендерним пенсійним розривом зокрема. Воно сприятиме підвищенню розміру пенсій для жінок, якщо жінки продовжуватимуть працювати і робити пенсійні внески.
Розширення доступу жінок до професії, можливість бути захищеною від звільнення у зв’язку з досягненням пенсійного віку раніше, ніж чоловіки, реалізація принципу рівного поводження щодо жінок і чоловіків у питанні доступу до робочих місць – це ті стимули, які, серед іншого, лежали в основі пенсійної реформи.
І хоча закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» різницю у пенсійному віці не визнає дискримінаційною (ст. 6), сповідуючи ідею можливого використання політик так званих спеціальних позитивних заходів, спрямованих на корегування існуючих у суспільстві структурних нерівностей між статями (коли відмінності пенсійного віку для чоловіків та жінок вважалися виправданими, мовляв, щоб поліпшувати істотним чином становище жінки, яка традиційно здійснює вдома неоплачувані обов’язки з догляду за родиною), проте, соціально-демографічні умови змінюються, а більш глибокі дослідження механізмів нерівностей показують, що встановлення нижчого пенсійного віку для жінок постійно відтворює гендерний пенсійний розрив. Тому виправлення фактично нерівного становища між чоловіками та жінками потребує від держав більш складних механізмів та їх вписаності у системний демографічний контекст.
50%
