Жінки-депутатки та посадовиці різних рівнів уже є, але часто про них пишуть у стилі «білявка/чиясь дружина стала губернатором», «депутатка виклала провокативні фото у соцмережі». Про досягнення жінок, їхні політичні погляди, та громадські цілі дізнатися доволі важко.
Хто ж ці сучасні діячки, та що вони роблять? Дізнайтеся про тих, хто є справжніми рольовими моделями жінок у політиці, і про те, як вони змінюють Україну від сільських рад до міністерських кабінетів.
Про це пише «Гендер в деталях».
ВІКТОРІЯ ДОВЖИК
Депутатка Львівської міської ради 7–го скликання
В активі Вікторії Довжик – економічна, управлінська, правнича освіта. Свої знання Вікторія активно використовувала з 2001 року на практиці. Спочатку — на посаді спеціалістки відділу фінансового аналізу економіки, згодом — як начальниця відділу економічного розвитку управління економіки департаменту економічної політики. З 2015 року — депутатка Львівської міської ради 7–го скликання від «Об’єднання «Самопоміч».
Вікторія сама розповідає про свої головні досягнення: брала безпосередню участь у підготовці Стратегії підвищення конкурентоспроможності, яка є спільним продуктом консультантів «Монітор–груп» і Львівської міської ради, в розвитку Стратегії економічної конкурентоспроможності, яка стала основою для стратегії розвитку міста до 2025 року. «Ми започаткували кластерний підхід, за яким продовжуємо рухатися. У рамках цієї стратегії ми створили Раду конкурентоспроможності, що сьогодні складається з провідних підприємців, науковців, громадських діячів і ефективно працює», – говорить Довжик.
Критикують депутатку за те, що вона накопичила 10 тисяч гривень готівкою без підтвердження джерел доходу (згідно з її декларацією за 2017 рік): «Вікторія Довжик та її чоловік обходяться без рахунків у банках, однак мають готівку. Зокрема, чиновниця зберігає 100 000 грн та 3 500 доларів, а Сергій Довжик – 200 000 грн і 10 000 доларів. Додамо, порівняно із 2016 роком, сума готівки Довжик збільшилася на 10 000 грн».
Формулу успіху депутатка і чиновниця формулює наступним чином:
«Якщо на своїх робочих місцях ми будемо відповідальними і працюватимемо так, як ми б хотіли, щоб усі, чиїми послугами ми користуємося, працювали для нас, то буде результат. І якщо ми захочемо жити в гарних домівках, гарних подвір’ях, якщо ініціативи міста і мешканців об’єднаються, це буде спільною вигодою».
Текст підготувала Ірина Ладика
АЛЛА КВАЧ
«Міська господарка — це ж як «жіноча» робота: помили посуд, зварили їсти, сіли, поїли і давай знову мити посуд і варити їсти. Це ніколи не закінчиться, це надовго і всерйоз»
Поїздку до Заліщиків відкладаю вже дуже довго. Чистого ентузіазму побачити місто у обіймах Дністра мені було замало, щоб спакувати рюкзак. Та тепер, серед причин спланувати поїздку туди — і історія жінки, яка очолює Заліщики.
У 2015 році, несподівано для себе, Алла Квач опинилася серед кандидатів на посаду міського голови Заліщиків. Хіба вийде кабінет приватного стоматолога змінити на кабінет мера? «Квачиха нам не конкурент» — казали попередні очільник міста та голова райдержадміністрації. Та ось вже три роки саме Алла Квач очолює Заліщики.
Алла — мати п’ятьох дітей. Наймолодша доня — першокласниця. А сину Оресту було двадцять три, коли Аллі довелося прийняти те, що її дитина офірувала своє життя за свободу і незалежність України. На прохання сімей, чиї сини не повернулися живими з Луганщини, Алла виступила у програмі Савіка Шустера, щоб розповісти про бюрократичні перешкоди, з якими стикаються родичі загиблих військовослужбовців.
На тому прямому ефірі Алла Квач поділилась болем не лише свого серця. Не лише своєї сім’ї, не лише нареченої свого сина. Навіть не болем лише сімей «айдарівців». Щось підказувало Аллі, що в теперішній Україні навіть розпука має вилитися у діяльність, і вона сказала:
– Сини туди пішли, тому що вірили, що в цій державі можна щось змінити на краще.
…Держава — це не є якесь географічне чи контурне поняття чи будь–яке абстрактне поняття, держава — це кожна людина.
…І коли ми змінимо трошечки кут зору, коли задумаємося над такими простими питаннями як…«Що особисто я можу зробити для того, щоб щось змінити в цій державі?» [то зрозуміємо, що] змінити можна багато.
…Держава – це ми. І давайте змінюватися.
Після цих слів заліщани бачили у Аллі вже не лікарку, а лідерку. Подивована, жінка спершу не уявляла такої ролі для себе, та врешті вирішила, що це її шанс змінити країну.
Ставши очільницею десятитисячного міста, Алла не просить для себе поблажок. Ні материнство, ні особиста драма, ні відсутність попереднього політичного досвіду — ніщо, як вважає Алла — не є на заваді жінці у політичній самореалізації: «Я б не сказала, що в нас існує якась особлива дискримінація жінок чи чоловіків. Радше це дискримінація в голові. Якщо хтось щось хоче робити, то хто кому не дає? Якщо жінка обирає сім’ю і дітей, це не значить, що вона зробила поганий вибір. Вона так чується. Мине якийсь час, дітки підростуть, і жінка захоче себе реалізувати в чомусь іншому. Я десь читала, що жінка як змія — знімає з себе шкіру і постійно оновлюється, тому може реалізувати себе в багатьох іпостасях в цьому житті. І кар’єрний ріст, і діти, і сім’я, і політика».
Тепер Алла Квач починає свій робочий день удосвіта — прокинувшись о четвертій ранку, встигає скласти план дій ще до сніданку. А запланувати для Алли — означає зробити. Так Заліщики і змінюються, разом з втіленими ранковими задумами свого мера.
Маленькі кроки — модернізація міського парку, заміна вуличного освітлення, численні ремонти, закупівля обладнання для потреб будівництва — все це вже зроблено з ініціативи Алли. Створивши молодіжний центр, Алла планує організувати подібний простір для молодих мам, а ще — для людей похилого віку.
Особливий фокус Алли — Заліщики туристичні. Між Першою та Другою світовими війнами Заліщики славилися як «польська Рів’єра» — туристи зупинялися у численних віллах та ніжилися на пляжах, обираючи цей курорт за м’який клімат середземноморського типу. Алла Квач мріє повернути місту туристичну славу, що цілком зникла за радянської влади — жінка розуміє, що таким чином ще й працевлаштує чимало заліщан. Зараз з Аллою працює ціла команда молоді, що горить туризмом. Крім очевидного — розвитку туристичної інфраструктури, разом вони планують проекти, які можливі лише у Заліщиках:
Ідей дуже багато. Наприклад, Заліщики — помідорний край, можна Томато–сіті зробити… Справа в тому, що в нас такий клімат, що все достигає на два тижні раніше, ніж в околицях, тому що ми в долині, ніби в теплиці, в парнику.
Унікальність пропозиції зробила популярним «Заліщики-фест», що відгудів цього літа вже втретє. Музичний фестиваль — не нова ідея для України. Але скільки українців обрало саме цей, очікуючи побачити особливу панораму та спробувати сплав Дністром.
Саме через безапеляційне ставлення Алли Квач до майбутнього річки Дністер, жінку неодноразово критикували її опоненти. Алла принципово проти будівництва каскаду ГЕС на Дністрі, що перетворить повноводну річку на шість замулених ставків. Та є і ті, кому байдуже до Дністровського каньйону як частини загальноєвропейської природно–заповідної смарагдової мережі, але не байдуже до потоків фінансування для створення ГЕС. Алла переконалася, що кожен її публічний виступ проти будівництва ГЕС завершується перевіркою Держекоінспекції та штрафами.
Та мер Заліщиків діє за принципом: «Критикуєш — пропонуй, пропонуєш — роби». Тому жінка, попри шантаж перевірками, не зрікається своєї позиції, і пропонує альтернативи, які відповідають сучасним європейським практикам — замість нових ГЕС, Алла популяризує ідею використання альтернативних джерел енергії, посилаючись на успішний досвід сусіднього села Добровляни, де діють сонячні батареї. Разом з активістами та екологами Алла їздить селами вздовж Дністра і пояснює людям, яка екологічна катастрофа може трапитися.
Про три роки своєї праці як очільниці міста Алла каже: «Багато зроблено, але все рівно замало. Господарка — це ж як жіноча робота: помили посуд, зварили їсти, сіли, поїли і давай знову мити посуд і варити їсти. Це ніколи не закінчиться, це надовго і всерйоз».
Та з чим Аллі не доводилося б зіткнутися, за які «нежіночі» справи не довелося б братися, вона має внутрішній компас, у правильності якого не сумнівається: «Все, що роблю, звіряю по своєму синові, по його ідеалах, по його стремліннях. Орест є моїм щитом і моїм мечем».
З цим щодня і прокидається головна жінка Заліщиків, свідома того, що держава — це ми, це її діти, це вона сама.
Текст підготувала Олена Каньдя
НІНА ЮЖАНІНА
«Голова Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики»
Їй 53 роки, і вона Голова Комітету ВР України з питань податкової та митної політики, авторка понад 130 законодавчих ініціатив.
Народилась Ніна Южаніна 11 січня 1965 року. За освітою бухгалтерка — закінчила Технологічний університет Поділля за спеціальністю «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності». Блискуча освіта посприяла ефективній професійній діяльності та руху кар’єрною драбиною.
В період з 1983 по 2003 р. вона встигла попрацювати на підприємствах — бухгалтеркою, економісткою, головною бухгалтеркою, а також очільницею управління аудиту в районній інспекції Державної податкової адміністрації на Київщині. Близько 11 років обіймала посаду аудитор –директорки ТОВ АФ «Європейська аудиторська група». Політична діяльність Ніни Южаніної почалась у 2014 р., коли на позачергових виборах до парламенту її обрали народною депутаткою України від партії «Блок Петра Порошенка». Вже через півроку від початку політичної кар’єри — 13 травня 2015, вона стала Головою парламентського Комітету з питань податкової та митної політики. Депутатка є авторкою понад 130 законодавчих ініціатив, більшість з яких стосуються Податкового кодексу України. Також Ніна Южаніна увійшла в Топ–100 успішних жінок України за 2018 р., до слова її ім’я вже не перший рік фігурує в цьому рейтингу.
В політиці Ніна Южаніна всього кілька років, але вона вже встигла чимало зробити. З–поміж запропонованих нею ініціатив понад 40 вже затверджені парламентом. Перший важливий крок у діяльності депутатки — ініціювання ліберальної податкової реформи. Реформа передбачала зниження ставок основних податків та спрощення їх адміністрування. Згодом, у 2015 було зареєстровано у Верховній Раді відповідний законопроект за №3357. Хоч сам законопроект не прийняли, але більшість його ініціатив лягли в основу Закону України №1797 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні». Стосовно всестороннього розуміння проблеми та подальшої роботи над вищезгаданою реформою політикиня висловилась так: «Я, як голова комітету, працюю дуже наполегливо в цьому напрямі, і ми намагаємося здійснити все для того, щоб надати можливість нашому суспільству знову зайнятися підприємницькою діяльністю. Бо саме дух підприємницької діяльності в Україні задавлений. Він просто вбитий. Однак його потрібно відродити. І на відміну від усіх інших процесів — змусити знову працювати, заробляти на себе, на свою сім’ю, відкривати малі і дрібні підприємства — це завдання, яке перш за все стоїть перед нашим суспільством».
Спільним напрацюванням Ніни Южаніної, представників професійної спільноти, експертів Єврокомісії та Світового банку став закон №2164 «Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Таким чином, депутатка посприяла осучасненню професії аудитора, складанню фінансової звітності та веденню бухгалтерського обліку.
У березні 2018 політикиня стала співавторкою ще одного важливого законопроекту, що стосується діяльності бізнесу. Покищо законопроект №8157«Про Національне бюро фінансової безпеки України» тільки зареєстрований, але в разі його прийняття буде зменшено втручання в роботу бізнесу і створено єдиний орган з протидії економічним злочинам.
З-поміж останніх, найпомітніших ініціатив депутатки — законопроекти, що покликані вирішити проблему авто з єврономерами.
Крім того, Южаніна є членкинею групи з міжпарламентських зв’язків зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Італійською, Польською, Естонською та Литовською Республікою, Китайською Народною Республікою та Королівством Нідерландів.
Та попри низку зареєстрованих та впроваджених ініціатив висвітлення діяльності Ніни Южаніної у ЗМІ не завжди коректне. Зокрема статті, в яких зосереджено увагу на тому, з якою сумочкою вона з’явились у Верховній Раді цього разу, ніяк не розкривають її професійній дії. Чомусь про політиків чоловіків у такому дусі не пишуть. Такі матеріали у ЗМІ створюють ефект невидимості жінок як професіоналок своєї справи. Натомість акцентують увагу на елементах їх гардеробу та аксесуарах.
Ніна Южаніна ініціювала масу законопроектів, працюючи над актуальними питаннями податкової та митної сфери. Вона зосереджує увагу на покращенні інвестиційного клімату в Україні та діяльності бізнесу. Вона жінка в політиці, впевнена в собі та активна.
Текст підготувала Марія Карпець
ЮЛІЯ ХОМЧИН
«Стати успішним — це докопатися до самого себе, зрозуміти, чого хочеш, і дозволити собі це робити»
Юлія Хомчин — депутатка Львівської міської ради сьомого скликання, також вона є секретаркою постійної комісії з культури, молодіжної політики та спорту. Юлія народилася 2 вересня 1984 року у місті Галичі, яке розташоване в Івано–Франківській області. Про своє дитинство вона розповідає так:
«Я народилася в Івано–Франківській області в сім’ї мами-історика та батька-інженера. У нашій сім’ї було четверо дітей. Питання цінностей та життєвих пріоритетів прищеплені передусім батьками. Це те, що рухає людиною в майбутньому. Бажання пізнавати та змінювати, а також відчуття відповідальності за все, що відбувалося навколо, спонукало мене займатися тим, що я найбільше вміла і де найбільшою мірою могла бути корисною».
Маючи гуманітарну та правознавчу освіту, з 2008 року Юлія є директоркою «Інституту актуального мистецтва», членкинею організаційного комітету Конгресу Культури Східного Партнерства. З 2012 року — помічниця народної депутатки України Ірини Подоляк на громадських засадах.
Окрім депутатської діяльності, Юлія є ще й виконавчою директоркою фестивалів «Флюгери Львова», «ДжазБез», керівницею відділу інформації Мистецького об’єднання «Дзиґа». Також Юлія є співорганізаторкою Днів Литовської культури у Львові, Днів чеської культури у Львові, міжнародних культурних проектів «Трансмісія», Фестивалю україно–польського партнерства. Є партнеркою в організації Конгресів культури. У 2015 році входила до Програмної ради ІІІ Конгресу культури Східного партнерства у Львові.
Про культуру у час війни Юлія висловлюється так: «Криза — це надзвичайно сприятливе середовище для мистецтва, бо людина, опиняючись у кризі, спровокована до думки, до генерації нового сенсу. Стереотипне і обмежене сприйняття культури як розваги і дає нам цю постановку питання: чи бути культурі в часи війни? Звісно, бути. Читати, слухати музику, ходити в театри, кіно, постійно творити нове потрібно як ніколи раніше. Культура — виліковує, без культури не загоїться жодна рана».
Ось як Юлія Хомчин означує своє бачення успіху та успішної людини: «Для мене успішна людина — це людина, яка має можливість розвиватися та пізнавати, займатися тим, для чого вона створена, і тим, що вона любить. Стати успішним — це докопатися до самого себе, зрозуміти, чого хочеш, і дозволити собі це робити. Звичайно, успіх — це ще й самоосвіта, це постійний розвиток і праця над собою. Я не можу сказати, що менш успішною людиною є жінка, яка вибрала собі шлях бути просто мамою, і вона найкраща мама для своїх дітей. Бо це також успіх і неабиякий. Успіх — дуже суб’єктивна категорія, але він безпосередньо залежить від того, наскільки людина розкриває власний потенціал».
Текст підготувала Ірина Ладика
АЛЛА БУНЕЧКО
«Вдається не все, але невдачі лише додають сил працювати наполегливіше і досягати бажаних змін»
Алла Бунечко — народилася і проживає у місті Шепетівка. За спеціальністю — магістр з банківської справи, але працює у власній флористичній майстерні. Вже понад 3 роки жінка є депутаткою Шепетівської міської ради. Вдається не все, але невдачі лише додають сил працювати наполегливіше і досягати бажаних змін. За характером Алла — зі змагальним духом. Навчаючись у школі, завжди займала призові місця у міських та обласних олімпіадах. Закінчила навчання із золотою медаллю. В Київському національному економічному університеті здобула ступінь магістра банківської справи з червоним дипломом. Дівчині завжди все вдавалося, вона не знала, що таке програш. Але з часом довелося відчути і поразки. Їй важко згадувати про ті події, але тепер вона знає точно, що саме програші дають найцінніші уроки життя. Після них розумієш — не існує проблем, які не можна вирішити. Головне не падати духом та мати сили пройти крізь все це.
Після закінчення навчання в університеті, Алла пішла працювати в один зі столичних банків. В той час якраз вийшла заміж. Ділиться спогадами: «коли проходила співбесіду, мене запитали, чи я не планую йти у декретну відпустку. Я не була готова до такого запитання. Відповіла, що ні. І, насправді, вже аж після звільнення завагітніла. Тож не обманула. Але зараз би точно відповіла по–іншому. Шкода, але нині часто можна зустріти таку дискримінація жінок при влаштуванні на роботу».
Після 5 років роботи у столиці, Алла Бунечко спільно з чоловіком вирішили повернутися до рідної Шепетівки. Чому? Жінка пояснює — тут був власний просторий будинок. Альтернативою у Києві могла бути лише невеличка квартирка. До того ж Алла завжди мріяла мати власний сад. Тому прийняли рішення і повернулися до приватного спокійного життя.
Працювати у банку в економічних галузях — для Алли Бунечко було нудно. Вона завжди мріяла про більш креативні заняття. З дитинства любила квіти, тому вирішила спробувала себе у цьому напрямку. Для удосконалення навиків, пішла навчатися у Академію флористики Наталії Агеєвої. Мала декілька квіткових магазинів. А зараз Алла — власниця флористичної майстерні «АБукет».
«До мене звертаються звідусіль: підготувати квіткову композицію на подарунок, допомогти задекорувати особливе свято чи провести майстер-клас з флористики. Мені це подобається, вдається, а клієнти залишаються задоволені», — розповідає флористка.
Алла з сім’ї активних людей. Тому рішення — йти у політику — нікому не стало несподіванкою. Рідні та друзі завжди підтримують роботу у цьому напрямку. Вже три роки депутатка Алла Бунечко змінює рідне місто.
Серед значних ініціатив — впровадження Громадського бюджету. Програма діє понад 2 роки. Результати вже стають відчутними — перші проекти шепетівчан почали реалізовувати. Наразі проводять реконструкцію скверу Героїв АТО та встановлюють дитячий майданчик.
Ще однією ініціативою є створення ярмаркового містечка до новорічних свят. Стихійні ринки на тротуарах вулиць заважають прохожим. Це навіть небезпечно, бо доводиться обходити проїжджою частиною, де їздять автомобілі. Можна цього уникнути, якщо створити спеціальні місця для торгівлі. За словами Алли, це зручно як для продавців, так і для покупців. Підтримка від підприємців та влади є, тож залишилося лише організувати все, аби відповідало прийнятим нормам та правилам.
«Радію, що вдалося об’єднати депутаток Шепетівської міської ради у міжфракційне об’єднання «Рівні можливості». Наразі спільних проектів у нас ще немає, але є багато планів. Думаю, спільними зусиллями все вдасться», — розповідає депутатка.
За свою каденцію у міськраді Алла Бунечко ще хоче встигнути навести лад зі сміттям. Місто немає стратегії розвитку, тому всі дії відбуваються хаотично. В тому числі і вирішення проблеми зі сміттям. Вона має власні ідеї. Тож сподівається, що вдасться їх реалізувати.
«Це мій перший досвід депутатства і він дуже не легкий. Не все вдається відразу. Часто, щоб реалізувати одну невеличку ініціативу доводиться місяцями оббивати чиновницькі пороги та вести перемовини з різними людьми. Багато байдужих, з якими важко рухати зміни та робити щось корисне для громади та міста. Проте тим, хто стукає, завжди відчиняють. Бо як не ми, то хто? Тут живу я, мої батьки, тут росте мій син. Місто повинно розвиватись і бути комфортним»,— ділиться думками Алла.
Найбільше, що гнітить активну шепетівчанку, — це масова міграція молодих та свідомих шепетівчан. Так, це типова ситуація у більшості райцентрів. Але коли вона бачить, як цілі сім’ї виїжджають, то їй стає сумно.
«На моїй власній вулиці виїхали люди, які були моїми виборцями. Вони часто зверталися до мене як депутатки, щось вимагали і тим самим мотивували бути активнішою у своїй діяльності. Нещодавно дізналася інформацію, що 30% населення Шепетівки — це люди пенсійного віку. Зайняте населення міста становить лише 21%. У рік на 413 народжених помирає 570. На 120 приїжджих, 230 виїжджає. Я, як підприємиця, розумію, що молодь — рушій змін. А така стагнація — пригнічує»,— пояснює депутатка.
Бажання щось робити є, та планів завжди багато, але на все постійно бракує часу. Типовий робочий день Алли Бунечко наразі складається з трьох частин. До обіду вона вирішує усі робочі питання та завдання. Після обіду зазвичай забирає сина зі школи, відводить його на спортивні секції та заняття з репетиторами. А ввечері, після спільної вечері та спілкування з сім’єю, ще намагається покреативи у квітковій майстерні: скласти композиції, пофотографувати її та викласти у соціальні мережі. А між цим всім Алла не забуває про особистий час, плавання у басейні та зустрічі з друзями. «Якщо правильно та реалістично все розпланувати, можна встигнути зробити, що хотілося».
Текст підготувала Марина Ложкіна
ІРИНА ОРШАК
«Депутатка Львівської міськради і голова постійної комісії екології та природокористування»
Їй 37 років, вона депутатка Львівської міськради і голова постійної комісії екології та природокористування. Вона жінка в політиці з чималими амбіціями. Народилась Ірина Оршак 9 листопада 1981 року у Львові. У 2002 р. вона закінчила Львівський державний техніко–економічний коледж, де навчалась на факультеті Правознавства. Згодом, у 2006 р. Ірина вивчилася на юристку у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Загалом навчання тривало цілих 8 років, що дозволило досконало освоїти професію. Юриспруденція стала важливою частиною її життя, оскільки одразу після закінчення університету вона знайшла роботу по спеціальності. Працювала у Бродівській міській податковій інспекції спочатку юрисконсультанткою, а згодом і старшою інспекторкою.
Професійна діяльність Ірини Оршак продовжилась вже в іншому місці на новій посаді — помічниці заступника голови Жовківського районного суду Львівської області. Крім того, вона консультантка Ради адвокатів Львівської області. Але діяльність Ірини Оршак не обмежилась тільки юриспруденцією. Активна громадська позиція та бажання робити позитивні зміни у рідній області посприяли її політичній роботі. Вона стала координаторкою ГО «Громадський рух «Народний контроль»», а невдовзі — депутаткою Львівської міської ради 7–го скликання. Зараз одним із найголовніших напрямків діяльності Ірини є екологія, бо вона ще й голова постійної комісії екології та природокористування.
Ірина Оршак дуже цілеспрямована, бо намагається використовувати всі можливості для самовдосконалення і руху вперед. Цим обумовлені досягнення жінки впродовж її кар’єри. Депутатка активно реалізує екологічні ініціативи, зокрема концепцію сортування сміття, програму оновлення міських джерел і їх очищення та інші. Окрім вирішення проблем, що стосуються довкілля, Ірина Оршак працює над покращенням її виборчого округу — Рясного. За сприяння Ірини та ще двох депутатів у Рясному було відкрито сучасну медіатеку. Тепер мікрорайон з населенням близько 20 тис. осіб має гнучку платформу для проведення дозвілля та неформальної освіти. Особливість розумної бібліотеки в тому, що вона більше спрямована на дітей та передбачає функціонування різноманітних гуртків, креативних майстерень та мовних шкіл. Депутатка активно проводить тренінги у школах з метою навчання дітей еко–культурі.
Також у Шевченківському районі з’явився Центр надання адміністративних послуг. З ініціативи депутатки було затверджено сквер на Кам’янці, в результаті чого «місце, через яке було страшно перейти» перетворилось на рекреаційну зону.
Щодо своєї депутатської діяльності Ірина Оршак говорить так: «Цього скликання, як мені говорять депутати з досвідом, є багато ініціативних молодих людей, які готові щось міняти. Я — серед таких людей, і тішуся, що маю можливість, оскільки, багато років проживаючи в своєму мікрорайоні, важко було чогось добитися. І оцінивши зараз свої можливості, бачу результат, що справді вдається щось зробити».
Втім, на зазначеному вище не закінчуються досягнення Ірини Оршак. Однією з найвагоміших її ініціатив є запровадження нової системи сортування сміття. Оскільки саме останнє є великою екологічною проблемою у Львові. Запропонована концепція передбачає роздільний збір сміття: на суху та мокру фракцію, а також вторинну переробку сировини. Та попри те, що ухвалення ініціативи відбулось 1,5 роки тому, досі не було жодних кроків зі сторони виконавчої влади. Проте Ірина не зупинилась на цьому, а продовжила закликати до реалізації проекту. І вже до 1 грудня 2018 року має бути впроваджено пілотний проект з компостування харчових та садових відходів.
«Сподіваюся, цього разу плани не розійдуться з реальністю. Бо ми мусимо дати старт цьому процесу. Водночас, знову звертатимуся з тим, аби паралельно у Львові проводилася потужна інформаційна та освітня кампанія. Львів’яни мають чітко розуміти, чому потрібно сортувати відходи, як це правильно робити, і який ефект від цього отримає кожен житель міста. Ця кампанія має тривати щодня, а не лише двічі на місяць, щоб роздільне сортування стало нормою бодай для більшості містян», — зазначила Ірина Оршак.
Депутатка не стоїть на місці, а постійно удосконалює свої професійні навички. Цьому сприяють робочі візити закордон, внаслідок яких вона не тільки переймає новий досвід, а й підписує меморандуми щодо співпраці з міжнародними партнерами.
Та попри все, сприйняття професійних якостей депутатки нівелюється тим, як вона висвітлена у деяких ЗМІ. Зокрема про неї згадують у статті «Як назвати дочку, щоб стала депутаткою». Та вважати,що ефективна політична діяльність залежить насамперед від імені — неправильно, оскільки її кар’єра є результатом тривалого навчання та кропіткої діяльності. Ще в одному матеріалі йшлося про те, що мер Львова оточить себе 10–ма жінками, з–поміж яких й Ірина Оршак. Та сам заголовок статті акцентує увагу в першу чергу на статі, а не на виді діяльності. Тобто ці особи позиціонуються насамперед як жінки, а не як депутатки.
Ірина Оршак впровадили масу екологічних ініціатив, тим самим покращуючи ситуацію з довкіллям у Львові. Вона активно відстоює свої концепції у Львівській міській раді і не здається навіть тоді, коли інші колеги не звертають уваги на її депутатські запити. Вона багато робить для довкілля і для самих людей. Вона жінка в політиці, цілеспрямована та сильна.
Текст підготувала Марія Карпець
ВІКТОРІЯ СЮМАР
«Вихід з кризи потребуватиме багатьох років праці кожного з нас»
Пані Вікторія народилася у Нікополі, що на Дніпропетровщині, у 1977 році. Виросла у Вінницькій області. Закінчила з відзнакою історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Навчалася в аспірантурі Інституту історії НАН України. Деякий час працювала журналісткою на радіостанції «Континент», «Голосу Америки», ведучою на «Громадському радіо». Тривалий час була виконавчою директоркою «Інституту масової інформації». Викладала в Інституті журналістики КНУ. Колишня заступниця секретаря РНБО. Була членкинею Ради Майдану.
Щодо законотворчої діяльності пані Вікторії, то вона частково стосується діяльності ЗМІ. В одному з нещодавніх інтерв’ю «Радіо Свобода» жінка розповіла: «…в нас і досі є зареєстрований законопроект, який, я сподіваюся, найближчим часом з’явиться у залі парламенту. Він стосується мови ворожнечі, недопустимості вживання термінології, яка нав’язується нам державою–агресором, оцих типу невизнаних «республік», які не є ніякими невизнаними «республіками». Так хоче показати їх Росія. «Громадянська війна» в Україні — це типово російські тези. І якщо їх сьогодні ретранслюють тут в Україні, то це є проблема. Тому що ми погоджуємося з російською ідеологемою».
Вікторія Сюмар — одна з засновниць журналістської кампанії «Стоп цензура» та громадської кампанії «Чесно», членкиня міжвідомчої робочої групи із захисту прав журналістів. Також пані Вікторія була членкинею наглядової ради Школи журналістики «Нова Україна» та фонду «Відродження», головою громадської спостережної ради телеканалу «Інтер».
У нещодавньому інтерв’ю «УП» Вікторія Сюмар розповіла, зокрема, і про настрої суспільства перед виборами: «Люди втомилися боятися, вони втомилися від війни. Через це виникає величезне незадоволення політичним класом, яке не дає відповіді на базові питання, як же нам жити далі. А від незадоволення популярною стає критика. Суспільству хочеться швидкого, безболісного і позитивного рішення, що прийде месія, який усе зробить. Зовсім не хочеться визнання, що вихід з кризи потребуватиме багатьох років праці кожного з нас».
Текст підготувала Ірина Ладика
ЮЛІЯ СВІТЛИЧНА
«Наймолодша й найкраща голова ОДА»
Вона — наймолодша голова ОДА в Україні (при цьому з понад 12-річним стажем у політиці). Народилась Юлія Світлична 6 червня 1984 року в Харкові, має два дипломи про вищу освіту. У Харківському державному університеті харчування і торгівлі вивчилась на економістку–міжнародницю, у Національній академії державного управління при Президенті України отримала диплом магістерки державного управління. Блискуча освіта, знання на високому рівні англійської і польської мови та особисті якості посприяли ефективній трудовій діяльності. Спочатку Світлична займалася бізнесом і вже тоді посідала керівні посади, але з 2006 року вона розпочала політичну діяльність. Піднялась по кар’єрній драбині від простої чиновниці до голови ХОДА. І це не єдина діяльність Юлії, адже вона ще й віце–президентка Палати регіонів Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, доцентка кафедри міжнародної економіки Харківського державного університету харчування і торгівлі. 2015 року вона потрапила в рейтинг найбільш впливових жінок Харківської області, посівши друге місце.
Юлія Світлична — єдина жінка, що очолює обласну адміністрацію, і у той же час найкраща керівниця згідно з «Рейтингом діяльності голів ОДА в І півріччі 2017 року», який склав Комітет виборців України. З огляду на список її професійних досягнень — це цілком виправдано. Політикиня має хорошу репутацію в Америці, про це зазначила посол США в Україні Марі Йованович. За сприяння Світличної між ХОДА та посольством США був підписаний меморандум про взаєморозуміння. Для регіону це дало співробітництво в усіх сферах діяльності, можливість залучення інвестицій та боротьбу з корупцією.
Право першими в Україні впровадити проект «Електронний уряд» було виборене командою Світличної. Тобто, населення отримало можливість доступу до діяльності місцевого самоврядування та спілкування з владою, представницями/–ками бізнесу.
Робота політикині у різних напрямках є плідною, оскільки за останні роки економічний та соціальний рівень Харківщини покращився в рази. Сама ж Юлія Світлична так говорить про свою мету: «…на сьогодні я готова докласти всіх можливостей, знань та зусиль для розвитку регіону і збереження стабільності на рідній Харківщині. Це і є моя основна амбіція та мотивація водночас».
За ініціативи губернаторки було відкрито міжнародну інфраструктуру — два офіси в США та Китаї. Це стало важливим кроком допомоги місцевому бізнесу, для нього відкрилася можливість пошуку закордонних бізнес–партнерів. Юлія Світлична розгортає свою діяльність не тільки в соціально–економічному аспекті, вона приділяє багато уваги й культурному розвитку регіону. Зокрема, 2016 року в Харкові побудували органний зал з унікальною акустикою та застосуванням нових технологій. І це далеко не всі досягнення, адже Світлична та її команда також активно працюють над розвитком структур охорони здоров’я, освіти та соціального захисту населення.
За час своєї професійної діяльності Юлія отримала низку нагород: подяку прем’єр–міністра України, відзнаку Міністерства економіки України, Орден Святогробського братства.
Та попри блискучу кар’єру, успішні політичні кроки та визнання закордоном у вітчизняних ЗМІ можна зустріти використання гендерних стереотипів стосовно політикині. Це відображається у заголовках, де намагаються співвіднести зовнішні дані з професійною діяльністю.
Заголовок «32-річна блондинка стала в.о. голови Харківської ОДА» вже містить в собі негативну конотацію, адже політикиню позиціонують тут в першу чергу як молоду блондинку, а не як успішну політичну діячку. Таке висвітлення у ЗМІ закцентувало увагу на віці, зовнішніх даних, але ніяк не на її численних досягненнях.
Юлія Світлична — амбітна політикиня, що доклала чималих зусиль для свого кар’єрного росту. Вона зуміла завоювати прихильність як в Україні, так і за її межами. ЇЇ плідна робота над розвитком регіону і власні досягнення ще раз показують, що жінкам є місце в політиці, що жінки здатні на значно більше, аніж від них нібито очікують.
Текст підготувала Марія Карпець
СВІТЛАНА ЗАЛІЩУК
«Я вірю, що відбутися може тільки таке суспільство, в якому будуть поважати рівні права і можливості»
Народилась 1982 року. Світлана Заліщук знає, як школярці із Зашкова повчитися у США. Саме так почалася її історія. Далі Світлана обрала факультет журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, і lifelong learning, ставши стипендіаткою провідних британської та американської програм з демократичного розвитку.
Вчилася Світлана і суміщаючи професійну діяльність (як кореспондентки на «5 каналі», а згодом — у Президентській команді з питань європейської та євроатлантичної інтеграції) з активною громадською позицією. Зокрема, Світлана — співзасновниця ГО «Центр UA», журналістського руху «Стоп цензурі!», руху «Чесно» та ініціативи «Реанімаційний пакет реформ». Після активної участі у Євромайдані, Світлана стала народною депутаткою.
Історію Світлани Заліщук, як і усіх self-made лідерок, хочеться переповідати. Нитка її історії не рветься, бо кожен наступний виток — сильніший, завдяки попередньому. Так журналістська відданість свободі слова спонукала Світлану, разом з ГО «Центр UA», запустити портал Доступ до правди. У ролі народної депутатки Світлана Заліщук відстоювала ті ж демократичні цінності, за які боролася з позиції журналістки. Зокрема, вона однією з перших публічно підтримала ЛГБТ–прайд, коментуючи свою позицію так: «Я вірю, що відбутися може тільки таке суспільство, в якому будуть поважати рівні права і можливості. Для мене ЛГБТ–ком’юініті є своєрідним тестом, наскільки ми не будемо боятися втрачати свій політичний капітал і бути жорстко розкритикованими за відстоювання того, в що віримо. Я вірю в те, що ми можемо бути різними, можемо не погоджуватись один з одним, не любити один одного, але поважати мусимо».
Поточну нерівність у політичній сфері депутатка пояснює специфікою економічних реалій країни з олігархічними рудиментами: «Коли ми говоримо про гендерну рівність в політиці, в першу чергу, треба говорити про доступ до ухвалення рішень і можливість впливати на вироблення порядку денного. А з цієї позиції жінок в українській політиці практично не існує, бо в них набагато менше можливостей сидіти за тим умовним столом, де ухвалюються ці рішення. Тому що в нас визначальні рішення ухвалюються людьми з грошима.
Тобто я, як жінка, не відчуваю якогось гендерного бар’єра чи скляної стелі. Немає відчуття, що я не можу потрапити за стіл, де ухвалюють рішення, через мою стать. Причина в іншому: я не потраплю туди через те, що в мене немає мільярду чи мільйонів в кишені».
Та це лише мотивує Світлану — членкиню парламентського міжфракційного об’єднання «Рівні можливості» — до практичних кроків для зміни статусу–кво. Закон, співавторкою якого є депутатка, встановлює правило про 10–відсоткове бюджетне фінансування партій, не менше третини яких складають жінки. Завдяки співпраці Світлани з Міністерством оборони, жінки, що де–факто виконують роботу, наприклад, снайперів, отримують відповідні записи у власній документації, хоча раніше вони числилися як куховарки чи медсестри, тобто представниці «жіночих» професій.
Досвід співпраці з іноземними лідерами нового покоління дозволяє Світлані Заліщук бути одночасно авторитетно–компетентною та прямолінійною, що привертає увагу світової спільноти до українських політичних діячок. Ось кадр з 53–ьої Мюнхенської конференції з безпеки, де Світлана дарує вже покійному сенатору США Джону Маккейну, відомому своєю обізнаністю в українських реаліях, світшот з зображенням путінської агресії. Тоді ж німецький журнал Bild визнав Світлану однією з «найвідважніших жінок» конференції — так іноземна преса оцінила її пряме звернення до Дмитра Мєдвєдєва щодо розпочатої ним та Путіном війни, агресії та нестабільності у Європі.
У 2013 році Світлана була визнана однією з «40 Українців до 40». Ще через три роки Світлана Заліщук отримує премію Анни Лінд, призначену для правозахисників, що борються з байдужістю, забобонами, пригніченням і несправедливістю задля поліпшення життя людства. Світлана заявила про передачу премії, разом з матеріальною винагородою, сім’ї Ільмі Умерова, переслідуваного заступника голови Меджлісу, що продовжує боротьбу за право жити на рідній землі.
Водночас, Світлана підпадає і під критичний приціл медіа. Хоча безпосередньо політична діяльність Світлани не викликає медійного чи суспільного осуду, та депутатка опинилася в епіцентрі «квартирного скандалу» щодо походження коштів за придбане нею житло. У відповідь, Світлана Заліщук заявила, що нерухомість придбала спільно з тодішнім її партнером, а сам скандал — провокація, покликана підірвати довіру до її власної антикорупційної діяльності.
Окрім того, як це нерідко трапляється з жінками в українській політиці, саме особисте життя Світлани (а не політична активність) привертає увагу ЗМІ. Наприклад, звістка про заміжжя Світлани поширюється у медіа під, наприклад, таким заголовком: «Красуня–блондинка з Ради вийшла заміж за впливового іноземця». У медіа все так просто: шлюб Барбі та Кена–покровителя — замість союзу незалежної інтелектуалки з британським експертом у сфері міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людиниТим не менш, Світлана Заліщук — не з тих, чий оптимізм можна похитнути критикою з боку ЗМІ. Вона бере за приклад Урсулу фон дер Ляєн, Міністерку оборони Німеччини, і каже українкам: «Ми завжди думаємо про себе скромніше. Хоча багато з моїх колег, зокрема, з громадського сектору, могли б бути набагато потужнішими лідерами, аніж більшість теперішніх політиків.
Це реальна оцінка дійсності, а не спосіб проявити мою солідарність з жінками. Тому моїм першим переосмисленням було розуміння, що я зможу. На мій погляд, це усвідомлення дуже важливе, але воно повинно ґрунтуватися на реальних можливостях. Воно має ґрунтуватися на досвіді, знаннях і досягненнях.
Нас оточує багато пасіонарних особистостей: жінки, які готові їхати на фронт, які готові боротися за свою країну, землю, дітей, майбутнє і за право визначати шлях творення нашої держави. Вони надихають і вражають водночас. Про кожну другу можна знімати кіно чи писати книжку».