Як кандидатки долають виклики, з якими стикаються на місцевих виборах, яким чином зміняться громади, якщо більше жінок прийде до влади, а також як ефективно підтримувати одна одну під час виборів і чому жіноча солідарність – це ключова цінність?
Ці та інші питання обговорювали учасниці інтерактивної панелі #Ябалотуюся2020 під час медійного марафону «Рівність у політиці». Модерувала розмову координаторка програми «Жінки-лідерки» НДІ в Україні Марія Ковальова.
50% записали ключові тези дискусії.
Підтримка, що додає сил
Депутатка Вижницької міської ради (Чернівецька область) Марія Нікітіна пригадує, що коли вперше балотувалася до обласної ради, зіштовхнулася із несприйняттям. Люди дивувалися, що балотується жінка та ще й із інвалідністю. Тоді вона не стала депутаткою.
«А вже в 2016 році під час виборів до міської ради наша команда отримала два мандати. І тут відбулося найцікавіше – кільком чоловікам із моєї громади не сподобалося, що я отримала мандат. Вони чинили на мене дуже серйозний тиск, вимагали, щоб я передала імперативний мандат одному з учасників команди, оскільки я нібито недостойна бути депутаткою. Це було дуже неприємно і складно для мене. У певний момент я вже була готова здатися, але мене підтримали мої друзі й колеги, підставили своє плече і сказали, що «ні, так не буде, ми маємо тебе відстояти». Це додало мені сил», – розповіла Нікітіна.
На її думку, якщо в місцевих радах буде більше жінок, зміниться підхід до впровадження соціально-економічних програм.
«Так склалося, що жінки дещо по-іншому бачать проблеми різних верств населення. Наприклад, коли я стала депутаткою, нам вдалося організувати соціальне таксі. Це було одне з важливих питань –покращити умови пересування осіб із інвалідністю, що проживають у нашій громаді. Тим паче, що з доступністю транспорту у нас дуже великі проблеми».
Нікітіна також наголосила, що під час виборів найголовніше – це підтримка одна одної.
«Я вважаю, що жінки досягнуть успіху лише тоді, коли будуть підтримувати одна одну. За моїми спостереженнями, між депутатками та кандидатками не зовсім налагоджена комунікація. Тому було б добре, якби вони, приміром, одночасно в декількох громадах запускали однакові програми. І ділилися досвідом. Тоді було б зрозуміло, що серед жінок дуже гарно налагоджена комунікація, і вони мають підтримку й зможуть цим надихнути інших», – підсумувала депутатка.
Публічність як ефективний метод боротьби з кривдниками
Депутатка Дніпропетровської обласної ради Ірина Туровська у місцевій політиці вже понад десять років.
«І цей шлях не був легким. Чинився такий шалений спротив, який, на думку тих людей, які його чинили, повинен був зупинити мене, злякати. Стежили за мною, за членами моєї родини. Були напади на моє авто, декілька разів різали шини, пошкодили радіатор. Був підпал мого магазину. Кожного разу я, звісно, зверталася до поліції, писала заяви, але навіть відповідей не було, чому закриті справи. У 2015 році сталася біда. Після одного з моїх виступів на місцевому телебаченні, де я відкрито говорила про корупційні схеми місцевої влади, мене жорстоко побили. Чи було мені страшно? Так, бо я звичайна жінка, я людина, а людям притаманно чогось боятися. Мабуть, відважних жінок вирізняє те, що вони бояться, але все одно роблять свою справу і йдуть далі. Мене навпаки це гартувало, робило такою, як я є зараз. Після всіх цих нападів виникав якийсь азарт, я ставала більш активною, навіть агресивною», – зізнається політикиня і закликає інших жінок не боятися відкрито говорити про тиск та цькування.
«Тут може зарадити тільки публічність. Чим більш публічною ви будете, тим важче буде вас залякати і погрожувати вам. І це порятунок від тих, хто намагається вас збити зі шляху», – переконана Туровська.
Вона також наголосила, що жінки більш чутливі до потреб громади:
«У мене був такий досвід, коли я приїхала в психоневрологічний інтернат для чоловіків, бо там був спалах туберкульозу. І після цього візиту взяла під опіку цей заклад. Чотири роки намагалася вплинути на те, щоб зняти 80-річного директора, який був місцевим «феодалом» і використовував безкоштовну працю цих людей. І через чотири роки мені вдалося довести справу до кінця і добитися звільнення. Найбільша нагорода для мене – це коли потім телефонували пацієнти цього закладу, дякували і розповідали, що вперше за багато років нормально поїли, і яка була смачна манна каша».
Ми не тягар, а потенціал!
«Коли кажуть, що жінки – це 50% успіху, то мені здається, що насправді не 50, а значно більше. Тому що жінки більше вислуховують людей, вони готові відповідати за ті речі, за які беруть на себе відповідальність, звітують про виконану роботу і якщо спілкуються із людьми й обіцяють щось зробити, то відразу переходять від слів до діла», – говорить очільниця громадської організації «Мир на долоні» Ірина Гладка. Вона – переселенка з Донбасу, нині живе в Житомирі й балотується до міської ради.
«Перше, з чим я почала стикатися, – це стереотипи про внутрішньо переміщених осіб. Мовляв, яку користь я можу принести громаді, в якій мешкаю лише шість років? Хтось вважає, що цього недостатньо, щоб зрозуміти усі потреби і проблеми, які треба вирішувати. Тому ми створили громадську організацію, об’єдналися, щоб боротися з цією стигматизацією та стереотипами, щоб доводити, що ми є не тягарем для громади. Бо насправді ми – потенціал. Знаємо про потреби громади, сплачуємо податки й хочемо впливати на рішення, які тут ухвалюються, втілювати в життя важливі ініціативи. Наприклад, ми провели адвокаційну кампанію щодо забезпечення тимчасовим житлом ВПО. І нам вдалося добитися отримання субвенції з державного бюджету на придбання квартир. У минулому році разом із міською радою Житомира ми придбали квартири і забезпечили житлом шість багатодітних родин», – розповіла Гладка.
Вона також зізналася, що мала сумніви й не балотувалася на минулих виборах, а цьогоріч зважилася на цей крок.
«За цей час я набралася впевненості, тому сьогодні балотуюся і закликаю всіх приєднуватися і підтримувати жінок, які хочуть балотуватися і впливати на рішення громад», – підсумувала громадська діячка.
Командна робота – це дуже важливо
Руслана Родюк упродовж останніх чотирьох років працює керівницею департаменту кадрового та правового забезпечення Прибужанівської ОТГ, що на Миколаївщині. Каже, що коли заявила про своє рішення балотуватися, відразу почався тиск.
«Бачу, що в деяких людей виникло бажання зробити невидимою не тільки мене, а й мою роботу та роботу цілого відділу. Але чим більше на мене тиснуть, тим активнішою я стаю. Навіть думки стають яснішими. А долати всі перешкоди допомагає впевненість у перемозі та підтримка рідних, друзів і особливо колег. Я переконана, що жінки можуть зробити все, і немає нічого нездійсненного на тому шляху, який ми для себе обираємо», – говорить Родюк.
На її думку, ключовою складовою на шляху до перемоги є жіноча солідарність.
«Командна робота – це дуже важливо. У нас є група у вайбері, де ми спілкуємося, підтримуємо одна одну, ділимося думками. І я там запитала в колежанок поради стосовно макету свого білборду. Ніколи цим не займалася і нічого про це не знаю, тому їхні поради були для мене дуже цінними», – зізналася Руслана Родюк і розповіла, що рішення балотуватися спонукало її доньку теж зважитися на участь у місцевих виборах: «Вона стала кандидаткою, іде з молодою командою на вибори до Вознесенської ОТГ».
Усі кандидатки ніби опиняються під мікроскопом
Депутатка Хмельницької обласної ради Інна Ящук переконана, що участь у виборах є великим викликом для будь-якої жінки.
«Усі кандидатки ніби опиняються під мікроскопом і стикаються із низкою труднощів. По-перше, це надмірна прискіпливість. По-друге, нівелювання усього того, що ти зробила вчора, і бажання зробити тебе невидимою для людей і серед людей. І третє – труднощі у формуванні команди. Для мене несподіваним викликом стала підтримка жінок, бо я зіткнулася із нерозумінням із боку багатьох колежанок. В українській політиці чимало зроблено для просування жінок, і ми сьогодні маємо унікальний шанс підтримати одна одну. Важливий кожний погляд з боку, кожна дружня порада, простий «лайк» чи слова підтримки в соціальних мережах, публічні виступи… Важливо об’єднуватися, вчитися щирому й відкритому діалогові та співпраці», – наголосила Ящук, яка балотується на посаду мера Хмельницького.
На її думку, якість політики матиме набагато вищий рівень, якщо вдасться досягнути рівності.
«Хочеться вірити, що політична діяльність стане прозорішою, тому що нині в більшості громадян є таке уявлення, що якщо ти йдеш у політику, то ти йдеш заробляти гроші. Думаю, що ми разом із колежанками зможемо зламати цей стереотип, демонструючи чесність, прозорість та відкритість», – наголошує Ящук.
«Якщо більше жінок прийде в різні органи самоврядування, можна буде розглядати і ухвалювати гендерно збалансований бюджет, втілювати гендерно чутливі програми… Тобто робити все для того, щоб усі мали однакові права й можливості під сонцем, щоб сприяти розвитку суспільства для різних верств і категорій людей. Тому я закликаю всіх жінок не боятися підтримувати жінок, бо чим швидше ми об’єднаємося, тим кращим буде наше завтра», – підсумувала політикиня.
Дати відсіч сексистським закидам
Очільниця громадської організації «Кризовий медіа-центр «Сіверський Донець» Олена Ніжельська донедавна була депутаткою міської ради Сєвєродонецька, однак наприкінці липня президент України Володимир Зеленський постановив утворити військово-цивільну адміністрацію в цьому місті, тож повноваження міськради були припинені. На місцевих виборах у жовтні політикиня теж планувала балотуватися до міської ради, однак через створення ВЦА вибори відмінили.
«Але я не облишила свою діяльність і продовжую працювати, щоб зробити життя у своїй громаді кращим», – запевняє Ніжельська.
За її словами, під час роботи в міськраді їй неодноразово доводилося потерпати від сексизму.
«Коли я підіймала якісь серйозні теми, пов’язані з економікою, фінансами чи з розвитком громади, то з уст чоловіків часто лунало, що краще б я йшла варити борщ чоловікові або виховувати дітей. Допомагала внутрішня витримка і рішення не реагувати публічно на подібні закиди. Я постійно підвищую свій професіональний рівень, дуже багато навчаюся і на практиці застосовую отримані знання. Тож зробила так, що мої колеги змушені були цінувати мій досвід та рахуватися із моєю позицією. Крім того, мені неодноразово допомагало почуття гумору. Іноді блискавична і влучна відповідь на якісь сексистські закиди надовго відбивала охоту втручатися в гастрономічне меню моєї родини», – розповіла колишня депутатка.
У міській раді Сєвєродонецька було шість фракцій, і Ніжельська була єдиною жінкою, яка очолювала одну з цих фракцій. Їй вдавалося залучати до перемовин представників усіх політичних сил і спонукати їх шукати консенсус у тих чи інших питаннях.
«Думаю, що жінки можуть запропонувати громадам дещо інші стратегії розвитку, які будуть ґрунтуватися на нашому досвіді. Адже досить часто ми з вами можемо поєднувати різні види діяльності й ефективно давати раду різним задачам. Можемо бути мультиактивними, одночасно працювати в різних напрямках і при цьому досягати успіху. Також ми досягаємо неабияких висот у плануванні, намагаємося в 24 години втиснути силу-силенну задач. На перший погляд може здатися, що все неможливо виконати, але нам це вдається. Крім того, ми більш орієнтовані на сталий результат, нас не лякають численні перешкоди, ми не намагаємося досягнути миттєвого результату, бо спроможні грати в довгу. В цьому теж наша перевага», – підсумувала Олена Ніжельська.
Вікторія Кобиляцька, 50%
