Цьогоріч український жіночий рух відзначає 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля і розпочали інформаційну кампанію, присвячуючи цій даті низку ініціатив.
Напередодні Міжнародного дня боротьби жінок за свої права ми залюбки приєднуємося до кампанії. Нехай цей тест буде нашим невеличким внеском у вшанування пам’яті українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.
Історикиня, яка змушена була просити в чоловіка дозволу, щоб продовжити навчання
Наталія Полонська-Василенко, історикиня
Її вважають однією з найяскравіших постатей в українській історіографії. Хоча вона з російськомовного середовища, однак вивчила українську мову, читала нею лекції. Перша жінка зі вченим званням доцентки Університету Святого Володимира (1916). Одна з перших докторок історичних наук УРСР. 1941 року очолила Археологічний інститут Академії наук України. Знакова фігура в академічно-науковому середовищі емігрантів, професорка Українського вільного університету, який діяв у Празі та в Мюнхені. Авторка 200 наукових праць (з-поміж них — «Видатні жінки України» (1969).
Радимо почитати
Наталія Полонська-Василенко: історикиня, археологиня, архівістка
Художниця, яка сказала, що коли радянському міністру не подобаються її роботи, то, може, варто поміняти міністра
Любов Панченко, художниця-модельєрка
Шістдесятниця, яка зазнавала утисків через свою світоглядну позицію. Авторка серії акварелей, моделей одягу, зразків вишивок, графічних заставок до книжок та живописних полотен. Її творів ніде не виставляли. Стала широковідомою після повномасштабного вторгнення. Її будинок у Лісовій Бучі постраждав під час бойових дій — двері та вікна оселі вибило вибуховою хвилею від розриву снаряда, що потрапив у хлів. Художниця місяць провела в окупації, голодувала, що призвело до погіршення стану здоров'я. 30 квітня 2022 року Любов Панченко померла в київській лікарні. Свою мистецьку спадщину вона передала Музею шістдесятництва.
Радимо почитати
Любов Панченко: із забуття в безсмертя
Діячка, що протистояла русифікації. Була єдиною жінкою в складі делегації українських інтелігентів на перемовинах із царським прем’єром щодо скасування заборони друкувати книжки й викладати в школах українською
Олена Пчілка, письменниця
Ольга Косач (псевдонім Олена Пчілка) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, журналістка, громадська діячка, мати Лесі Українки. З-поміж іншого відома тим, що разом із Наталією Кобринською заснувала у Львові альманах «Перший вінок». У цьому альманасі Олена Пчілка публікувала свої феміністичні оповідання. 1920 року письменницю заарештували за те, що під час святкування дня народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії вона огорнула погруддя поета синьо-жовтим прапором. Із 1925 року була членкинею Всеукраїнської академії наук, створеної після встановлення радянської влади. Перша жінка, яка отримала статус академіка. Звання й поважний вік врятували Олену Пчілку від репресій. Їй було 80 років, коли до неї прийшли чекісти з ордером на арешт, але пожаліли й не заарештували.
Радимо почитати
Олена Пчілка — Велика Мати українського націоналізму
Політикиня, що запровадила «скриньку лихослів’я», куди за лайливі слова депутати мусили покласти гроші
Марія Бек, політикиня
Марія Вірджинія Бек — американська політикиня, юристка, адвокатка, журналістка українського походження. Народилася в родині емігрантів-лемків у Пенсильванії (США). Під час навчання в Україні була пластункою 13 куреня імені Орисі Завісної. Перша українка, яка здобула ступінь докторки юриспруденції в Пітсбурзькому університеті. До початку політичної кар’єри працювала слідчою у справах неповнолітніх, була практикуючою юристкою. Членкиня колегії адвокатів штату Мічіган. Упродовж 20 років (1950-1970) її обирали депутаткою ради Детройта. Посідала виборну посаду президентки міської ради. На свій 85 ювілей отримала привітання від чотирьох американських президентів. Ініціювала Українську Літературну премію для жінок, якою нагороджують і нині. Від року заснування (1948) плідно працювала у Світовій федерації українських жіночих організацій, зокрема була фундаторкою низки літературних конкурсів.
Радимо почитати
Марія Бек: політикиня, адвокатка, громадська діячка
Офіцерка, яка поверталася з російського полону потягом через Фінляндію і Швецію. Місцеві жінки на кожній станції брали потяг «в облогу», щоб сфотографуватися з українською воячкою
Олена Степанів, воячка
Громадська та військова діячка, історикиня, викладачка географії. Була першою у світі жінкою, яку офіційно зарахували на військову службу у званні офіцерки. 1914 року очолила жіночу чоту Українських Січових Стрільців. Брала участь у Карпатській воєнній кампанії. Відзначилася відвагою в боях за гору Маківку. Наприкінці травня 1915 отримала звання хорунжої (молодшої лейтенантки). Під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону. У квітні 1917 року повернулася до Галичини. Отримала одну з найвищих військових нагород імперії Габсбургів — медаль «За хоробрість» та військовий Хрест Карла. У березні 1919 року після боїв за Львів Олена Степанів отримала звання четарки (лейтенантки) Української Галицької Армії і стала командиркою чоти. Захистила докторську дисертацію у Віденському університеті. Викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та у Львівському таємному українському університеті. Членкиня Наукового товариства імені Шевченка (ініціювала створення його географічної комісії). Авторка близько 75 праць, зокрема спогадів про бурхливі події Першої світової.
Радимо почитати
Олена Степанів: воячка, історикиня, викладачка
Знала 10 мов. Писала під псевдонімом, який їй не подобався і який вона сама називала «прізвиськом»
Марко Вовчок, письменниця
Українська письменниця, перекладачка, видавчиня російського походження, яка стала українкою з власного вибору. Навчалася в Харківській школі благородних дівчат. У сімнадцять років разом із чоловіком переїхала до Чернігова, жила в Києві, Немирові, вивчала життя, культуру, мову українського народу. У 25 років видала збірку «Народні оповідання». Зачинателька психологічної, соціально-феміністичної української прози, засновниця української дитячої літератури. Писала під псевдонімом Марко Вовчок. Його для неї вигадав Пантелеймон Куліш. Він же багато обливав письменницю брудом і навіть розпускав плітки, що «Народні оповідання» насправді писала не Марія, а її чоловік Опанас Маркович.
Радимо почитати
Марко Вовчок: письменниця, перекладачка, видавчиня
Освітянка, яка отримала звання професорки, не маючи вищої освіти
Софія Русова, освітянка, громадська діячка
Основоположниця української дошкільної педагогіки. Разом зі старшою сестрою відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок. Через переїзди встигла пожити в різних містах України, активно долучаючись до роботи місцевих громад (до відкриття дитячих садків, початкових шкіл, книгозбірень, лекторіїв, видання літератури тощо). Крім того, Софія Русова входила до Міністерства освіти УНР. Брала найактивнішу участь у вирішенні науково-педагогічного обґрунтування нової української школи, роз’ясненні сутності українізації, в оновленні змісту, форм і методів навчання й виховання. Авторка низки загальноосвітніх видань. Очолювала Українську жіночу національну раду при УНР. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій і їхній зв’язок із закордонними організаціями, утвердження авторитету й визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність. Софія Русова керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах у Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені. У 65-річному віці у Празі отримала звання професорки педагогіки попри те, що фактично не мала вищої освіти.
Радимо почитати
Софія Русова – фундаторка українського жіночого руху
Письменниця і громадська діячка, яку називали «чорною пані». Полемізувала з Кларою Цеткін щодо фемінізму
Наталія Кобринська, письменниця, засновниця фемінізму в Україні
8 грудня 1884 року Наталія Кобринська організувала перші збори Товариства руських жінок у Станиславові (нині Івано-Франківськ). На цьому зібранні було понад сто учасниць. Товариство мало займатися просвітою жінок, організовувати читальні та купувати для них необхідні книжки. Наталія Кобринська з власного досвіду знала, який великий вплив мають книга й освіта, тому зазначала це й у програмних документах. «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків», — писала вона. Видавала разом із Оленою Пчілкою альманах «Перший вінок». На сторінках альманаху Кобринська опублікувала програмні для фемінізму статті: «Про рух жіночий в новійших часах», «Руське жіноцтво в Галичині в наших часах», «Замужня жінка середньої верстви», «Про первісну ціль Товариства руських жінок в Станіславові». Загалом це була антологія жіночої творчості, яку зібрали, упорядкували й видали жінки.
Радимо почитати
«Чорна пані» Наталія Кобринська: розповідаємо про засновницю українського фемінізму
Воячка і феміністка, авторка поетичних збірок про війну
Ярина Чорногуз, поетеса, волонтерка, військовослужбовиця
Морська піхотинка, медикиня й розвідниця Збройних сил України. Вивчала філологію в Українському національному університеті «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю «українська мова та література». Службу розпочала 2019 року. Спочатку була бойовою медикинею, зараз служить у морській піхоті. 2020 року вийшла її дебютна поетична збірка «Як вигинається коло». Ярина Чорногуз стала лауреаткою цьогорічної премії Women in Arts у категорії «Жінки в літературі», а також отримала Шевченківську премію з літератури за поетичну збірку «[dasein: оборона присутності]».
Радимо почитати
Ярина Чорногуз: Жінка має багато переваг, що в армії, що на війні
Докторка філософських наук. За часів Гетьманату очолювала дипломатичний відділ Міністерства закордонних справ
Надія Суровцова, журналістка, перекладачка, історикиня
У роки Української революції 1917-1921 років працювала в департаменті іноземних зв’язків і тісно спілкувалася з Михайлом Грушевським та Володимиром Винниченком. У грудні 1918 у складі дипломатичної місії тодішнього уряду України виїхала до Австрії. Перебуваючи в еміграції, закінчила філософський факультет Віденського університету, захистила дисертацію і здобула науковий ступінь докторки філософії. Викладала у Віденській сільськогосподарській академії. Коли повернулася в Україну, працювала в радянському уряді — аналізувала іноземну пресу для вищого начальства. 1927 чекісти запропонували їй «плідну співпрацю», що полягала б у доносах на українських високопосадовців. Надія Суровцова відмовилася. Далі було багато арештів та звільнень, але загалом у радянських концтаборах Надія провела 30 років свого життя — аж до 1954.
Радимо почитати
Надія Суровцова: «Силу свою я брала з безвиході…»
