Фото РБК
29 листопада Рада Федерації, Росія, опублікувала текст законопроєкту про профілактику сімейно-побутового насильства. Останню редакцію законопроєкту його співавтори вважають такою, що не принесе користі й називають результатом загравань з радикальними консервативними групами. Про це пише Медуза.
Прибічникам законопроєкту не подобається те визначення насильства, яке пропонує остаточна редакція, те, що його можна застосувати лише щодо тих, хто перебуває у шлюбі офіційно, слабке покарання насильника тощо.
Спроби ухвалити закон про домашнє насильство в Російській Федерації тривають з 2016 року, нинішній законопроєкт просуває депутатка Державної думи, колишня журналістка і телеведуча Оксана Пушкіна.
Серед прибічників закону голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, голова Держдуми В’ячеслав Володін, уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова.
Проти прийняття закону виступає лідер ЛДПР Володимир Жириновський, а також консервативні рухи, включаючи православний «Сорок сороков».
Оксана Пушкіна є головним мотором цього законопроєкту. 16 листопада вона заявила, що подала у силові структури заяву щодо погроз на свою адресу у зв’язку з цим законом.
Читайте також: Зоряне небо над головою і рускій мір всередині нас
Про себе вона каже так: «Те, чим я займаюся у професійному житті – непопулярна тема. Права жінок. Дискримінація. Гендерна рівність. Демографія. Але це моя тема, я в ній надзвичайно глибоко й надовго».
Оксана Пушкіна дала велике інтерв’ю Медузі. Пропонуємо читачам короткі уривки цієї розмови, проте рекомендуємо прочитати розмову повністю.
Інтерв’ю починається з обговорення мітингу противників законопроекту, який пройшов під гаслами православ’я та захисту сімейних цінностей. Перше запитання стосувалося того, ким є «антигендерники».
— На наше прохання Санкт-Петербурзький державний університет дослідив тему домашнього насильства в нашій країні і проаналізував у тому числі публікації в соцмережах. З’ясувалося, що наші противники концентруються в основному на трьох темах: на тому, що співавтори — іноземні агенти, що ми підтримуємо ЛГБТ-спільноту і феміністок.
Я чудово розумію, що за люди стоять за організацією всіх цих мітингів, серед них і ВІЛ-дисиденти, і антивакцинатори. Є й ті, хто два роки тому виступав проти фільму «Матильда» під девізом «за традиційні цінності», цинічно прикриваючись православ’ям.
Це не просто баламути. Повторю, на мій погляд, це добре організована, серйозно фінансована структура.
Тобто православ’я — це всього лише ширма, за якою вони ховаються?
— Для деяких – так. Але віра і православ’я до насильства не мають ніякого стосунку. Я з повагою ставлюся до будь-якого віросповідання. І мені дуже прикро, що ці люди прикриваються чистотою і щирістю віри.
Кілька днів тому нас почали атакувати з платформи CitizenGo. Нам на пошту постійно приходять листи одного й того самого змісту: проти закону, проти Пушкіної. Те ж саме відбувається в Раді Федерації. Я розумію, що цим людям важливо потрапити в топ новин. Вони знайшли хедлайнера на прізвище Пушкіна – дуже круте прізвище і на Заході добре звучить.
Мені не до вподоби позиція «я не дивився фільм, але вже проти» або «я не читав закон, але виступаю проти нього». Я не хочу сприяти їхньому потраплянню в топ новин, тому я не вступаю з ними в комунікацію і не відповідаю на їхні запрошення взяти участь в мітингах. Вам потрібен хедлайнер? Шукайте серед своїх! Нехай ті, хто вам платить, виходять з тилу і починають свої передвиборні кампанії – вони ж хочуть стати публічними політиками!
Читайте також: Турчинов агітує не підтримувати законопроєкт із протидії дискримінації
Взагалі, це дуже небезпечна історія, в якій ми всі зараз беремо участь. Загравати з такого роду людьми, як ті, хто організував кампанію проти законопроєкту, дозволити їм проникнути в Думу, інші органи влади та мати там своїх «послідовників і агентів» дуже ризиковано. Радикалізм, традиціоналізм, екстремізм – дуже тонка грань між усіма цими поняттями.
Чи йде мова про визнання самого факту існування проблеми домашнього насильства в Росії?
— Так, і тепер ніхто не буде з цим сперечатися. Завдяки Санкт-Петербурзькому університету у нас є чотири томи наукового дослідження, замовленого Держдумою, в яких є, зокрема, такі цифри: домашнє насильство застосовується в кожній 10-й сім’ї, 70% опитаних росіян проходили або проходять через домашнє насильство, 80% з них – жінки, за ними йдуть люди похилого віку і діти. Понад 90% випадків застосування сімейного насильства має місце тільки вдома; в 77% випадках одночасно має місце насильство фізичне, психологічне та економічне; понад 35% не звернулися до правоохоронних органів по допомогу. З дуже різних причин: психологічних (сором, страх) і інституціональних (недовіра, страх, що не допомоги не буде).
Якщо проблему визнано на державному рівні, чому заступник міністра юстиції написав до ЄСПЛ, що в Росії ситуація з домашнім насильством «перебільшена»?
— Заступник міністра юстиції і сам не правий, і уряд підставив. … У Страсбурзі треба вдаватися до зовсім іншої риторики: в ЄСПЛ лежить кілька десятків справ з Росії про домашнє насильство. Якщо не знати про це – то крайній непрофесіоналізм. А якщо знати – то цинізм.
Чому цей закон зустрічає такий спротив у Думі?
— Багато хто з колег вважає, що законодавчої бази і сьогодні досить, щоб захистити жертв домашнього насильства. А потім, ми діти свого часу. У нас як завжди говорять? «Завжди били і будуть бити», «сім’я – це недоторканне», «сміття з хати не можна виносити», «б’є – значить любить», «кривий, косий, але мій». Але ця ментальність змінюється, в цей світ прийшли інші жінки і чоловіки, які гостро відчувають неповагу до себе. Чому виникла тема sexual harassment, чому виник рух #MeToo? Тому що в якийсь момент кількість перейшла в якість, тому що всі втомилися жити як раніше.
Молоді жінки не будуть так далі жити.
Читайте також: Секретар РНБО назвав слово «гендер» ідеологічним антихристиянським штампом
Чому все-таки закон досі не було ухвалено?
— Тому що керують політикою в нашій країні в основному чоловіки, у яких немає волі визнати проблему домашнього насильства. Ми живемо в чоловічій державі. У нас в країні 54% жінок, але у нас немає жіночого питання. Де-юре ми [жінки] присутні в політиці. Де-факто ми не беремо участі в управлінні державою. Ми супроводжуємо, підтримуємо, виконуємо. Але не формуємо тенденції розвитку держави. До речі, закон про профілактику домашнього насильства в інших країнах приймався тільки тоді, коли в їхніх парламентах число жінок і чоловіків ставало рівним – так, все та сама гендерна рівність.
Підготувала Леся Ганжа, 50%