Залишити стереотипи позаду: дискусія в Посольстві Великої Британії

Мелінда Сіммонс підкреслила, що тема гендерної рівності їй дуже близька, тому вона намагається приділяти цьому якомога більше уваги: «Я переконана, що це питання потребує надзвичайної уваги в Україні: необхідно підвищувати обізнаність щодо стереотипів та вживати дієвих заходів для досягнення гендерної рівності. Тож давайте спрямуємо свої зусилля на побудову світу, де рівність є невід’ємною частиною успішного розвитку громад і зростання економіки».

Модератор дискусії Андрій Куликов нагадав, що предмети у дзеркалі заднього огляду можуть бути далі, ніж нам видається. Почавши такою алюзією дискусію про те, чи достатньо далеко стереотипи, які ми нібито залишили позаду, він попросив учасників поділитися власним досвідом боротьби з ними.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка, екс-віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України:

Я для себе подолала стереотип щодо квот, коли в 2014 році вперше була обрана до парламенту. Раніше я була переконана, що я завжди спроможна ефективно конкурувати з чоловіками, тому вважала, що квоти – це приниження.

Ієн Вудвард, директор Національного демократичного інституту в Україні:

Я також змінив своє ставлення до гендерних квот. Чим більше я їх розумію, тим більше я їх підтримую. Щодо мого особистого життя, я долаю стереотип щодо пріоритетності моїх батьківських обов’язків та пошуку балансу між батьківством і кар’єрою.

Тетяна Ковальчук, заступниця міністра внутрішніх справ України:

Я працюю в секторі безпеки й оборони, а цей сектор традиційно є маскулінним. Стереотип, який мені, на щастя, вдалося подолати, це розуміння того, що насправді чоловіки так само прагнуть до гендерної рівності. Але вони не знають, що робити, щоб ця рівність панувала в тому середовищі, в якому вони працюють.

Юлія Льовочкіна, народна депутатка:

Я досі не можу подолати стереотип щодо виховання дітей. Я їх по-різному виховую: для дівчат – це вишивання, в’язання, малювання, гра на піаніно, а для синів – футбол, активні ігри. Я намагаюся боротися з цими стереотипами.

Юлія Льовочкіна:

Гадаю, люди, які намагаються боротися з гендерною дискримінацією, бувають двох типів. Перша група – це ті, хто цим переймається, бо це модно. Але переважна більшість все ж належить до другої групи – вони або самі стикалися з дискримінацією, або їхні близькі мали такий досвід. Ці люди палко підтримують гендерну рівність. Я відношу себе до цієї групи.

Перед цією дискусією я спілкувалася зі своїми колежанками з фракції та з лідерками нашої партії у регіонах, ми говорили про ті виклики, з якими їм доводиться стикатися.

Регіональні лідерки згадали про наступну проблему. Вони організовують усю роботу, проводять агітацію, важко працюють, але їх не призначають на важливі посади, не додають у партійні списки. 

Щодо Верховної Ради, то тут є інший виклик. Депутатка Олена Кондратюк є віцеспікеркою, але вона здебільшого не проводить засідання, на яких обговорюються важливі, пріоритетні питання.

У суспільстві досі існує стереотип, що чоловіки – лідери, а жінки йдуть за ними. Також можна часто почути, що жінки недостатньо агресивні, легко піддаються впливу, емоційні, багато говорять, занадто м’які.

Водночас всі мої колежанки кажуть, що найбільшим викликом для них є пошук балансу між материнством і кар’єрою. Це складно. Як мама 5 дітей, я можу сказати, що важливо вміти планувати час. Якщо ви вмієте планувати, вам вдасться поєднати кар’єру і материнство.

Тетяна Ковальчук:

Мене завжди запитують: «Який у вас стиль керівництва – чоловічий чи жіночий?». Я дивуюсь, коли чую таке питання, тому що не можу зрозуміти для себе, що таке чоловічий, а що таке жіночий стиль лідерства. Я знаю єдиний стиль лідерства, коли людини на своєму місці, намагається бути чесною і справедливою, відвертою, націленою на те, щоб приносити людям користь.

Нещодавно з’явився, на мій погляд, чудовий ролик «Будь леді, казали вони/ Be a lady they said», у якому Синтія Ніксон розповідає про стереотипи, коли жінкам кажуть, що вони повинні відповідати певним стандартам, проте часто ці вимоги взаємовиключні.

Читайте також: Блог Наталії Коваль// Будь депутаткою, казали вони…

Рівність – це не про преференції чоловікам чи жінкам, це про те, щоб не було жодної дискримінації.

Ієн Вудвард:

65% українців і українок хочуть бачити більш збалансоване представництво чоловіків і жінок у політиці. Саме партії формують одну з перешкод, адже партійні лідери – це переважно чоловіки, і вони висувають кандидатами на вибори інших чоловіків.

Жінки недостатньо представлені не лише у політиці. Також їх мало в радах директорів компаній – не тільки в Україні, в усьому світі.

За результатами дослідження Національного демократичного інституту, ⅔ опитаних українців не погоджуються з тим, що в Україні нібито недостатньо кваліфікованих жінок, щоб балотуватися на виборах.

Жінки кваліфіковані і вони готові балотуватися, тож необхідно переконати партії висувати жінок.

Іванна Климпуш-Цинцадзе:

Дослідження НДІ показує той суспільний запит на рівність, який реально існує в Україні.

Дискусія в парламенті під час призначення нового Кабінету міністрів продемонструвала латентну, завуальовану стереотипізацію, коли професійність протиставляється статі.

Прем’єр сказав, що членів нового уряду обирали за професійністю та за досвідом, а не за статтю.

Насправді ніхто і не пропонував обирати за статтю. Просто у такий спосіб сам прем’єр протиставив стать досвіду і професійності.

Приблизно з 2010 року ми пройшли кілька витків дискусії, в яких гендерну рівність протиставляли сімейним і традиційним цінностям.

Мені прикро, коли українці забувають, що українські жінки завжди мали рівну позицію з чоловіками.

Святослав Юраш, народний депутат, ініціатор створення депутатського МФО «Цінності, гідність, родина»:

Я вважаю, що консерватори і ліберали повинні шукати точки дотику. Ми багато в яких речах є союзниками. Ми підтримуємо, що жінки і чоловіки мають бути рівними. Ми теж не фани об’єктивації, не фани того, що у кожній рекламі чиясь дупа, ми теж не фани, коли на роботі займаються не роботою, а залицяннями, ми теж не фани, коли немає інфраструктури для материнства.

Чи є проблема з рівнем прийняття рішень? Безсумнівно. Саме тому я кажу своїм колегам: «Якщо є кандидати, кваліфіковані, чудові, неймовірні та ще й жінки, я буду вас підтримувати. Але якщо ви говорите, що треба висувати лише жінок, то ні. Бо дискусія має бути не про те, чи ви жінка, чи чоловік, чи у вас волосся не таке. Ви – людина. І я би хотів, щоб ми з колегами адвокатували за жінок-міністрів, тому що вони те, вони це і інше, а не тому що вони жінки.

А ліберальна булька пропонує завжди квоти, але коли ти починаєш вчитися в будь-якому закладі західного типу, відразу розумієш, що вона пуста.

Дмитро Микиша, народний депутат:

Я вважаю, гендерна рівність – це про залученість усіх. Це як із будівництвом будинку: сам ти довго будуватимеш, а якщо залучити якомога більше людей, будинок буде збудовано швидко і якісно.

Стереотипи – це камінь спотикання, який нам заважає рухатися більш активно: «це не жіноча робота», «чоловіки не плачуть» і тому подібне.

Я вважаю, що якраз просвіта є найголовнішою у цьому процесі. Треба пояснювати людям, що це взагалі таке. Бо люди досі жахаються слова «гендер».

До того, як я став народним депутатом, я був заступником голови Мереф’янської об’єднаної територіальної громади, до якої входить місто Мерефа і декілька невеликих сіл. Коли до нас вперше звернулись наші партнери з міжнародних організацій з питанням: «Чи цікаво це вам?». Відповідь була: «Гендер? А що це?».

До того ж більшість сприйняла цю пропозицію негативно. Коли ми пояснили, що це таке, люди казали «тепер ми розуміємо, ми це підтримуємо».

Марина Бардіна, народна депутатка:

Я соціологиня за освітою, тому для мене важливим є зріз суспільної думки. А кількісна соціологія нам показує, що українці й українки давно готові до гендерної рівності. І це мій головний аргумент в будь-якій дискусії.

Але що трапляється у житті? От наведу два приклади. Тільки вчора я повернулася з Полтави, де почула про засідання сесії міської ради, під час якої виступала кандидатка економічних наук, коментуючи якісь економічні питання. А потім їй подякували за виступ словами: «Сідайте, ви хоч і красива, але недостатньо фахова в цьому питанні».

Другий випадок стався під час політичного ток-шоу. Перше, що я почула, був коментар ведучого до ведучої: «Ну ти зараз висловила абсолютно жіночу думку».

А ще питання представництва жінок у медіа, коли ми приходимо на якесь шоу, а там сидить десятеро учасників, з них лише дві жінки.

Важливим є також питання, як реагує на сексизм Нацрада. А Нацрада не має достатніх повноважень, щоб на це реагувати, тому що це не прописано на законодавчому рівні. Тому ми зараз працюємо над розробкою законопроєкту про сексизм у рекламі.

Зараз в регламентному комітеті має розглядатися відповідний законопроєкт щодо механізмів протидії дискримінації в парламенті. А напередодні 8 березня ми разом з МФО «Рівні можливості» провели у Верховній Раді ініційовану ПАРЄ акцію проти сексизму Не в моєму парламенті / #NotInMyParliament.

Україна зараз на етапі приєднання до Партнерства Біарріца, ініційованого країнами Великої Сімки. Попередній уряд активно працював над цією стратегією, тож сподіваємося, що новий уряд проявить ініціативу, і ми вже будемо це впроваджувати.

На даному етапі Україна хоче взяти на себе такі зобов’язання:

1) гендерна освіта

2) питання будівельних норм, доступність для людей з інвалідністю, наявність у публічному просторі кімнат для родин з дітьми

3) чоловічі відпустки по догляду за дітьми (у нашій фракції дуже багато татусів, зокрема зі Святославом Юрашем у нас постійна дискусія, і ми очікуємо, коли Святослав з’явиться зі своїм сином в парламенті)

4) протидія домашньому насильству (Міністерство соцполітики вже запустило в тестовому режимі національний кол-центр), хочеться побачити працюючу структуру по всіх регіонах, щоб жінки, чоловіки, літні люди, які зазнають домашнього насильства, мали розуміння куди і як звертатися, і могли отримувати фахову допомогу

5) питання розриву в оплаті праці, приєднання до Коаліції з подолання розриву в оплаті праці.

Тетяна Бобриніченко, уповноважена з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі у виконавчих органах Вознесенської ОТГ Миколаївської області:

Останнім часом я досить часто слухаю урядовців, народних депутатів. І у мене виникає враження, що доки там на горі вирішують, чи потрібна нам гендерна політика, чи розуміє її українське суспільство, на місцевому рівні вже діють.

Я хочу розповісти про приклад нашої територіальної громади, де трохи більше ніж за рік у нас стався гендерний прорив.

Нам вдалося приєднатися до Європейської хартії рівності. За допомогою нашого партнера НДІ ми провели оцінку стану гендерної рівності та розробили план дій в рамках імплементації Європейської хартії рівності.

Ми зрозуміли, що нам не вистачає гендерної статистики, адже її немає на рівні держави, тож ми її самотужки зібрали та створили гендерний паспорт територіальної громади, який активно використовуємо.

Сьогодні в нас активно працює гендерно бюджетна група, яка веде перепрофілювання всіх міських цільових програм на гендерно чутливі. Одну таку в галузі спорту ми затвердили, зараз працюємо над молодіжною стратегією та програмою по освіті.

У мене було все чітко – так, як казав Махатма Ганді: спочатку вони тебе не помічають, потім сміються з тебе, потім борються з тобою, а потім ти перемагаєш. Хіба що етапу боротьби не було. Я весь час чомусь думала, що суспільство не готове. Насправді ні, якраз люди готові.

Я щойно приїхала з Академії жіночого лідерства НДІ, яка об’єднала жінок, котрі хочуть бути лідерками. Переважна більшість цих жінок – це жінки з сіл. Їх насправді багато, вони раніше просто не розуміли, з чого треба починати діяти.

Підготувала Наталія Жачек, 50%