Промова юридичної ікони Великої Британії викликала неабиякі дискусії, пов’язані з тим, що жіноча кар’єра знову визначається через підтримку партнера. Претензії до висловлювання баронеси в основному об’єднуються у дві групи: що робити з кар’єрою жінкам, які не мають партнерів; і коли нарешті впливові чоловіки в публічних лекціях про професійне зростання скажуть, що головне завдання чоловіка в кар’єрі – знайти правильну партнерку.
Порада баронеси дещо збентежила публіку, оскільки вона насправді виступає блискучою рольовою моделлю для багатьох жінок і дівчаток, а процитована фраза про те, що «є спеціальне місце у пеклі для жінок, які піднімають підйомний міст», – чудова демонстрація того, як завжди її професійне зростання супроводжувалося бажанням заохочувати жінок, що йдуть за нею.
Леді Хейл увійшла в історію британської юриспруденції задовго до нещодавнього резонансного рішення щодо Brexit, ухваленого Верховним Судом за її головування, згідно з яким була визнана неправомірною ініціатива прем’єр-міністра Бориса Джонсона призупинити парламент на п’ять тижнів за 17 днів до того, як королівство мало вийти з ЄС. Очолюючи Верховний Суд в епоху складних політичних рішень, Бренда Хейл є блискучим зразком не лише досвідченої судді, але і юридичної новаторки, яка радикально переосмислює право.
Вона закінчила Кебридж у 1966 році, ставши однією з шести жінок-випускниць курсу, тоді як чоловіків-випускників у той рік було понад сто. У документальній кінострічці «Життя і юридична кар’єра баронеси Хейл», розмірковуючи про часи у Кембриджі, вона пригадувала: «Тоді існувало три жіночі та 21 чоловічий коледж. Отже майже всі жінки відчували глибоке почуття привілею, що ми перебували в цьому чудовому місці, отримуючи цю дивовижну освіту. Тоді як деякі з чоловіків, безперечно, відчували, що це було їхнє право – просто бути там. Вони були тими, кого тобі хотілося ударити по обличчю».
У 1984 році вона стала першою жінкою, яку призначили до правової комісії Сполученого Королівства з питань реформ. Працюючи там, Бренда Хейл завоювала багатьох прихильників, адже реформувала закони, що стосуються дітей, домашнього насильства та психічного здоров`я. Вона впровадила концепцію «кращих інтересів дитини», назвала домашнім насильством не лише фізичне, а й психічне насильство, захищала інтереси осіб, визнаних недієздатними. Її робота «Жінки та право», опублікована у 1984 році, була першим комплексним дослідженням прав жінок на роботі та в сім’ї.
Чоловік леді Хейл – Джуліан Фарран. Він був деканом юридичного факультету Манчестерського університету, де Бренда почала працювати викладачкою після закінчення Кембриджу. Вони обоє спочатку одружилися з іншими (баронеса має доньку від першого шлюбу), потім одночасно переїхали до Лондона для роботи в згаданій правовій комісії.
Їхні стосунки виникли згодом: за словами леді Хейл, Фарран любить повторювати, що їм знадобилося 20 років для кохання з першого погляду. Обоє пережили «приязні» розлучення, які були остаточно завершені перед тим, як пара одружилася в 1992 році.
У 2004 році Бренда Хейл стала першою жінкою-судовим лордом (Law Lord) Сполученого Королівства. Отримавши титул баронеси, вона обрала девізом для свого герба латинський вислів «Omnia Feminae Aequissimae» – «Жінки рівні в усьому».
Читайте також: Меаза Ашенафі, голова Верховного суду Ефіопії: «Жінки здатні прийняти будь-які виклики»
Після створення Верховного Суду Сполученого Королівства Хейл була єдиною жінкою-суддею із 12 суддів. У вересні 2017 року леді її призначили першою жінкою-президенткою суду. Наразі три з 12 суддів є жінками.
Леді Хейл виступала проти того, що адвокати та судді були змушені носити перуки в суді. Вона називала це «дурістю» та «одягом XVIII століття у XXI столітті». Відтепер судді Верховного Суду не вбирають перук, хоча ця традиція зберігається в нижчих судах.
«Моє головне заперечення, що це чоловічі перуки. Звичайно, це одна з причин, чому раніше адвокатки хотіли носити перуки – щоб мати такий вигляд, як усі. Але це лишилося позаду», – пояснювала Хейл.
Історія про перуки дещо перегукується з історією Катерини Флейшиць (1888-1968), першої адвокатки в Російській імперії. Вона народилася в місті Кременчук Полтавської області, навчалася на юридичному факультеті Паризького університету, екстерном склала іспити в Петербурзькому університеті й отримала ліцензію присяжного повіреного. Її спроба виступити в суді викликала лютий протест прокурора, який заявив, що видача ліцензії адвоката жінці прирівнюється до видачі ліцензії божевільному чи неповнолітньому, і залишив залу суду. У судових статутах 1864 року не йшлося про заборону жінкам займатися адвокатурою. Однак в одному з документів знайшовся абзац, що «присяжний повірений, виступаючи перед судом, на лацкані свого фрака повинен мати значок університету, в якому він отримав диплом». А оскільки жінки ніяким чином не могли носити фрак, то Сенат зауважив, що відповідно і присяжними повіреними жінки бути не могли. Так Катерина Флейшиць була виключена з адвокатури.
Відома історія пов’язана і з головою Ради адвокатів Англії та Уельсу Маурі Макгован. Колись один рок-співак відмовився, щоб вона представляла його інтереси як адвокатка в справі щодо автотранспортної пригоди, тому що вона була жінкою.
За даними дослідження, проведеного Координатором проектів ОБСЄ в Україні у 2016 році, лише 40% адвокаток не стикалися з тим, що клієнти наполягають на співпраці з адвокатом певної статі; серед чоловіків з такими вимогами ніколи не мали справу 64%.
Відповідно до результатів дослідження Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», приблизно 46% жінок відзначали існування дискримінації в частині доступу до професії, а трохи більше ніж 60% респондентів посилалися на відчутні гендерні стереотипи, з якими вони зіштовхуються у процесі виконання професійних обов’язків. Також згадане дослідження встановило значну диспропорцію щодо участі жінок у керівництві юридичним бізнесом.
Обмежений доступ жінок до прийняття владних рішень і проблема «скляної стелі» є доволі глобальним світовим трендом. Хоча кількість жінок-випускниць юридичних університетів неухильно росте, гендерна асиметрія при прийнятті рішень і в оплаті праці залишається актуальною проблемою.
Так, у Сполученому Королівстві лише 28% жінок стають партнерками, 18% жінок є партнерками топових юридичних фірм, і лише 9% жінок-партнерок мають частку у власності.
У США 50 великих юридичних фірм (Big Law) нещодавно ввели так зване Mansfield Rule – нове правило, відповідно до якого на владні позиції має бути залучено не менше 30% жінок і представників меншин для забезпечення різноманітності при прийнятті рішень. Mansfield Rule виникло за натхненням і по аналогії з Rooney Rule (правилом в Національній футбольній лізі Америки, що забезпечує різноманітність тренерського складу) і було назване на честь Арабелли Менсфілд – першої жінки, допущеної до адвокатури в США у 1869 році.
Читайте також: В Україні серед суддів більше жінок, ніж чоловіків
Що стосується суддівської ланки в юридичній професії, то започаткована у 1990 році суддею Верховного Суду Канади Бертою Уілсон дискусія «Чи дійсно жінки-судді створюють різницю?» призвела до появи низки розвідок, сфокусованих на гендерній різниці та різноманітності в судах.
В цілому це дві великих групи досліджень. Перша має умовну назву «різноманітні голоси»; її суть у тому, що всі судді приносять свій життєвий досвід у процес суддівства, а життєвий досвід жінок, зокрема, досвід вагітності, народження та виховання дитини, поєднання робочих та сімейних обов’язків, зіткнення із сексизмом, дискримінацією – дуже відрізняється від чоловічого. Тому включення жіночого досвіду робить рішення більш репрезентативними при врахуванні різноманітності людського досвіду.
Друга група – жіноча «етика піклування» vs чоловіча «етика справедливості». Ці теорії знаходять гендерні відмінності в моральних міркуваннях, де жіночий голос опікується визнанням і збереженням соціальних відносин, тоді як чоловічий голос схильний сприймати людей атомістично і приймати рішення відповідно до ієрархії прав.
І хоча обидві групи теорій зазнавали певної критики, в цілому вони містять зерна істини, які полягають у тому, що диверсифікація життєвих досвідів тих, хто приймає правові рішення, і більш «нюансовий» підхід до юридичної аргументації забезпечують резистентність прийнятих рішень та їх знаковий статус.
За словами леді Хейл, є декілька причин бажати більш різноманітної судової системи з точки зору гендерного балансу, етнічної приналежності та соціального походження. Найважливішою з них є те, що громадськість може «дивитися на суддів і говорити «вони – наші судді», а не бачити у них «істот із іншої планети».
Читайте також: Обрання Валентини Данішевської медіа відзначили заголовком «ВСУ очолила жінка»
Зауважимо, що останнім часом у судовій системі Україні помітні позитивні гендерні тенденції. Так, донедавна три вищих суди в Україні очолювали жінки: Верховний Суд – Валентина Данішевська, Конституційний Суд – Наталя Шаптала, Вищий Антикорупційний Суд – Олена Танасевич. Близько 40% у складі Верховного Суду – жінки.
Залишається зрозуміти, що мала на увазі леді Хейлі, коли казала про «правильного партнера». Правильний романтичний партнер – лише один із можливих, але далеко не єдиний варіант побудови успішної юридичної кар’єри. А головне – кар’єра та сім’я не повинні бути антагоністами, а цілком спроможні виконувати роль взаємопідсилювачів та натхненників.
Олена Харитонова, кандидатка юридичних наук, для 50%