Лариса Римар – депутатка Тернопільської обласної ради, очолює Тернопільську обласну організацію «Асоціація жінок України», працює директором державного обласного музичного училища ім. Соломії Крушельницької. Лариса ініціювала створення жіночої депутатської групи «Рівні можливості» в Тернопільській обласній раді, чим об’єднала жінок всіх фракцій. Свого часу втілила більше 30-ти проектів разом з командою своєї громадської організації, серед них антикорупційна ініціатива “Гідна Україна”. В планах – стати депутаткою Верховної Ради України.
– Як ви потрапили в політику?
– Після закінчення Рівненського інституту культури, ми з чоловіком поїхали на Шумщину в моє рідне село Великі Дедеркали. Я працювала в музичній школі, а у 1997-му році стала її директором. Саме в той час я познайомилася із представниками Шумської районної організації «Народного руху України». Тоді мені запропонували очолювати первинний осередок, на наступній конференції мене обрали в крайову раду руху, а в 1998-му році ми переїхали із сім’єю жити у Тернопіль, і я почала працювати референтом в нашій крайовій управі «Народного руху України». З 1998-го року був постійний процес участі в різних виборчих кампаніях: вибори президента у 1999-му році, парламентські вибори у 2002-му, 2004 рік – Помаранчева революція. А в 2000 році по лінії нашої партії було ініційовано створення громадської організації, яка мала назву «Спілка власників землі». Саме з цієї організації розпочався мій шлях у громадській роботі.
Ми забезпечували юридичний супровід розпаювання земель по селах, їздили по загальних зборах в період формування списків на включення щодо одержання земельних паїв. Згодом був проект «Гідна Україна» – це антикорупційні ініціативи.
– Як до Вас ставляться чоловіки-колеги? Ви займаєтеся і жіночими питаннями зокрема, чи є у них до вас закиди, мовляв, та ти феміністка!
– Знаєте, я таких складних термінів як-то «фемінізм», «гендер» стараюсь уникати в розмові. Розумна людина не буде порушувати теми, які дратують співрозмовника.
Мені більше імпонує ставлення чоловіків до мене як до колеги: коли до тебе прислухаються і коли тебе чують. Якщо мене чують, це означає що мене поважають. І знаєте, дуже не люблю компліментів від чоловіків. Є традиційні вітання «добрий день», «гарного дня», а все інше є зайвим у політиці.
Знаєте, є таке оповідання Бориса Грінченка «Каторжна». Колись мій син читав у 9-му класі, а мені теж захотілось почитати. Це оповідання про тяжку долю української дівчини, яка жила в сім’ї без рідної мами, де була мачуха. Остання фраза оповідання звучить приблизно так: «Чому люди роблять один одному стільки біди, якщо життя таке коротке і таке сумне?». Я веду до того, що жінка має бути психологом. Вона завжди знає кому і що вона має сказати, для того щоб нейтралізувати агресію. Може, це жіноча мудрість.
– Що таке депутатська група «Рівні можливості»?
– Ми об’єднали всі 7 жінок-депутаток, що є в нашій облраді – це і «Свобода», і «Батьківщина», і БПП, і «Самопоміч», і «Укроп», і я ( з 64 депутатів облради – 7 жінок). Для нас поки головне те, що ми показали, що жінки вміють домовлятися.
– А ви не плануєте продовжити кар’єру і піти у Верховну Раду?
– Нема такого солдата, який би не мріяв стати генералом. Якщо відверто, то я розумію, що мій рівень компетенції в багатьох питаннях може бути корисний.
– Як ви ставитеся до жіночих квот у виборчих списках?
– Квотування – це має бути тимчасовий захід. Але маємо ще одну проблему. Якщо жінки є в списках, то чому за них не голосують? Намагалася з колежанками обговорити це питання. У нас немає культу жінки-політика.
В нас немає культу сильної жінки. Ця тема не є цікавою для нашого суспільства, у нас позитивних історій про жінок дуже мало. Ми зациклені на одному образі «сильної жінки», який нам нав’язали. Це в нас такий стандарт, еталон жінки-політика – Юлія Володимирівна. І все, і альтернативи немає. І ще є стереотип, що сильна жінка це обов’язково чиясь коханка чи утриманка. А в нас, направду, стільки сильних жінок, в яких нормальні сім’ї!
Або є ще такі неправильні стереотипи, що активна жінка займається політикою, бо їй нічого робити, діти повиростали і чоловік її покинув. Або якщо жінка є активною, то вона обов’язково розлучена і нещасна, не має де себе реалізувати. Це треба розвінчувати.
Мені не подобається оце слово «гендер», тому що воно дуже зачіпає. Особливо, коли з колегами говоримо, то в кожного своє розуміння і більш негативне. Це теж треба розвінчувати. Мені більше термін «рівні можливості» подобається. У нас, на жаль, немає культу «рівних можливостей».
У нас кожен готовий розповідати про гендерну рівність, про якісь там стандарти та принципи, але якщо це не стосується його, рідного. Оце так само у нас і на рівні влади. Давайте ми там будемо декларувати гендерну рівність, ми будемо підтримувати жінок, але тільки якщо ви не будете конкурувати зі мною. Там де ви не створюєте мені конкуренцію, то там ви мені друг. Щойно стаєш конкуренткою чоловікові – все, можеш про рівність забути.
Оксана Кузьменко, для 50%
