У першому читанні депутати Верховної Ради проголосували за законопроект щодо нового Виборчого кодексу, який містить декілька важливих змін, зокрема і щодо гендерних квот у виборчих списках. Ним передбачено те, що при формуванні загальнодержавного та регіональних виборчих списків кандидатів у депутати партія повинна забезпечити присутність у кожній п’ятірці (місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і т.д.) кожного виборчого списку як чоловіків, так і жінок (не менше двох кандидатів кожної статі).
Також, на відміну від закону про місцеві вибори, проект нового виборчого кодексу містить санкції – у ньому чітко прописано, що Центральна виборча комісія відмовлятиме партіям у реєстрації за недотримання гендерної пропорції у списках.
Про те, як і чому з’явилися гендерні квоту у Виборчому кодексі, чи не «випадуть» вони до другого читання і чи допоможуть просунути суть реформи – відкриті списки, 50% говорять з одним з авторів законопроекту народним депутатом Олександром Черненком (БПП).
Розмову Олександр розпочав з того, що питання гендерної рівності і рівного представництва статей в українському виборчому процесі дискутується давно.
– Цей проект змін до Виборчого кодексу, який зараз було прийнято в першому читанні, був зереєстрований ще у 2010-му році – до речі, тоді цю норму про гендерне квотування внесли під наполегливим тиском ОБСЄ, Венеціанської комісії, Ради Європи. І тоді вона викликала більше іронії і навіть агресивного несприйняття.
Від того часу багато чого змінилося.
Я вважаю, що пробною кулею став новий закон про місцеві вибори, де норма про гендерні квоти є, щоправда, немає санкцій за її недотримання. Як результат: подекуди її дотримувалися, подекуди ні, але головне – вона не викликала несприйняття суспільства. Ми побачила, що питання вже не є таким дражливим.
Якщо тоді, коли кодекс писався у 2010-му році, норма про гендерне квотування сприймалася революційно, то тепер вона сприймається як цілком еволюційна.
Навіть більше скажу: до другого читання буде багато дискусій і правок, але я впевнений, що ніхто не замахнеться на святе – гендерні квоти в усіх дискусіях подаються як одна з переваг нового Виборчого кодексу. Причому ця теза позитивно працює як на західних партнерів, так і для українського виборця.
– Чи гарантуватиме квотування рівне представлення жінок серед депутатів?
– Квота працює лише на моменті висування. Вони не гарантують рівного представлення жінок і чоловіків у результатах голосування. Але вони однозначно збільшують шанси порівняно із нинішньою системою закритих списків, де немає жодних зобов’язань партій щодо дотримання гендерного балансу.
Система відкритих списків полягає в тому, що із претендентів, запропонованих партіями, виборці самі надають преференції тим чи іншим кандидатам чи кандидаткам. Відтак, за результатами виборів, може виникнути гендерний дисбаланс.
Є різні варіанти гендерного квотування. У деяких країнах є такі жорсткі вимоги, що навіть якщо чоловік набирає більше голосів ніж жінка, то в неї більше шансів пройти за гендерною квотою.
Наш варіант я вважаю тим оптимальним компромісом, який не позбавляє вибори змагальності, а також нормально сприймається суспільством і не викликає серйозних дискусій серед депутатів.
– Як дискусія довкола відкритих списків?
– Це є суть виборчої реформи. І те, що кодекс у першому читанні був прийнятий з мінімальною перевагою в 1 голос, говорить, що це була більше випадковість, ніж закономірність. Тому перспективи його прийняття в цілому я сьогодні оцінюю не безнадійними, але й не 100-відсотковими. Поправок уже є дуже багато, але до Нового року їх можна опрацювати і в останній тиждень цього року або в перший тиждень наступного винести на голосування.
А далі два варіанти: якщо на це буде політична воля керівників фракцій, то це може бути проголосовано. Якщо ні – знову відкладуть у довгу шухляду, відправлять на узгодження у Венеціанську комісію тощо.
– Наскільки адвокація гендерних квот може підтримати магістральну ідею кодексу – відкриті списки?
– Я би не перебільшував. Люди, які не хочуть відкритих списків і не будуть голосувати за них в парламенті, абсолютно підтримують ідею гендерних квот і говорять, що голосуватимуть за їх імплементацію в чинну виборчу систему.
Треба бути свідомим того, що великою імовірністю кодекс може бути не прийнятий в цілому. Тоді парламенту, не міняючи виборчу систему в цілому, доведеться вдосконалювати чинний закон – і в процедурній частині, і в частині формування комісій тощо.
Я більш ніж впевнений, що аби не виглядати ретроградами, депутатам доведеться як певний реформаторський жест запропонувати партіям гендерне квотування. Я сам внесу таку правку.
При формування партійного списку – не менше третини списку, як на місцевих виборах. У кожній п’ятірці не менше двох чоловіків/жінок. Але, на відміну від закону про місцеві вибори, мають бути передбачені ті самі санкції, що зараз у проекті виборчого кодексу – ЦВК не реєструє партію за недотримання гендерного балансу.
Тож безвідносно до того, чи буде прийняті відкриті списки, гендерні квоти все одно будуть зафіксовані в українському виборчому законодавстві.
До речі, за чинної системи те саме квотування на моменті висування дасть якраз більше гарантії пропорційного представлення у результатах.
Зрештою, коли голосували нинішній закон про місцеві вибори, він викликав багато критики. Так от щоб зменшити критичний потік, його автори внесли в закон гендерні квоти: мовляв, бачте, який прогресивний закон, тут є квоти. Щось подібне я передбачаю і зараз.
– З чим була пов’язана іронія щодо квот у 2010-му році щодо гендерної квоти і чому зараз її немає?
– Я багато дискутував на цю тему і є свідомим того, що механічна квота не підвищує якості політикуму. Якщо це робити формально – то це теж дискримінація. Приклад місцевих виборів показав, що є дуже багато прикладів формального заповнення квоти родичками, секретарками та бухгалтерками, але ми ж так само знаємо приклади, коли в ради проводили водіїв та охоронців. Тому це не хвороба квот, це хвороба політичного зростання.
Є й інше: місцеві вибори показали, що соціально активні жінки не хотіли йти в політику. Тому механічного введення квот недостатньо. Потрібно виховувати майбутніх політикинь – бракує школ лідерства, тренінги, досвіду, знань.
Добре, що ми цей шлях почали і вже з нього не звернемо. Сьогодні людина, яка публічно виступить проти гендерних квот, буде піддана остракізму. І порівняно з 2010-м роком – це величезний світоглядний крок вперед.
– Що посприяло цьому крокові?
– Постійні публічні дискусії у громадянському суспільстві. Активне обговорення в ЗМІ. Те, що це постійно подається, як прогресивна норма, сприяє тому, що навіть ті люди, які особливо не замислюються і не можуть точно сказати, в чому її суть, підсвідомо чи свідомо підтримують її і навіть вважають серйозною реформою.
Дивіться: від скликання до скликання в українському парламенті жінок стає більше, і ця тенденція, як на мене, буде зберігатися і без квот. Але квоти її, безперечно, прискорять.
Леся Ганжа, 50%
Фото – Андрій Дубчак, Радіо Свобода
