Її вважають однією з найвпливовіших та найдосвідченіших дипломаток України. З серпня 2014 року Олена Зеркаль обіймала посаду заступниці міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції. Окрім багаторічної підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, вона представляла Україну у двох найбільших справах – в Арбітражному трибуналі з морського права та «Україна проти Росії» у Міжнародному суді ООН.
Обидві справи стали першими переможними кроками у правовому протистоянні України та Росії та в якійсь мірі вже увійшли в історію нашої країни. Нерідко обидві перемоги пов’язують із прізвищем Зеркаль, проте Олена завжди підкреслює, що це була командна робота професіоналів.
21 лютого ця команда і вся країна святкували ще одну перемогу: Арбітражний трибунал ООН з морського права виніс рішення щодо часткової прийнятності скарги України проти РФ, тож справа України рухається вперед як мінімум за 14 різними статтями Конвенції ООН з морського права (UNCLOS), які Росія порушила.
Проте сама Олена Зеркаль не так давно стала радницею голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, де вона має намір продовжувати відстоювати інтереси України у сфері енергетики.
Ви є одною з найвпливовіших дипломаток України. Чи виникали колись на вашому професійному шляху перешкоди, пов’язані з гендерним питанням?
Звичайно, це було перешкодою для багатьох жінок. Тривалий час керівництво Міністерства закордонних справ України сприймало жінок суто як працівників технічного та середнього персоналу. Якщо подивитись на статистику 5-6-річної давнини, можна побачити значну різницю між складом МЗС сьогодні й тим, що було тоді. Жінки були винятком, а не правилом. Нині ситуація змінюється, але зовсім не так, як я собі це уявляла.
А як ви уявляли?
Я уявляла, що в середньому та керівному складі у нас буде близько 40% жінок. Це не відповідає дійсності.
Менше?
Значно менше.
Як ви оцінюєте ситуацію з жінками на державних і керівних посадах в Україні загалом, не лише в МЗС?
Ми ще не подолали архаїчного ставлення до жінок. І ми, жінки, дуже часто самі в цьому винні. Коли в новому парламенті депутати створюють групу «За сімейні цінності», мене це досить напружує. Не тому, що я проти сімейних цінностей, а тому, що, вважаю, що кожна людина має право самостійно визначати, що для неї є цінності і як вона хоче ці цінності впроваджувати. Основна людська цінність – це її права на визначення того, що для неї є сім’я.
Читайте також: «Цінності, гідність, родина»: тривожні роздуми з відтінком люті
Як ви зараз оцінюєте становище України на міжнародній арені?
Нам ще далеко до суб’єктності в міжнародній політиці. Ми все ще об’єкт міжнародної політики.
Що повинна робити держава зараз, маючи те, що вже зроблено, щоб не втрати це і, хай згодом, але стати суб’єктом?
У кожної держави має бути власна стратегія розвитку і побудови відносин із партнерами. Ми не маємо виходити з того, що сьогодні ми дружимо з одними, а завтра – з іншими. Але зараз немає бази, що для нас є основним у визначенні того, хто наші партнери, а хто вороги.
Чи бачите ви кроки, які потрібно робити негайно для стримування ворога, для впевненіших дій?..
Нам негайно потрібно припинити ненавидіти один одного всередині країни.
Вважаєте, це впливає на оборону і міжнародні відносини?
Це суспільство і проблеми суспільства. Ми погано ставимося одне до одного. Кожен із нас має почати замислюватися над тим, як ми поводимося одне з одним, як ми ставимося до іншої думки. Мені теж іноді важко сприйняти думку, яка відрізняється від моєї. І я розумію, що це его, з яким потрібно щось робити, бо я не завжди можу бути правою. І я розумію, що в кожного є право на власну думку, власне бачення. Звичайно, коли це бачення просто сформоване телевізором, його важко подолати. Тому треба розвивати критичне мислення. Я маю прекрасний тренажер вдома – 11-річну дитину, – думку якої спочатку потрібно прийняти, поважати. Потім – спробувати переконати в тому, що є інше бачення, не нав’язуючи власної думки. Я весь час у переговорах.
Але сина ви, як мама, можете примусити або переконати авторитетом.
Це зовсім невірний підхід до виховання дитини. Ви зараз говорите саме про те, як це зазвичай відбувається у суспільстві.
Тиснемо одне на одного?
Так.
За останній рік відбувся дуже великий розкол всередині суспільства…
Це не останній рік. Зараз просто це стало дуже наочно. А насправді ми лише продукт свого виховання. Ми продовжуємо цей патерн, який, на мій погляд, дуже неконструктивний.
Чи повинна держава втручатися у процес примирення суспільства?
Держава – це такі ж люди, як і ми з вами. Хто така держава, щоб нас примирити, де ці мудреці, які скажуть: «А ми знаємо, як вас примирити»? Якщо ти дорослий, ти береш відповідальність на себе, за своє життя, а потім за тих, хто поруч із тобою.
А як щодо думки, що нам потрібен лідер, який поведе всю націю за собою?
Це віра в «прилетит вдруг волшебник в голубом вертолете и бесплатно покажет кино». Уже є один.
Як ви можете прокоментувати заяви влади щодо Донбасу – виборів, пенсій, особливого статусу?
Абсолютно ніхто не сперечається із тим, що потрібно щось робити. Питання в тому, чи є бачення покроковості та пріоритетності дій. Чи ми просто біжимо і щось робимо? Не вийшло – робимо щось інше, потім хапаємось за щось третє, і паралельно розповідаємо, що «ми – єдині герої, які щось роблять».
У силу своєї професійної діяльності ви, напевно, вмієте бачити на кілька кроків вперед. Чи вам не страшно від того, до чого можуть призвести ці заяви влади без чітких планів, загравання з Путіним, обіцянки щодо окупованих територій?
Слово «страшно» не з мого лексикону. І я вважаю, що ми не маємо генерувати в собі ці страхи. Якщо є питання, яке вимагає конкретної відповіді, її потрібно шукати. Або щось робити. Але точно не просто боятися.
На скільки з сьогоднішньою політикою можлива втрата на міжнародному рівні всіх попередніх напрацювань країни?
Міжнародна політика – це завжди політика певних компромісів. Питання тільки в тому, у чому цей компроміс полягає. Німеччина та Франція ворогували століттями, зараз вони є повноправними членами ЄС. Навіть незважаючи на те, що перша угода була укладена на початку 50-х років, коли ще були наочно присутні всі наслідки військового конфлікту. Але було чітке розуміння, що треба рухатись далі та не допустити повторення цього в майбутньому. Історія доводить, що будь-який конфлікт рано чи пізно завершується, і потрібно шукати щось, що може об’єднати людей. Але, звичайно, щоби винні понесли відповідальність. Без цього не можна досягти жодного миру. Без того, що винні понесуть відповідальність, мир неможливий. Я в цьому переконана.
Читайте також: Лана Зеркаль написала заяву про звільнення з МЗС: «Кожен з нас пише книгу свого життя»
Які ваші думки щодо Криму?
Я завжди кажу, що Крим має бути на порядку денному на всіх майданчиках, і що ми маємо продовжувати активно просувати питання, що Крим окупований. У нас продовжуються судові процеси щодо втраченого інвесторами майна в Криму. Одним із таких інвесторів є «Нафтогаз». Саме «Чорноморнафтогаз» втратив там дуже багато майна та ресурсів. І це є одним із моїх завдань у «Нафтогазі». Щодо політичних питань, то потрібно продовжувати включати в цей процес країни, які нам гарантували безпеку Будапештським меморандумом. Але не просто продовжувати, а проводити заходи, які триматимуть Крим на порядку денному всіх міжнародних організацій.
Як можна вплинути на те, щоб українці не виїжджали за кордон у пошуках кращої долі, житла, зарплат? Здається, зараз відсоток тих, хто виїжджає, збільшився.
Він не збільшився, але питання в тому, – хто виїжджає. Переважно зараз виїжджають ті, хто не бачить майбутнього в своїй країні для своїх дітей, для себе. Питання в тому, що втрата довіри до влади призводить до втрати надії на сприятливіше майбутнє для дітей. Із цим треба працювати. І це якраз має робити влада.
Як ви реагуєте на інформацію, що ви одна з найкращих кандидатів на посаду майбутнього президента України?
Дуже добре було б проаналізувати, звідки йдуть такі чутки, хто їх породжує та кому це може бути вигідно.
А чи можливий такий варіант?
Я думаю, що в Україні є досвідчені політики, які розуміють, що якщо в топку кинути дрова раніше, то вони згорять ще до того, як буде потрібне тепло.
Олена Зеркаль народилася 24 червня 1973 року в Києві. У 1998 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство». З 2002 по 2005 роки навчалася в Інституті міжнародних відносин КНУ імені Шевченка за програмою «Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони». У 2008 здобула ще одну вищу освіту в Інституті міжнародних відносин при КНУ імені Шевченка за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини». З 2001 року працювала у Міністерстві юстиції України. Брала участь у низці переговорів щодо Угоди про асоціацію України з ЄС, угод між Україною та ЄС про реадмісію осіб та спрощення візового режиму. 2014 – 2019 роки – заступниця міністра закордонних справ України. Дипломатка, має 3-й ранг державного службовця, почесне звання «Заслужений юрист України». 21 травня 2019 року президент України Володимир Зеленський призначив Олену Зеркаль заступницею голови Адміністрації президента, однак Зеркаль відмовилася від посади. 29 січня 2020 року Олена Зеркаль стала радницею голови правління НАК Нафтогаз України Андрія Коболєва.
Дар’я Бура, для 50%
