Коли я подивилася першу серію серіалу про підрозділ із боротьби з домашнім насильством «Відважні», у мене було враження, що попри деякі моменти гіперболізації, вперше з’явився телепродукт, який пролив світло на дві неймовірно важливі проблеми: домашнє насильство і роль жінки в поліції.
Я не хочу багато писати про те, чому домашнє насильство – це злочин і чому йому мають протидіяти підготовлені працівники поліції, соціальних служб та медичних установ. У 2020-му в Україні це вже не секрет, але коли ми створювали «Поліну», проблема ще не була аж настільки очевидною і дзвонити в поліцію, коли сусід бив дружину, ще було не прийнято. Зараз це вже аксіома.
Я також не буду писати про те, що 90% потерпілих від домашнього насильства – це жінки, підлітки і діти.
Я тим більше не буду писати про те, що діти, які стали свідками домашнього насильства або потерпіли фізично, сексуально або психологічно, майже в 100% випадків повторюють сценарій насильства в дорослому віці.
Про що я хочу написати, так це про те, що таке цикл «медового місяця». Власне, про це перша серія серіалу, яка називається «Синя борода».
Дві основні риси домашнього насильства – циклічність і емоційний зв’язок між потерпілим і кривдником. На першій фазі (Tension Building Phase) відбувається наростання напруги в стосунках: критика, сварки, образи, приниження тощо, на другій фазі (Acute or Crisis Phase) відбувається загострення – фізичне, психологічне, сексуальне насильство, фінансовий тиск, а вже після настає третя фаза (Calm or Honeymoon Phase) – медовий місяць: «Ну я ж його / її люблю, у кого не буває сварок і синців?». Героїня серії потрапила у це зачароване коло, і ледве не поплатилася за це життям.
Бо виправдання і примирення буває тільки тимчасовим, і якщо це коло не розірвати, жорстокість і інтенсивність циклу буде тільки наростати, що може призвести до летальних наслідків
У серіалі багато що співзвучне з реальністю і, гадаю, чимало жінок в Україні впізнають у головній героїні історії себе чи свою знайому, чи свою сусідку, яка постійно виправдовує чоловіка-кривдника. Тому нагадаю: насильство не має виправдання. Ви завжди можете взяти телефон і набрати номер гарячої лінії: 0 (800) 500 335 або 116 123. Приїде поліція, вам допоможуть знайти притулок, навіть у такий складний період, як карантин і епідемія COVID-19.
Другою важливою темою, яку зачепили в серіалі, стала тема ролі жінки в суспільстві, і зокрема стереотипи, з якими стискаються жінки, які служать в поліції. Капітан Інга Долинська, майор Рената Маркович, психологиня Соломія Дідух та ІТ-фахівчиня Уляна Білик кожна по-своєму бореться не тільки з домашнім насильством, а й з суспільними упередженнями.
Звісно, важко уявити собі, що в поліцейський підрозділ направили працювати кіберзлочинницю (це цілком на совісті сценаристів серіалу), але зустріти у реальному житті таку жінку-капітана, як Долинська, котра розривається між домом і роботою і тим не менш своїм лідерством мотивує інших, цілком реально.
У 2011 році McKinsey у своєму звіті написали, що в корпоративному середовищі чоловікам пропонують підвищення, спираючись на їхній потенціал, в той час як жінкам – тільки спираючись на їхні досягнення. Тільки уявіть, як загострюються гендерні перекоси у закритій системі, яка має жорсткі ієрархічні взаємини, як-то в армії, поліції, прокуратурі.
Протягом багатьох років стереотипи, сформовані в суспільстві, створювали майже нездоланний бар’єр для жінок, які хотіли служити в органах безпеки і оборони. Те, що ми бачимо в 2020 році, як в світі, так і в Україні – це неймовірний прогрес.
«Відважні» порушують і цю важливу тему, показують, як будь-яке підвищення жінки по службі коментується, як досягнення її «крутого покровителя», навіть якщо свою кар’єру вона будує не завдяки, а всупереч. Я впевнена, що образи Інги Долинської чи Ренати Маркович надихнуть багатьох жінок із правоохоронної системи на те, щоб бути більш впевненими в своїх силах і не боятися «скляної стелі». Підтримувати одна одну і спільно прокладати шлях для наступниць, котрі прийдуть працювати в систему, навіть не здогадуючись, що колись для цього треба було здолати шалений опір.
…Коли я дивилася «Відважних», то в мене був флешбек. Я згадала, як створювалися перші експериментальні підрозділи «Поліни», поліції проти домашнього насильства. Це було два роки тому, коли я ще працювала у МВС.
Олена Девіс, гендерна експертка, тоді пропонувала зробити підрозділ тільки жіночими, як це показано у фільмі.
Аргументи були такі: постраждалі від насильства часто бояться чоловіків, асоціюючи їх зі своїми кривдниками, натомість жінкам – довіряють.
Проте в реальності підрозділ «Поліна» не став, як говорять у фільмі, «бабським батальйоном».
Коли ми набирали людей, для нас був важливим не гендер, а мотивація працівників поліції працювати і отримувати нові знання і досвід. Що я вважаю абсолютно правильним.
Сподіваюся, що серіал подивиться багато поліцейських, і навіть знаю, що багато хто з них усміхнеться. Але я би зараз не критикувала екранну дійсність за гіперболізацію, недосконалість типажів чи невідповідність реаліям (зрештою, і такі кримінальні серіали як «Відділ 44» чи CSI великою мірою є художнім перебільшенням). Головне, що фільм подивляться ті, хто більше не захоче терпіти. Хто набере телефонний номер, який є у фіналі кожної серії 0 (800) 500 335 або 116 123.
Анастасія Дєєва, директорка БО «100% життя», ексзаступниця міністра МВС
P.S.
Андрій Ткачов, помічник голови Національної поліції України:
Насправді багато що показане у серіалі – далеке від реальності. Коли в одній групі і фахівці з «вулиці», тобто не поліцейські, і експерти-психологи, і слідчі, – скажу одразу, так не буває. І це небезпечно, бо після серіалу люди можуть пред’являти такі вимоги до поліцейських. А підпорядкування групи поліції прокуратурі – то взагалі нонсенс…
Можливо, з точки зору кіно можна зрозуміти, чому надали перевагу криміналу, але у нас на 100 тисяч випадків адмінки лише 1% криміналу. Домашнє насильство жорстоке й підступне ще й тим, що часто не підпадає під дію Кримінального кодексу.
До речі, було б якраз корисно показати, як не довести адмінку до криміналу, де та межа переходу від образ до вбивства.
Серед добрих моментів – те, що розповідають про терміновий заборонний припис, який може виносити поліція, обмежувальний припис суду, гарячу лінію з протидії насильству. До речі, працює також урядова гаряча лінія 1547. Люди мають знати, яку реальну допомогу і де саме вони можуть отримати.
Коли починали знімати серіал, то нам повідомили про це, але до процесу так і не залучили. Але якби залучили, думаю, було б краще. Принаймні реалістичніше.