Головна Статті П’ять особливостей ЗМІ, які шкодять жінкам-політикам, і як журналісти можуть цього уникнути

П’ять особливостей ЗМІ, які шкодять жінкам-політикам, і як журналісти можуть цього уникнути

0
770

П'ять особливостей ЗМІ, які шкодять жінкам-політикам, і як журналісти можуть цього уникнутиПрофесор політології та громадської думки Університету Буенос-Айреса Вірджинія Боду Гарсіа у статті для The Conversation розповіла про те, як журналісти потрапляють у «гендерні пастки», коли пишуть про жінок і дала кілька порад як цього уникнути.

Дослідження показують, що упереджене висвітлення – від коментарів з приводу глибокого декольте у сукні канцлера Німеччини до інсинуацій, що у президента Аргентини «емоційний розлад» – підриває позиції жінок на державних посадах.

Що ми бачимо, коли ми уважно подивимося на висвітлення у ЗМІ жінок-політиків і політичних кандидаток?

Новини під час президентської кампанії Гілларі Клінтон свідчать про сексизм та стереотипи, що панують у більшості політичних репортажів про жінок: «Гілларі Клінтон: бабуся на чолі держави?» (CBS News); «Плюси і мінуси «бабусі-президента» (Time); «Чи може посмішка Гілларі коштувати їй виборів? Twitter знущається з того, як Клінтон шкірить зуби немов «моторошна бабця» (Daily Mail).

Як дослідник питань статі та політичних кампаній, я вивчала матеріал з цих питань з 2013 року. От що я знайшла.

Топ-п’ять гендерних пасток у журналізмі

1. Зосередження уваги на сімейному житті жінок

Кандидатів-жінок часто запитують, чи можуть вони поєднувати свої політичні та материнські обов’язки.

Наприклад, як написав USA Today в 2014 році, «Поки неясно, як вагітність Челсі вплине на Гілларі Клінтон, яка розглядає можливість балотуватися на пост президента у 2016 році».

Скільки газет поставили це питання, коли Мітт Ромні гордо фотографувався з його 18 онуками, чи коли Джордж Буш і Джон Маккейн демонстрували пресі своїх?

Правильно, жодна.

То чи повинна Гілларі, на відміну від своїх однолітків чоловічої статі, відкладати свої політичні амбіції, щоб допомогти доньці доглядати за онуком?

2. Приписування зв’язків з впливовими чоловіками

Наприклад, під час другої адміністрації іспанського президента Родрігеса Сапатеро, 32-річна Бібіана Айдо була призначена Міністром з питань рівності та інновацій, ставши наймолодшою людиною, що коли-небудь займала цю посаду.

Оголошуючи цю новину, відоме щоденне видання El Pais запустило цей поблажливий заголовок: «Тато, вони збираються зробити мене міністром». Нижче було пояснення, що Айдо «має гарантії від Рубалькаби та Феліпе Гонсалеса» (двох впливових чоловіків-урядовців).

Інше упередження – це наголошення на «зв’язках», без яких жінці годі потрапити у політику. Жінок в органах влади, а також тих, хто висувається на державні посади, часто зображують як недосвідчених висуванок впливових чоловіків.

3. Розмови про їх «емоційність»

У травні 2008 року, на обкладинці The New Republic була зображена Гілларі, з піднятими у вигуку руками, із заголовком: «Голоси в її голові».

Засоби масової інформації часто ставлять під сумнів стабільність жінок-політиків на підставі стереотипів, що жінки –емоційні створіння.

Perfil – аргентинський аналітичний журнал з питань політики – у 2014 році присвятив один з випусків конфліктам і помилковим судженням тодішньоїпрезидента Крістіни Фернандес. Назва: «Традиційно емоційна Крістіна». Аргумент: Фернандес страждає від розладів настрою.

4. Обговорення зовнішності

Всім відомо, що ЗМІ критикують зовнішній вигляд жінок, приділяючи нав’язливу увагу їхньому одягу, макіяжу та зачіскам.

У 2008 році декольте канцлера Німеччини Ангели Меркель на відкритті оперного театру в Осло викликали міжнародний резонанс, і Daily Mail, серед інших, опублікував фото Меркель з таким заголовком: «Зброя масового відволікання Меркель».

Рим нещодавно обрав нового мера, юриста і міського радника, яка займається боротьбою корупцією. Але у новинах говорили переважно про її зовнішність: «Познайомтеся з красивою дівчиною, яка хоче бути мером Рима» та «Вірджинія Раджі – нова і вродлива мер Риму».

Гілларі одного разу уїдливо зауважила, що, якщо вона хоче потрапити на перші шпальти газет, усе, що їй потрібно зробити, це змінити зачіску.

5. Коментарі з приводу їхнього голосу

Я завершу ще одним прикладом з Гілларі (оскільки вона відчула на собі усі аспекти гендерної дискримінації упродовж двох президентських кампаній): жінки погані оратори.

Ведучий новин каналу MSNBC одного разу перервав виступ Гілларі поскаржившись на її голос своєму колезі-ведучому, що «одне з того, чому найбільш складно навчити людей, готуючи до публічних виступів, це те, що мікрофон працює і вам не потрібно кричати». А Геральдо Рів’єра з каналу Fox News поцікавився, чи є у неї проблеми зі слухом. Шон Генніті сказав, що її голос «сердитий, різкий, крикливий».

Журналісти, ви можете краще

Упередженість і сексистські висвітлення у ЗМІ шкодять жінкам-політикам і кандидаткам.

Два дослідження проекту «Name It, Change It» показують, що, коли газети коментують зовнішність жінок і/або використовують сексистську риторику – це негативно впливає на відношення великої кількості виборців до жінок у різних аспектах.

Кандидати-жінки можуть сприйматися як менш симпатичні, чуйні, надійні, ефективні та кваліфіковані. Їхні високі рейтинги падають; люди стають все менш схильними голосувати за них. Цікаво, що ми бачимо такі наслідки навіть тоді, коли сімнівні сексистські зауваження є частиною, в цілому, позитивної або ж нейтральної історії. А коли жінки уже при владі, сексистське висвітлення у ЗМІ може поставити під сумнів їхню здатність керувати країною.

Що ми можемо зробити, щоб покращити ситуацію? Я вважаю, що для уникнення деполітизації та зменшення кількості жінок-лідерів, журналісти і студенти факультетів журналістики – майбутнє наших новин – повинні навчитися ставити під сумнів звичний стиль висвітлення жінок у політиці.

У листопаді 2016 року, за підтримки Нідерландського інституту багатопартійної демократії (NIMD), я провела дводенний семінар у Сальвадорі з 32 журналістами. Мета полягала у тому, щоб показати важливість однакового політичного висвітлення у ЗМі, без обігрування гендерних стереотипів.

Разом з учасниками ми дійшли висновку і виробили рекомендації, які ви можете знайти на сторінках видання Periodico Equilibrium (NIMD відправив їх у газети та університети Сальвадора).

Два швидкі висновки:

По-перше, потрібно застосовувати «правило інверсії»: якщо б ви не задали це питання чоловікові, не питайте і жінку; якщо б ви не сказали це про кандидата-чоловіка, не використовуйте ці слова і стосовно його колеги жіночої статі.

Комічність цієї вправи була продемонстрована під час Олімпійських ігор 2016 року у Ріо, коли журналісти ставили спортсменам-чоловікам питання, які, як правило, задають їх колегам-жінкам: від «Якби ви могли зустрічатися з будь-ким у світі, кого б ви обрали?» і «Видалення волосся на вашому тіло дає вам перевагу в басейні, а як щодо вашого особистого життя?» до «Готуйтеся побачити багато м’язів, крихітних плавок та багато іншого».

По-друге, не зосереджуватися на особистому житті жінок, які балотуються на державні посади. Ця тактика включає сумніви з приводу того, чи може жінка бути мамою і політиком (як у випадку з Лізою Мадіган на виборах генерального прокурора штату Іллінойс у 2012 році) і недоречні інтимні напрямки розпитувань (прикладом є дебати між двома кандидатами-жінками на пост сенатора штату Нью-Йорк, коли модератор запитав, чи читали вони «П’ятдесят відтінків сірого»).

І, нарешті, щоб дійсно вирішити цю часто яскраву (але іноді непомітну) необ’єктивність ЗМІ, все більше журналістів по всьому світу мають навчитися розпізнавати й уникати шкідливих гендерних стереотипів.

Джерело: The Wire

Більше публікацій
Більше публікацій Статті