На обкладинці останнього додатку журналу «НВ Style» зображено заступницю міністра закордонних справ Лану Зеркаль. Матеріал про діяльність дипломатки вийшов під заголовком: «Дипломат на шпильках».
Головний редактор видання Віталій Сич написав на своїй сторінці у мережі Фейсбук:
«На обложке очередного приложения НВ Style – замминистра иностранных дел Елена Зеркаль. Красивая женщина, и главное, умная.
Зеркаль стала известна после судебного батла Украины с Россией в Гааге, где она, естественно, представляла Украину (как и все красивые женщины).
Здесь она рассказывает, как променяла уход за орхидеями на судебную тяжбу с северным соседом и борьбу за безвиз, и стала при этом счастливой»
Сайт «50%» запитав у лідерів громадської думки про коректність таких висловлювань.
Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології НаУКМА, авторка онлайн-курсу «Жінки та чоловіки: гендер для всіх»
– Висловлювання та заголовок тексту є сексистськими і аби виявити це, варто перевіряти інформацію за системою «дзеркала».
Ідея цього методу полягає в тому, що якщо ви хочете написати щось про жінок як групу чи окрему жінку й сумніваєтеся, то поставте на їхнє місце чоловіків. Якщо про чоловіків ви подібного б не написали, бо це кумедно, то не треба писати таке і про жінок.
Подібні акценти на красі та одязі, а не на професійності жінок, у даному випадку в дипломатії, знецінюють роботу жінок і їх внесок у розбудову держави.
Катерина Ботанова, публіцистка, арт-критикиня, перекладачка
– Чому цим лідерам громадської думки та іншим публічним фігурам ніколи не спадає на думку говорити про інших публічних фігур-чоловіків, мовляв, які ж вони розумні, а надто гарні? Також навряд спаде на думку припустити, що всі гарні чоловіки працюють саме в українській політиці (бізнесі, журналістиці – потрібне підкреслити). Маю великі сумніви, що адекватно сприйнялася би фраза «включити мальчика», коли б ішлося про бізнес-стосунки. Як і увага до деталей одягу і аксесуарів, на кшталт, «уявляєте, президент почав носити костюми й шкарпетки від молодих українських дизайнерів».
Цей тест-дзеркало надто простий і надто відомий, аби всі ці публічні фігури, здебільшого люди демократичні й поборники рівних прав і прав людини, про нього не знали. Тому і дивує, що для них, особливо для них, і саме тому, що вони публічні та їхня думка має вплив, рівні права на жінок не поширюються. Право в професійному полі бути професійною, а не «красивою», в публічному полі бути на своєму місці, а не на підборах, бути з родиною і дітьми, тому що це для неї важливо (якщо важливо), а не тому що жінка і мусить.
Сексизм – це заганяти жінок в стереотипні рамки, позбавляючи їх свободи бути такими, якими вони є і хочуть бути. І від того, що значна частина чоловіків і жінок відмовляється це бачити, сексизм не припиняє бути сексизмом. Мені особисто все одно, чи це банальне загравання з масами для підвищення продажів, чи щира впевненість, що жінка = зовнішність. Хоча перше – все ж огидніше.
Ірина Подоляк, народна депутатка, об’єднання «Самопоміч»:
– Суспільство тяжко виривається з лабет минулих століть і з муками стає модерним. Погана освіта в школі, вузі, повна відсутність елементарної правової освіти, постколоніальний/постсовєцький синдром, тяжкі комплекси і брак професійного психотерапевтичного супроводу часто призводять до таких коментарів і оцінок.
Якщо розмови на складні теми провадити лише у мережах, ефект буде незначним: важливо, щоб людина, яка чується приниженою, реагувала.
Звісно, це висловлювання – сексизм, бо є публічні оціночні судження щодо посадовця, де, з якогось дива, приплетена краса, висота обцасів…
Щоб усвідомити наскільки це смішно, варто, власне, приміряти те саме на чоловіка. Дзеркальна реакція теж може бути м’яким способом змусити чоловіка розумного застановитись над мовленим.
Чи це викликає у мене агресію? Ні! Я доволі іронічна і відповідаю симетрично чоловікам-колегам, які звикли так спілкуватися. Я не кидаю дріб’язок у обличчя. Реагую тихою сапою, з посмішкою і терпінням.
Зоя Казанжи, медіа-тренерка, консультантка з комунікацій, письменниця:
– Для мене текст посту Віталія Сича з приводу Лани Зеркаль «на обложке очередного приложения НВ Style – замминистра иностранных дел Елена Зеркаль. Красивая женщина, и главное, умная. Зеркаль стала известна после судебного батла Украины с Россией в Гааге, где она, естественно, представляла Украину (как и все красивые женщины)», стоїть в одному ряду з іншими сексистськими висловлюваннями чиновників і публічних людей.
Наприклад, Віктор Янукович під час виступу в Давосі прославився висловом «…коли почнуть квітнути каштани в Києві. І в українських містах почнуть роздягатися жінки».
Олексій Костусєв, екс-мер Одеси, який розповідав журналісту про принади міста і сказав: «Одесситки танцуют до утра. И не будем скрывать, многих привлекают приезжать сюда именно наши девушки, наши женщины, потому что они веселые, они раскованные, красивые. И я думаю, что этого в Италии, где-нибудь в Ницце, ты не найдешь…»
Народний депутат Антон Геращенко, який радить: «Савченко було би чудово зайнятися своїм особистим життям».
Голова Закарпатської обласної ради Володимир Чубірко: «Я, звичайно, радий, що є гендерна політика, але жінок треба використовувати там, де вони дадуть максимальний ефект. Керувати мужчинами… наш менталітет, думаю, не готовий до цього».
Жінкам в Україні дозволено бути красивими, займатися дітьми і господарством.
А давайте сформулюємо все те саме, але про чоловіків.
Наприклад:
- «На обложке – Виталий Сыч. Он редактор приложения НВ Style. Именно такие красивые, и, главное, умные мужчины должны представлять медиа в стране».
- «Приїждайте до мене, в Барвіху. Я, Віктор Янукович, гарантую вам, що коли тут починається весна і починають квітнути квіти, у нас зразу роздягаються чоловіки».
- «Приезжайте в Одессу, здесь одесситы танцуют до утра, здесь много привлекательных и раскованных мужчин – многих привлекают именно они. Потому что мы веселые, красивые. Наши мужчины не то, что мужчины в Италии или Ницце. Это я вам как мэр Одессы Костусев говорю».
- «От би добре було Антону Геращенко зайнятися особистим життям, дивись, менше часу залишалось би на різну дурню», – сказала Надія Савченко, заплакавши після чергового беззмістовного виступу нардепа.
- «Дуже добре, що є гендерна політика, тому що мужчин якраз треба там використовувати, де вони дають максимальний ефект. Нехай кладуть шпали, вантажать вугілля, стелять асфальт. Наш менталітет такий, що не сприйме мужчин в органах влади, де не треба нічого підіймати чи трощити. Я, Володимир Чубірко, добре це зрозумів, тому складаю повноваження і йду працювати в зоопарк, годувати слонів, бо там потрібна груба чоловіча сила».
Марія Попова, медійниця:
– Майже кожного разу, коли на обкладинку цього журналу потрапляє видатна жінка, заголовок наголошує на її жіночності. «Дипломат на шпильках», «Жінка на мільярд», «Неймовірна жінка». Винятками за цей рік стали Юлія Тимошенко, яку підписали «Зірковий час королеви популізму», та Валерія Гонтарєва («Мисливиця на привидів»).
Знаєте, що об’єднує цих двох у медійно-журналістських колах? Приказка «сталеві яйця», що підносить їх до рівня чоловіка.
За цими заголовками ніби стоїть величезне, ледь приховане здивування: лишень погляньте, наче й жінка – а як змогла!
Як п’ятирічна дитина, що читає серйозну книжку: дорослі дяді розчулено плескають її по плечах і кажуть «еч, яка розумниця». Те саме й з фразою «красива жінка, а головне розумна».
Коли я чую щось на зразок цього, у мене в голові малюється така картина: Ангела Меркель, хижо прицмокуючи, вітає Емануеля Макрона з перемогою на виборах фразою «Я так розумію ваших виборців, особливо дівочу частину електорату, адже ви такий красивий мужчина!». І додає:
«І нащо вам та політика? З такою фігурою ви би в кіно могли грати».
Початково це навіть не про сексизм: коментувати зовнішність малознайомої людини – просто неввічливо. Але оскільки чоловіки стикаються з цим набагато рідше, аніж жінки, проблему можна віднести до категорії сексистських.
Поняття краси цілком суб’єктивне і базується на особистій оцінці сексуальної привабливості. По суті коли ви називаєте людину красивою, ви говорите, що людина приваблює вас як сексуальний об’єкт. А якщо так – то чи не видається вам неввічливим публічно висловлювати своє «ябивдул» щодо напівзнайомої людини у досить таки діловому спілкуванні? Це ніби ви приходите на переговори або на співбесіду і говорите директорці компанії: «О, пані, а ви така нічогенька, може, вип’ємо ввечері у мене вдома?».
Ви цілком могли би підійти до неї з такою фразою у барі. Але у даному контексті, у даному типі відносин, вона недоречна.
Знаю, що багато жінок не розуміють мого обурення з приводу таких «компліментів».
Неодноразово чула «а мені подобається, коли мене називають красивою, навіть незнайомі або ділові партнери».
Думаю, проблема у тому, що не всі розуміють взаємозв’язок між цими явищами – компліментами зовнішності і домаганнями на роботі, жартами про сталеві яйця та тридцятивідсоткову різницю у зарплатні між жінками та чоловіками на аналогічних позиціях, питанням «як ставиться ваш чоловік до того, що ви так багато працюєте» та хіджабами із забороною голосувати.
Це як різниця між гітлерівським нацизмом та побутовим расизмом. Всі згодні, що Гітлер був злом.
Але при цьому люди усе ще лаються на мігрантів та не довіряють темношкірим – так, ти не робитимеш цього публічно, але у компанії друзів це усе ще відбувається.
На жаль, так склалося історично, і процес «перевиховання суспільства» не відбудеться одномоментно.
І тут феміністки дещо відстають від своїх колег по боротьбі за рівність – до сексистських жартів, на відміну від расистських, усе ще вдаються публічно. Все ж таки складно уявити заголовок «Неймовірний негр» або «Єврей на мільярд».
Наталя Чермошенцева, експертка з гендерної політики та бюджетування
Для текстів із сексистським присмаком завжди важливий контекст. Я часто можу почути: ну що ви тут хвилюєтесь, що жінку назвали красивою? А хвилюємось, бо ця жінка є посадовою особою, яка виконує державницькі функції та розповідає про свою роботу. Замість цього, з опису та фото ми дізнаємось, що вона вродлива (дізнаємось про це два рази), любить орхідеї та ходить на «шпильках».
І це не є факти, які пов’язані з її діяльністю, а мають оціночні судження за статтю, а отже є сексистськими.
Я не пам’ятаю, щоб зустрічала заголовки про те, що пан, наприклад, Клімкін Павло Анатолійович, красивий, а головне розумній, ходить в мокасинах. Такі тексти та фото до них формують контекст, а потім ми маємо прояви цього стереотипного фону знецінення жінок у політиці, економіці, суспільстві.
Наприклад, пригадаємо, як пан Табачник колись прямо озвучив цей фон, коли сказав, що в магістратуру йдуть некрасиві дівчата, бо їм нічого іншого не залишається. Тим самим підтримуючи стереотипи про ґендерні ролі та очікування від жінок та чоловіків в нашому суспільстві.
Валентин Коваль, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення
– Як на мене, це питання виховання та загального рівня розвитку. А якщо вони знайомі – це питання відповідності використання особистого знайомства в публічних цілях. Мені не дуже подобається термін «сексизм», і я його, мабуть, не дуже розумію. Але я би так на обкладинці свого журналу не написав.
P.S. Після публікації матеріалу ситуацію прокоментувала і сама пані Лана Зеркаль:
Сайт «50%» закликає приєднуватися до дискусії та висловити власні погляди на тему.
«50%»
