Українки заробляють на 27% менше від чоловіків. Але працюють при цьому на годину більше. Ця несправедливість згубно впливає на економіку.
Сайт Еспресо TV опублікував оглядовий матеріал на темі економічного впливу гендерної нерівності в праці.
Подолавши гендерні упередження світ може збагатитися на $28 трлн вже до 2025 року, порахували у McKinsey. А це +26% світового ВВП.
Зараз гендерний розрив в світі складає 41%. Про це свідчить Gender Gap Report 2016, де досліджують 4 основні показники: економічна участь та можливості, рівень освіти, здоров’я та тривалість життя, а також політичні права обох статей.
Гендерне провалля в Україні
Попри те, що економічна ситуація в Україні стабілізується, в гендерному питанні наша країна за 10 років «посунулася» на 21 щабель – з 48 місця в 2006 році до 69 – в 2016. Дослідження включає 144 країни та проводиться Світовим банком. Лідирують в індексі Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція – примітно, що це країни з найкраще розвинутими економіками.
Подолати гендерне провалля наша країна зможе лише через 170 років. До прикладу, європейським країнам для досягнення повної рівності між чоловіками та жінками знадобиться ще 47 років.
Та тут йдеться не лише про несправедливість – нехтування забезпеченням рівних прав між жінками та чоловіками загальмовує розвиток української економіки (і світової також).
Середньомісячна зарплата чоловіків в Україні перевищує зарплату жінок на 26,6%. Згідно з даними Держстату, впродовж першої половини 2017 працівник-чоловік в Україні в середньому заробляв 7779 гривень на місяць. Жінка – лише 6243 гривні.
Й з роками ситуація лише погіршується – в 2015 році чоловіки заробляли на 25% більше.
За розрахунками Світового банку, ситуація з оплатою праці в Україні ще гірша – на кожній заробленій жінкою гривні, український чоловік заробить 1,67 грн.
Парадоксальності ситуації додає те, що по факту жінки працюють більше за чоловіків. Середній робочий день чоловіка триває 7 годин 48 хвилин. Жінка ж в середньому працює 8 годин 39 хвилин. Й майже п’ять годин жінка змушена витрачати на неоплачувану працю на кшталт приготуванні їжі, прибирання, догляду за дитиною. Чоловіки жертвують на сімейні справи лише 1,5 години на день.
Роботу знайти тяжче
Попри те, що в доступі до освіти українки та українці мають рівні можливості, шанси на отримання високооплачуваної посади у статей – різні. Знайти хорошу роботу при однаковому рівні освіти, навиків та талантів жінці на 36% тяжче.
Й це загальносвітова проблема. Існує навіть жартівлива статистика про те, що стати керівником великої компанії чоловік з іменем Джон має в півтори рази більше шансів, аніж жінка з будь-яким іменем.
Згідно з результатами дослідження Програми розвитку ООН (UNDP), зараз в Україні економічно зайнятими є 52% жінок у віці 15-70 років та 62% чоловіків.
Серед роботодавців – лише 32% жінок. Освіта – єдина галузь, якою керують переважно жінки – 69%. В решті галузей українки здебільшого стикаються з так званою «скляною стелею» – коли жінка приречена працювати на нижчій посаді лише через те, що вона жінка.
Головними перешкодами для рівноправ’я стають стереотипи в суспільстві, упередженість та частково законодавство.
В 2006 в Україні набув чинності закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», який забороняє пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам (за винятком специфічної – Ст.17). Та попри це часто жінку не беруть на посаду, адже в перспективі вона може піти в декретну відпустку, на відміну від менш професійного колеги-чоловіка.
Й по суті держава сприяє поширенню дискримінації – попри те, що для зачаття дитини потрібні чоловік та жінка, в очах законотворяця не існує поняття батьківства. Оскільки всі соціальні виплати та допомоги йдуть «на материнство», складається враження, що відповідальність за життя дитини повинна нести лише мати.
Але дивуватися законодавчій дискримінації не варто – українок нема кому відстоювати. В українському Парламенті лише 12% жінок, хоча мінімальним рівнем, згідно з Розпорядженням КМУ №229, повинні бути 30%. До слова, в Швеції цей показник складає 43,6%.
Жінки були політичними лідерами в 70 країнах світу. За останні 50 років жінки ставали главами уряду чи держави в 56 країнах зі 146 досліджуваних World Economic Forum.
Економіка втрачає через дискримінацію
Дослідження ООН свідчить, що досягнення гендерної рівності підвищить конкуренцію на ринку праці, що позитивно вплине на світове багатство.
За розрахунками Goldman Sachs, жінки генерують 37% світового ВВП – це попри те, що їх кількість більша. Якщо ж у жінок опиниться більше грошей – вони розпоряджатимуться ними ефективніше, аніж чоловіки, доводять дослідники.
Жінки реінвестують доходи більшою мірою в сім’ї та громади, серед яких вони живуть, що сприяє їхньому економічному розвитку (зокрема освіті, харчуванню, охороні здоров’я). Дослідження, проведене в Бразилії, показало, що ймовірність виживання дитини зростає на 20%, коли мати може керувати фінансами.
Тож зростання кількості жінок на вищих щаблях політичного життя сприяє збільшенню їх числа на всіх рівнях та стимулює демократичні процеси в суспільстві загалом. Світовий банк зазначає, що саме скорочення гендерного розриву стало «рушійною силою економічного зростання в Європі за останнє десятиріччя».
В Європейському інститут гендерної рівності (EIGE) порахували, що подолання нерівності між статями до 2050 року принесе країнам ЄС 10,5 млн робочих місць, зебезпечивши 80% рівень зайнятості.
Обмеження доступу жінок до ринків праці дорого обходиться глобальній економіці. До прикладу, лише Східна Азія щороку втрачає від цього до $47 млрд.
В Україні ж проблему нерівності визнає лише 52% жінок та 48% чоловіків. Про це свідчать результати дослідження Центру Разумкова, проведені в 2016 році. Тож про зміни в економіці поки годі говорити.
