Дискусія «Гендерний порядок денний: Стамбульсьска конвенція і права людини» на «Правозахисній НЕконференції» обійшлася без побиттів і зеленки, але не без скандалу.
Частина її пройшла під вигуки «пропаганду гендерної ідеології треба заборонити як комуністичну пропаганду», «трансгендер – це хвороба», «я маю права на свободу слова»…
Проте учасниці дискусії просили не зважати на троля, який перекрикував виступаючих вигукуючи про сімейні цінності: все-таки він не вдається до насильства, заспокоювали вони присутніх. Все-таки говорити ще можна.
«Я не впевнена, що цей склад Верховної Ради проголосує Стамбульську конвенцію»
Оксана Покальчук, директор Amnesty International Ukraine, зізналася, що ще не встигла вивчити закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», щойно ухвалений Верховною Радою України, – документ великий і потребує ретельного штудіювання.
Проте вона озвучила три основні меседжі, варті, на її думку, уваги суспільства:
- Закон «обрізано» – з нього вилучено поняття «гендер», а поняття «домашнє насильство» не охоплює усіх випадків гендерно-зумовленого насильства.
- Закон вступає в силу через рік, а це означає, що за цей рік від домашнього насильства помре стільки ж жінок, як і минулого року.
- Ухвалення цього закону ускладнить ратифікацію Стамбульської конвенції.
«Гендерно зумовлене насильство» набагато ширше, ніж поняття «домашнє насильство»
Оксана Покальчук:
– Я не поділяю загального оптимізму щодо ухвалення закону.
У законі є багато важливих речей – він запроваджує гарячу лінію, наприклад. Але є й багато речей спірних. Як-то приміром, реєстр випадків домашнього насильства… Є дискусія щодо доцільності ведення цього реєстру, але зазначу лише те, що в Стамбульській конвенції цього немає.
Погано не те, що в ухваленім законі відсутні будь-які слова з коренем «гендер» – таких понять як «гендерно зумовлене насильство», «гендерна дискримінація», «гендерна ідентифікація». Все це замінено якимись гібридами.
Гірше те, що в ньому немає духу Стамбульської конвенції. А що таке цей дух? Це коли ми говоримо не про випадок «Петро побив Марію», а про системну проблему, що існує в суспільстві, пов’язану із насильницькими діями одного гендера по відношенню до іншого гендера.
Це насильство може бути не тільки домашнім. Поняття «гендерно зумовленого насильства» набагато ширше, ніж поняття «домашнє насильство». І вилучення поняття «гендер» автоматично виключатиме з-під його захисту великі групи жінок, зокрема маргіналізовані групи.
Віталіна Коваль, ЛГБТ-активістка з Ужгорода, яка відкрито заявляє про себе як про лесбійку, розповідає, як саме гендер, а не стать, стає приводом для агресії.
Коли Ужгороді планувалася на 8 березня демонстрація на захист прав жінок і за ратифікацію Стамбульської конвенції, розповідає Віталіна, до організаторів прийшли ультраправі і попередили, що оскільки в заході беруть участь дівчата, які відкрито заявляють, що вони лесбійки та бісексуалки, то проведення заходу буде зірвано.
«Але найпоказовішим для мене було те, що суспільство виправдовувало агресію до лесбійок і бісексуалок, і засуджувало щодо дівчат з гетеросексуальною орієнтацією – «вони не заслужили», – розповідає Віталіна Коваль.
Про те, що суспільство вороже реагує і на насильство до трансгедерних жінок розповідала Анастасія-Єва Домані, активістка трансгендерної спільноти «Інсайт».
А Аліна Сарнацька, активістка спільноти секс-працівників «Легалайз Украина», говорила, що насильство до секс-працівниць не тільки не викликає співчуття, а є приводом для кпинів та жартів. «Так тебе зґвалтували чи тобі не заплатили?», – сміялися правоохоронці їй в обличчя.
«Ти секс-працівниця і ти заслуговуєш на насильство», – це, на думку Аліни, загальне ставлення суспільства до насильства до секс-працівниць.
Висновок: на відміну від конвенції, закон захищає не всіх жінок, і не у всіх ситуаціях насильства.
600 жінок гине внаслідок гендерно зумовленого насильства. Стільки ж помре і цього року
Зігдно з даними дослідження «Економічна вартість насильства щодо жінок» (UNFPA, Представництво фонду ООН, ГО «Український центр соціальних реформ), 600 жінок на рік гине внаслідок гендерно зумовленого насильства.
«Стільки ж жінок помре і цього року», – констатує Оксана Покальчук.
Вона говорить:
– Закон вступає в дію через рік. Бо фінанси, передбачені на його імплементацію– створення тої ж гарячої лінії, реєстру тощо, не встигли закласти в держбюджет, який також треба було терміново проголосувати.
Тобто ще рік ми маємо чекати, щоб скористатися тим, що прийнято навіть в цьому «обрізаному» варіанті закону.
Щоб адвокувати конвенцію – треба триматися разом
Чи може призупинитися ратифікація Стамбульської конвенції, якщо ухвалено закон?
– Нам, як громадянському суспільству, і нам, як жінкам, до ухвалення закону було легше аргументувати, чому нам треба Стамбульська конвенція – бо потрібен захист від гендерно зумовленого насильства, повний і комплексний підхід. Зараз же нам буде важче адвокувати ратифікацію. Я не впевнена, що цей склад Верховної Ради проголосує Стамбульську конвенцію – через Раду церков та гендерні стереотипи більшості депутатів, – переконана Оксана Покальчук.
Наприкінці дискусії Аліна Сарнацька зауважила, що єдиний спосіб адвокації конвенції, це триматися разом. Навіть попри ідеологічні розбіжності, приміром, тих же феміністок і секс-працівниць.
– Наші дівчата готові підтримати конвенцію, – сказала Аліна. – Попри те, що для нас проблеми починаються багато раніше – нам би добитися декриміналізації професії, уже одне це зможе знизити рівень насильства щодо нас…
А Анастасія- Єва говорила, що і для трансгендерних жінок Стамбульська конвенція – це далеко не проблема № 1: поки що в них важкі проблеми і з «переходом», і з діагнозом, і з документами…
Проблема не конвенція – проблема насильство, і породжений ним і страх. І мужність. І готовність об’єднуватися проти страху.
Леся Ганжа, 50%
P.S.Поки тривала розмова чоловік, що звинувачував присутніх у гендерній пропаганді, голосно кричав, що він вимагає свободи слова, а ще – що є журналістом-розслідувачем і щоб до нього не зверталися російською мовою, а надали перекладача. До головного болю від криків домішувалися особиста досада – і на те, що журналіст, і на те, що україномовний.
