Рецензія на книжку Сари Стюарт Голланд та Бет Сільверс «Вважаю, що ви помиляєтесь (проте слухаю). Як вивести розмову з глухого кута»
Незчулися, коли умовою комфортного спілкування стало «і ні слова про політику». Наче компроміс у таких розмовах апріорі неможливий, добре ставлення до людини, яка притримується інших, ніж твої, поглядів – утопія, а розриву стосунків не уникнути. А на цьому тлі – рекордна по всьому світу втрата довіри до державних інституцій, і неспокійні показники: у нічних випусках новин за 2016-й тільки 32 хвилини на рік відвели політичним питанням (навряд показники США тут чимсь різняться від світових). А припустімо, що протокол спілкування, який виключає політичні теми, і криза практик демократії – явища пов’язані. Авторки «Вважаю, що ви помиляєтеся (проте слухаю)» у цьому переконані.
Якщо трішки ускладнитися: розмова про політику – це політичний акт, розмови про політику перформативні, вони впливають на політику. Важить форма, якої вони набудуть. Чи буде то монолог, діалектичний за своєю природою, коли аргумент і контраргумент містяться в одній заяві. Чи буде це діалог, коли для опонентів необхідне спільне і тотожне розуміння контексту. При обох розкладах конфронтація сторін, як і домовленість, цілком спроможні стати факторами ідентичності.
Читайте також: Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною: Світлана Панаіотіді
У Сари Стюарт Голланд і Бет Сільверс є рольова модель. Ебіґейль Адамс – особистість легендарна, дружина президента Джона Адамса, мати президента Джона Квінсі Адамса, мати-засновниця. Адамс – послідовна феміністка, яка ратувала за жіночу освіту. Її аргумент: якщо країна хоче мати вправних державних мужів і мудрих науковців, то має виучити їхніх матерів і дружин (сама Адамс формальної освіти не мала, попри те, що була однією із найерудованіших жінок свого часу). Дайте чоловікам розумних партнерок. Жінки, втручайтеся в політику, будь ласка. Мегапрофесіоналки, що смиренно позиціонуються як чиїсь дружини, матері, вірянки. Це може здатися кроком назад щодо жіночого руху (це воно і є, по правді). І саме таких поглядів притримуються на позір Голланд і Сільверс: вони говорять із позиції працюючих матерів, дружин, жінок і вірянок – це їхні досвіди, їхні фактори ідентичності, це місце, із якого вони обмірковують велику політику.
«Щоб говорити про внутрішню політику, нам потрібні люди, яких турбують ціни на газ, пенсійні плани, ставки на кредити, догляд за дітьми. Щоб говорити про зовнішню політику, нам потрібні люди, які пам’ятають про дядька, котрий поїхав за контрактом до Афганістану і не повернувся, і про друга, який поїхав із місією до Іспанії. Нам необхідні батьки дітей із особливими освітніми потребами, щоб говорити про освітню політику».
Розуміти (і відтворювати) ідеологію з позиції досвіду, а отже, із позиції різноманіття – це перший крок до успішної розмови про політику, так кажуть Голанд і Сільверс. Політика представництва щодо жінок гостро хвилює Голланд і Сільверс, вони багато міркують про гендерні квоти і політичні програми, які б враховували захист прав жінок (зокрема і насамперед у сфері медицини). Говорять виважено і трішки відсторонено. А потім одна з них випадково зронить репліку: нам подобається, мовляв, працювати вдвох, міркувати про політику в колі жінок, бо це страшенно дивує – говорити про політику, коли тебе не перебиває чоловік.
Читайте також: «Я ще говорю!»: Переможна кураторка власної історії Камала Гарріс
Сара Голланд за освітою юристка, але спеціалізувалася на політології, брала активну участь у президентські кампанії Гіларі Клінтон 2007 року. Сара – демократка. Виходить заміж, народжує дітей і переїздить із Вашингтона у провінцію, де живе життям заможної домогосподарки з неповним робочим днем і веде популярний «мамський» блог. Бет Сільверс так само юристка, працювала в дуже відомій фірмі, спеціалізувалося на сімейному і корпоративному праві. Після народження двох доньок Бет покинула юридичну практику, знайшла нову роботи в системі рекрутингу. Бет – республіканка. Жінки знайомі ще з університетських часів.
2015 року вони запустили подкаст про політику Pantsuit Politics. Спочатку то був формат експертної бесіди: записували довге інтерв’ю із впливовими політикинями; виявилося це страшенно нудним і зовсім некорисним для слухачів. І тоді вони почали говорити тільки вдвох, презентуючи протилежні щодо політичних інтересів погляди. Вони так і представляються в подкасті: «Сара ліворуч» і «Бет праворуч». Їхні розмови про політику через призму життєвого досвіду набули шаленої популярності (більше 4 млн завантажень), хоча щодо не-експертності і представництва явно злукавили. Вони – білі заможні заміжні протестантки з доброю фаховою освітою; збоку начебто кардинальна розбіжність між їхніми досвідами і переконаннями – це таки нюанс.
Нюансування є методом, у який авторки дискутують (так і книжка написана, у ній чітко звучать два голоси). Найгучніша ініціатива Голланд і Сільверс стосується власне нюансування. Коли Трамп переміг на виборах і американська спільнота різко розділилася в поглядах та уподобаннях (і впала в глибокий відчай та агресію), вони запропонували своїм слухачам і слухачкам «вийти з бульбашки». Першим кроком було відповісти на питання, нащо треба порушувати свій інформаційний комфорт. А далі таки його порушити: споживати новини на сайтах, які притримуються відмінних поглядів, поговорити з тими, хто голосував за іншого кандидата, обґрунтувати свій вибір і вибір опонента. Виглядає дуже просто. Ясно що з ніякої бульбашки це не виводило. Малося на меті чітко побачити, що демократія – це не тільки про вибір, а й про прийняття наслідків вибору більшості. Оце уже дуже непросте питання.
Читайте також: Мішель Обама в білому: чому варто читати автобіографію екс-першої леді США
Перші два кроки нюансування – поінформованість і точна побудова контексту. Авторки цієї книжки дають слушну пораду: шукати не інформацію, яка підтвердить ваші погляди, а яка їх корегує. Коротше, запити в гуглі мають бути коректними, бо якщо спитаєш «у чому переваги політики стримування», то і отримаєш інформацію про переваги.
А щодо побудови контексту, то розмова про політику має бути дуже конкретною, дуже предметною. Такі розмови ведуть і самі Голланд та Сільверс. Скажімо, аборти: для цієї розмови треба відділити питання про медичну послугу і гуманістичну політику. Скажімо, соціальні виплати: про них варто міркувати, відокремивши тему місцевого самоврядування і запобігання расизму. Соціальні виплати, медичне страхування, зміни клімату, політика міжнародної торгівлі, заборона абортів, політики представництва щодо жінок – усі ці теми обговорюються в книжці на дуже чіткому предметному рівні. Голланд і Сільверс показують, як можна нюансувати тему суто за рахунок поінформованості. Не змінити погляди, а набути знання.
Назва книжки «Вважаю, що ви помиляєтеся, проте слухаю» корелює з озвученим у ній правилом продуктивного діалогу.
Цінності треба окреслювати не іменниками, а дієсловами, тоді видно спосіб як їх втілити, а не просто постулювати.
Коли міркують про поляризацію громадян щодо політичних і соціальних практик, яку підживлюють і медіа, то недарма використовують іменник. Нам воліють не показувати, у який спосіб нас розділяють, а політичне життя стрімко перетворюється на «щось, що треба споживати, а не те, у чому треба брати участь».
Зробити шалено популярний подкаст на тому, щоби навчитися слухати бодай одну людину з протилежними поглядами та спільними цінностями – хороший старт для суто політичної ідеї причетності.
Ганна Улюра, для Жінки:50%
