Останніми роками Аргентина – країна гаучо, місцевих ковбоїв – стала ареною важливих змін на краще у суспільному становищі жінок. Цьому передувало президентство Крістіни Фернандес де Кіршнер – красномовної та жорсткої політикині, яка забезпечила державну підтримку біднішої частини населення та меншин. Але справжнім двигуном поступу стала зміна свідомості самих жінок та відстоювання ними власних прав.
Жінки у Аргентині: впливові та непомітні
На перший погляд, впливові жінки не рідкість для аргентинського суспільства. У 1946-1952 роках дружина президента Хуана Перона, Ева (або Евіта) стала шалено популярною завдяки щедрим соціальним програмам та будівництву лікарень. У 1974-му, після смерті Перона, його третя дружина Ісабель стала першою президенткою у світі. Моральний вплив мають «Матері» та «Бабусі площі Травня» – організації жінок, що кинули виклик диктатурі 1976 – 1983 років, розшукуючи викрадених владою опозиціонерів та їхніх дітей.
Утім, у деяких сферах можливості жінок довго залишалися недостатніми: вага жінок у політиці була надто низькою, держава не приділяла достатньо уваги подоланню насильства щодо жінок, діяла майже повна заборона абортів.
Крістіна Кіршнер: нетипова перша леді та популярна президентка
Надії на зміни з’явилися у 2007 році, коли Крістіна Фернандес де Кіршнер стала першою жінкою, обраною президентом Аргентини за результатами демократичних виборів.
Популярністю Крістіна частково завдячувала чоловіку Нестору. На посаді президента (2003 – 2007 роки) він допоміг Аргентині оговтатися від глибокої економічної та політичної кризи.
Проте Крістіна не була креатурою свого чоловіка. Вихідець із середнього класу, юристка за освітою, вона розпочала власну політичну кар’єру ще у 1980-х, а у 90-х була депутаткою парламенту Аргентини. Вона впливала на ухвалення рішень і нерідко писала промови Несторові.
Кіршнер використала любов багатьох аргентинців до Еви Перон. Як і Евіта, Кіршнер змальовувала себе захисницею знедолених, водночас вражаючи елегантним вбранням та стильним образом. Якось вона пожартувала, що народилася вже з макіяжем.
Спершу разом із чоловіком, а потім самостійно, протягом двох президентських термінів (2007 – 2015) Кіршнер проводила політику «перонізму». Її рисами була особлива увага до прав людини, економічний націоналізм та жорстка, поляризуюча риторика, спрямована проти «загребущих еліт», опозиції та преси, що їм «прислужує».
Читайте також: Іспит на фемінізм: гендерний вимір виборів у Канаді
Завдяки сприятливому економічному становищу, соціальна допомога незаможним зросла на 1700%. Було створено мільйони робочих місць у державному секторі економіки. Держава почала виплачувати пенсію багатьом аргентинкам, які ніколи не сплачували соціальних внесків (тобто займалися хатньою роботою).
Аргентина стала першою у регіоні та десятою у світі державою, що узаконила шлюби між представниками однієї статі.
Також кожна повнолітня аргентинка отримала гарантоване державою право на штучне запліднення.
Символічним кроком стало відкриття у президентській резиденції Салону аргентинських жінок – зали із портретами жінок, знакових для суспільства.
Влада для жінок чи для себе?
Утім, дослідження політологині Магдалени Лісінської переконує, що захист прав жінок здебільшого залишалося на периферії політичної діяльності Кіршнер.
У 2009 році справді було ухвалено закон, що запроваджував поняття феміциду – вбиства через належність до жіночої статі – і передбачав механізм покарання за нього. Проте Крістіна ніколи не згадувала про нього у своїх розлогих промовах. Більше того, між ухваленням та виконанням закону виявилася прірва. За роки президентства так і не з’явилася офіційна статистика таких злочинів. За різними даними, в Аргентині вбивають жінку кожні 22 – 48 годин, у багатьох випадках – попри звернення жертви по захист до поліції.
Читайте також: Відстоювати права жінок в Україні небезпечно – дослідження
Крім того, за 12 років при владі Кіршнер проявила себе противницею змін до суворого регулювання абортів у Аргентині. Від 1921 року в Аргентині було дозволено проводити аборти у двох випадках: загрозі життю матері та згвалтуванні – факт, який не завжди легко довести. В інших випадках аборти були поза законом. Кожного року до лікарень через ускладнення внаслідок підпільних абортів потрапляли сотні аргентинок. Попри спроби громадських організацій проштовхнути лібералізацію абортів, без підтримки президентки ці спроби не мали успіху.
Філософ Діана Маффіа впевнена, що Кіршнер не вважала себе представницею жінок – ототожнюючи себе у політиці радше з Хуаном Пероном, а не Евою – і втратила шанс привернути увагу до проблеми нерівності. Типовими стали слова Кіршнер про те, що вона є не феміністкою, а «жіночною» і «пероністкою» (feminina і peronista, не feminista). Кіршнер публічно представляла себе матір’ю двох дітей і вірною дружиною, а згодом – вдовою. Її неодноразово ображали сексистськими висловлюваннями, проте сама вона закинула опонентці, губернаторці провінції Буенос-Айрес Марії Євгенії Відаль, що та створила «дівочий ангельський» образ, хоча є розлученою.
Недостатня увага до проблеми насильства та заборона абортів зрештою призвели до справжнього вибуху жіночих протестів. «Більше жодних смертей жінок!» (Ni Una Menos ісп.) – під таким слоганом з червня 2015 року десятки тисяч жінок із зеленими хустками вперше заполонили вулиці міст, вимагаючи уваги держави до проблеми насильства проти жінок.
Читайте також: У Техасі медики протестують через заборону абортів
Протести застали Кіршнер зненацька. На той момент її становище вже похитнулося. Ціни на аргентинський експорт впали, а надто високі податки та «друк грошей» дестабілізували економіку. Стрімко зростали ціни та рівень бідності.
Як наслідок, на виборах 2015 року ставленика Кіршнер переміг підприємець Маурісіо Макрі, колишній президент футбольного клуба «Бока Хуніорс» та мер Буенос-Айреса. У його політичній програмі питання прав жінок аж ніяк не мало центрального місця. Проте не помічати вимоги дедалі потужнішого руху аргентинок було складно.
Саме за президентства Макрі у 2016 році було прийнято закон, що передбачає рівність кількості чоловіків та жінок та їхнє почергове розташування у виборчих списках політичних партій. Також Макрі зробив те, чого уникала Кіршнер – повернувся до розгляду питання про дозвіл абортів. І ще: саме за його президентства нарешті було створено державний план подолання насилля щодо жінок.
Знову у владі – із новими поглядами на становище жінок
Втративши владу, Кіршнер опинилася у досить скрутному становищі. Проти неї та її найближчого оточення у судах було відкрито більше десяти справ за звинуваченнями у корупції. Кіршнер, чиї статки за роки при владі зросли у кількадесят разів, назвала це політичним замовленням. Від затримання її врятував лише імунітет, який вона отримала у 2017 році, ставши сенаторкою.
Та у 2019 році Кіршнер зробила блискучий політичний хід. Замість того, щоб знову балотуватися на пост президента, Кіршнер неочікувано підтримала давнього опонента, Альберто Фернандеса. Фернандес та Кіршнер належали до одного політичного табору, але потенційні виборці Фернандеса не підтримали би Кіршнер у боротьбі за пост президента: вона встигла побити горщики не з одним колишнім соратником. Натомість Кіршнер стала віце-президенткою та отримала значний вплив на прийняття рішень.
Тепер дії та риторика Кіршнер щодо феміністичного руху змінилися.
Ще у 2018 році Кіршнер, на той час сенаторка, віддала свій голос за лібералізацію абортів. З другої спроби, у 2020 році, знову за підтримки Кіршнер та її політичної сили – ініціативу було схвалено. Аргентинки вперше отримали право на аборти до 14 тижня вагітності, до того ж безоплатно.
Читайте також: Аргентина ухвалила квоти на роботу для трансгендерних людей
Хоча проблема насилля щодо жінок навіть загострилася, зокрема під час одного із найжорсткіших локдаунів у регіоні, держава робить важливі кроки з подолання проблеми. У 2019 році нова влада створила Міністерство жінок, гендерів та різноманіття. Також виконується Закон Мікаели, названий так на честь 21-річної активістки руху Ni Una Menos Мікаели Гарсії. Її у 2017 році зґвалтував та вбив чоловік, якого передчасно випустили з в’язниці попри те, що у 2010 році він вчинив два зґвалтування. Закон також передбачає навчання всіх державних службовців розпізнавати та запобігати будь-яким формам насилля щодо жінок.
Усі ці зміни можливі ще й тому, що в уряді Аргентини жінки обіймають деякі із важливих посад, як-от міністра безпеки та здоров’я. До того ж 41% депутатів парламенту є жінками. Попри належність до радикально різних політичних сил, депутатки взаємодіють між собою та спільно голосують за кроки щодо рівності жінок та чоловіків.
Жінки – сила, яку не можна ігнорувати
У виданій 2019 року автобіографії, що стала бестселером, Кіршнер пояснила зміну поглядів спілкуванням із власною донькою. Флоренція є неодруженою, сама виховує дитину й активно відстоювала право аргентинок на аборт.
Політикиня пише: вона врешті зрозуміла, що підтримала би доньку, якби та свого часу вирішила зробити аборт. Кіршнер також визнала, що «вчинила дурість», коли назвала себе femina («жіночна»), а не феміністкою.
Для багатьох така зміна позиції здається нещирою, та на думку активістки Селесте МакДугал, випадок Кіршнер якраз демонструє те, що переконання людей еволюціонують.
До того ж саме перебування жінки на найвпливовіший політичній посаді, а також її наголос на соціальних ініціативах, хай навіть і не завжди спрямованих на покращення становища жінок у суспільстві, відкрило шлях для рішучішого відстоювання аргентинськими жінками своїх прав.
Зрештою, рух аргентинських жінок став силою, яку вже не може ігнорувати жоден аргентинський політик. У тому числі й сама Кіршнер.
Ростислав Аверчук, для Жінки: 50%
