У квітні проєкт «Жінки – це 50% успіху України» презентував серію відеоісторій «Шлях жінки в політику». Фільм розповідає про передвиборчі кампанії жінок, які балотувалися на місцевих виборах. За рік ми запропонували учасницям зібратися, щоб обговорити, як змінилися їхні життя за цей час та з якими проблемами вони зіткнулися у новому статусі.
Вибори 2020 року стали першими, на яких діяла 40% гендерна квота. Тобто в кожній п’ятірці виборчих списків партій мало бути не менше двох жінок, що стало викликом для політичних партій та бонусом для тих жінок, які хотіли балотуватися. Проте під час дискусії героїні відеопроєкту наголосили, що не всі кандидатки, які перемогли на виборах, стали депутатками.
«Багатьох дівчат або ввічливо попросили, або вони з власних міркувань написали заяви. Склали мандати і дали можливість зайти чоловікам. У нас навіть є фракції, які складаються суто з чоловіків, і дівчат там немає. Над цим треба працювати. Якщо жінка пише заяву і відмовляється від мандату, то на її місце має зайти не наступний по списку кандидат, а має зайти саме дівчина. Тоді жінок в радах було би набагато більше», – пояснила депутатка Нетішинської міської ради Наталія Коваль.
«Робота депутатки місцевої ради – це full-time job»
Не всі героїні відеопроєкту стали депутатками вперше. Проте для Михайлини Скорик-Шкарівської це новий досвід. Вона розповідає: не була готова до такого навантаження.
«На відміну від колег, ми і не здогадувалися, що робота депутатки місцевої ради – це full-time job. Ти вісім годин працюєш як депутат, щоб зрозуміти весь цей процес. А потім ще виписуєш акти людям після цих восьми годин. Десь між вечерею, дитиною і під крики чоловіка: «Куди ти пішла о десятій вечора?», – розповідає політикиня.
Окремою темою дискусії стало питання оплати роботи депутатів та депутаток міських рад. Адже наразі зарплати отримують лише народні депутати або ж депутати міських рад, які займають виборні посади, тобто є, наприклад, секретарями.
Проте багато виборців і виборчинь думають інакше.
«Коли їм кажеш: «Та ні, це все безплатно», то вони: «Ага, значить, там щось якось по-іншому ви собі знаходите, як заробити». Але реально вони переконані, що ми всі на зарплатах», – говорить Наталія Коваль.
Якби робота депутатів і депутаток міськрад оплачувалася, чи стала б вона значною витратою для міських бюджетів?
За розрахунками руху ЧЕСНО, річні витрати на зарплати депутатів Київради складатимуть менше 0.1% міського бюджету. Але це за умови, якщо кількість депутатів скоротити вдвічі, а сама заробітна плата становитиме 60 тисяч гривень.
Та чи підвищить якість місцевої політики введення зарплат? На думку Михайлини Скорик-Шкарівської, питання набагато складніше. Адже 3 – 5 тисяч гривень не зможуть забезпечити життя депутата чи депутатки, наприклад, в Ірпені. А оплата в 20 тисяч гривень може викликати обурення виборців і виборчинь.
Із застереженням до питання зарплат поставилася й інша учасниця відеопроєкту – депутатка Кременчуцької міської ради Лариса Гориславець:
«Я спілкувалася з громадянами Польщі, Чехії про місцеве самоврядування, про оплачуване депутатство на місцевому рівні. Мені здавалося, що це було б нормально. І що тоді, можливо, більше би зайшло ідейних людей. Зокрема жінок, бо це не така висока зарплата, яка би приваблювала чоловіків. Але потім я подумала, що, мабуть, ні. Тому що в ради зайдуть люди, яких, скажімо так, пришле бізнес або більш крупні гравці. Вони їх посадять на зарплату. І це буде крупним гравцям ще краще – за державний кошт організовувати діяльність своїх фракцій».
Проте зарплата – це не єдиний варіант оплати праці депутатів та депутаток місцевих рад. Під час дискусії прозвучали думки про те, що в цьому питанні важливо шукати такі механізми, які б мотивували вже мотивованих людей працювати більш ефективно.
Цькування, хейт та знецінення
Депутатка Рівненської міської ради Оксана Майборода згадує: йдучи на вибори, усвідомлювала, що депутатська діяльність займатиме багато часу. Проте не очікувала, що ставлення до неї-депутатки настільки відрізнятиметься від сприйняття її-активістки:
«Ви не приділяєте тої необхідної уваги сім’ї, дітям. Не робите те, що приносить вам задоволення задля того, щоб досягти тих цілей, які ви собі поставили. І коли на шляху досягнення цих цілей ви отримуєте додатково спротив, знецінення, хейт. Коли вам кажуть: «Хіба це складна робота – просто на кнопочку натискати і кілька разів на засідання сходити?», – це дуже сильно впливає. Бувають моменти, коли просто опускаються руки».
Так чи інакше, з хейтом, цькуванням чи інформаційними атаками стикалися усі героїні. Про деякі випадки та способи боротьби з чорним піаром вони розповіли під час презентації відеопроєкту «Шлях жінки у політику».
На цій же зустрічі Михайлина Скорик-Шкарівська розповіла, що вже кілька днів її цькували в соцмережах, зокрема були поширені персональні дані депутатки.
Досягнення й натхнення
«Сьогодні в мене розвалений повністю перший поверх, і ми будуємо», – радісно розповідає заступниця міського голови Нововолинська Юлія Лефтер. Вона – єдина учасниця відеопроєкту, яка програла вибори, але долучилася до команди новообраного мера Нововолинська і залишилася в політиці.
Юлія пояснює: Нововолинськ хотів залучити державні кошти для Центру надання адміністративних послуг. Але вдалося це не відразу. Тепер же гроші отримані, але є лише два місяці на капітальний ремонт 600 квадратних метрів, тож роботи у розпалі.
Протягом дискусії неодноразово звучали думки про значення підтримки рідних і друзів. А також про те, наскільки важливо сформувати команду, об’єднану однією метою. Зокрема, депутатка Нетішинської міської ради Наталія Коваль вважає надзвичайно позитивним моментом той факт, що за рік роботи її команда не втратила мотивації та заряджена працювати далі.
«Сьогодні я вже можу переконувати інших жінок іти в політику», – наголошує депутатка Кременчуцької міської ради Лариса Гориславець.
Вона пригадує, з чим їй було особливо важко впоратися: «На початку це дуже страшно. Це важко, це великі бар’єри – і бар’єр публічності, який необхідно побороти, і необхідність приділяти багато часу цій діяльності. Я у своїй раді певною мірою відчувала себе ізольованою персоною. Бо я – жінка й опозиційна депутатка. Але якщо є хоча б кілька людей навколо вас, які підтримують, депутатство стає тією діяльністю, яка надихає, яка рухає і в якій ти реалізовуєшся».
Під час дискусії команда проєкту «Шлях жінки в політику» також показала фільм, що ґрунтується на 5-ти історіях жінок, які наважилися балотуватися. Стрічку планують оприлюднити в мережі після кількох показів.
Світлана Шкурай
