«Нравится, не нравится — терпи, моя красавица». Таку «пораду» дав Україні президент РФ Володимир Путін, коментуючи критику Мінських угод. Це відсилка до пісні російської панк-групи «Красная плесень», де головний герой ґвалтує безпорадну дівчину, що спить у труні. Здавалося б звичайна фраза, але вона демонструє те світоглядне провалля, яке вже розділяє Україну і Росію.
Звісно, такі вирази в мовленні політичних лідерів не з’являються випадково. Вони добре продумані й несуть чіткі повідомлення для цільової аудиторії.
Виставляючи себе ґвалтівником безпорадної дівчини, Путін намагається показати свою силу для внутрішнього російського споживача, який задовольняється примітивною патріархальною культурою. У свідомості таких людей жінка завжди слабка і безпорадна, а чоловік має право на насильство щодо неї, в тому числі й сексуальне. Тобто це суспільство, в якому зґвалтування не є чимось поганим.
Читайте також: Чому Путін апелює до культури зґвалтування
І це ж повідомлення мало продемонструвати домінування Путіна для українського споживача. Проте кремлівські речники лише вчергове показали, наскільки вони не розуміють Україну. Після Революції Гідності українське суспільство не лише стало більш національно свідомим, а й більш цивілізованим. Ініціативи з розвитку політики гендерної рівності суттєво змінили уявлення суспільства про права жінок. Ми все ще стикаємося з величезною кількістю проявів сексизму, проте наше суспільство вже непогано засвоїло такі речі, як згода на секс, недоречність звинувачення жертви та загалом підтримку «радикальної» ідеї, що жінка це теж людина з рівними правами, і її не можна ґвалтувати.
Формулюючи такі звернення, росіяни, очевидно, очікували принизити українське суспільство. Проте для великої його частини відсилки до зґвалтування викликають огиду до людей, які озвучують такі тези.
На жаль, ці повідомлення все одно знайдуть свого адресата і в нашій державі. Зокрема, в особі президента Володимира Зеленського, який навіть підіграв у своїй відповіді, озвучивши, що Україна «дуже терпляча, бо терпіння — це мудрість». Але і самого Зеленського поки важко назвати прикладом прогресивного політика. Він скоріше як раз перебуває в інформаційному полі традиційного сексизму, який характерний для Росії, і від якого Україна намагається позбутися.
Зрештою, для нас це орієнтир — розвивати здобутки гендерної рівності й політики недискримінації. Таким чином ми все далі й далі відходимо від російського ментального поля, розриваючи той зв’язок, який отримали у спадок від радянського минулого.
Олександр Равчев
