Маріанна Юрик-Том’як — депутатка Тернопільсткої міської ради, лідерка Жіночого крила «ЄС — Тернопільщина».
Ми поспілкувалися із політикинею про її шлях у політику, а також про те, як давати відсіч сексистам і з якими труднощами довелося зіткнутися, потрапився до міської ради.
Шлях іх журналістики в депутатки
Ти редакторка за освітою, але завжди працювала тележурналісткою у Тернополі. Навіщо тобі політика?
Я працювала шість років телеведучою. Потім у мене була невелика перерва, бо я відчула, що йду по колу і мені це стало нецікавим. Я подалася у столицю. Там шукала творчий напрямок роботи на телебаченні, якихось проєктів, шоу. Провінційних і регіональних журналістів у Києві дуже цінують, і в мене було багато пропозицій. Але одночасно мені запропонували стати радницею з питань інформаційної безпеки для голови Тернопільської облдержадміністрації. І очолити пресслужбу.
Хто саме тебе запросив?
Перші кілька років моєї журналістської роботи я працювала, зосереджуючись на різних темах. А потім це була виключно політика, прямі ефіри. Під час виборів усі штаби мене намагалися «перетягнути». У місті мене багато хто знає. І людина, яку я знаю багато років, з якою багато років працювала, — Степан Барна, — очолив обласну адміністрацію. Він і запропонував мені очолити департамент та бути радницею з питань інформаційної безпеки. Я обрала цю посаду, бо для мене це було щось нове і цікаве. Але й те, що торкається журналістики та піару. Я вирішила принести трішки творчості в сіру будівлю ОДА, де все було таке закостеніле. Хотіла не просто писати новини про те, що голова ОДА зустрівся з якоюсь делегацією, а розповісти, хто такий голова ОДА, як працює ця система.
У 2019 році змінилася влада, і мені вже не хотілося продовжувати роботу, тому написала заяву на звільнення. Після цього зайшла у вибори, в політичну діяльність. І мені запропонували йти в депутатки на місцевих виборах. Раніше теж це пропонували, але тоді я не відчувала в собі стільки досвіду, сили й розуміння, що це відповідальність за якусь частину міста, і її потрібно виконувати.
«Я не була включена в основний список стовідсотково прохідних»
Тебе запрошували через гендерну квоту чи тому, що ти маєш ім’я в Тернополі?
Якщо чесно, через квоту. Ніхто мені прямо цього не казав, але я це розуміла. Я не була включена в основний список стовідсотково прохідних, не була в першій п’ятірці. Мені хотілося самій собі довести, що можу це зробити, що сама собі можу побудувати виборчу кампанію, сформувати команду. Я обрала шлях по округу у двох спальних районах. В одному з яких я народилася. Для мене важливим аспектом було те, що я обрала йти по округу, де йшла неабияка боротьба, і тут були важливими як авторитет, так і вибудовування виборчої кампанії.
У нас було п’ять округів в місті. На двох виграли жінки, на решті — чоловіки. Від нашої політичної сили представництво з дев’яти людей. І четверо з них — жінки. Жодна з нас не була домогосподаркою чи чиєюсь дружиною, чи прийшла нізвідки. Наша четвірка — це такі жінки, які чогось досягли у нашому місті. З досвідом, з роботою, з авторитетом. Мені, якщо чесно, буває образливо, коли нагадують про квоти. Але правда в тому, що без них така кількість жінок не зайшла б.
Ваша політична сила загалом виглядає гнучкою і коректною до жінок у політиці. А як із іншими фракціями?
Я знаю випадки, коли жінок змушували здавати мандати. Вони були підставними, технічними кандидатками. За ними йшли чоловіки. Це не чоловіки підставляли жінок, вони були про це повідомлені. В Тернополі найчисельніші партії «ЄС» і «Свобода» — і там, і там витримані квоти щодо жінок. І це жінки з характером — із бізнесу, з медицини, з освіти. Забрати мандат у цих жінок було б нереально.
«Що вона, ця мала, розуміє?»
Як жінок сприймають колеги з інших фракцій?
Вони з нами все одно говорять, як із жінками. Для того, щоб вони почали говорити на рівних, потрібно, щоб минув час. Не завжди чоловіки готові розуміти, співпрацювати. Насправді я такі речі пережила ще в структурі ОДА Відчутною була вікова категорія: коли мені трохи за 20, а деяким чоловікам 60, вони мене сприймали не лише за гендерною ознакою, а й за віковою. Часом звучали такі фразочки: «Що вона, ця мала, розуміє?» Депутатки нашої політичної сили очолюють міжфракційне об’єднання «За рівні можливості», і ми зараз на місцях створюємо депутатські групи, де говоримо про присутність жінок у владі і на керівних посадах. У нашу групу входить п’ять депутаток із різних політичних сил. Сьогодні ми говоримо про жінок, які постраждали від домашнього насильства, про присутність жінок на керівних посадах і про підтримку жіночого підприємництва.
Багато жінок сприймають сексизм за комплімент…
Наші жінки впевнені в собі на кухні, біля пральної машини чи в чатах батьківських комітетів, але не впевнені поряд із чоловіками, які обіймають керівні посади. Жінки теж можуть бути керівниця департаментів. І коли жінка чує у свій бік «Та, тихо, почекай», вона повинна гаркнути у відповідь. Набути впевненості у собі чи побороти комплекси жінкам допомагають різноманітні жіночі організації. Ми ж дуже довго жили в одному соціумі, і зараз нам дуже важко усвідомити, що ми нічим не відрізняємося від чоловіків і наше місце там, де нам хочеться. Це не означає, що якщо жінка класно варить борщ і хоче цим займатися, має все покинути і піти очолювати ІТ-компанію. Але відчувати комплекс меншовартості не потрібно.
А маєш якусь свою відповідь на сексистські закиди?
По-перше, я говорю, що це сексизм. По-друге: «Тримайте себе в руках, ви дорослий чоловік». Часом можуть у діловій розмові проскочити речі, які є неприйнятними для мене. Але: брова вгору і швидесенько ставиш їх на місце. Як чоловіки між собою спілкуються, так треба вчитися спілкуватися з ними. Якщо починаєш хіхікати, кокетувати і залицятися — це твоя справа, Але якщо хочеш говорити по ділу, потрібно ставити їх на місце. І 99% чоловіків розуміють, що їх ставлять на місце, й одразу переключаються на справи.
«До депутатів частіше приходять на прийоми, ніж до депутаток»
Чи політика, в яку ти пішла, яку знала до цього, виправдовує твої сподівання?
Те, що я пішла по округу — найбільше для мене випробування, бо це левова частка звичайної господарки. Це коли течуть дахи, треба латати дороги і ремонтувати під’їзди. Відверто, я не була готова до такої кількості скарг, пропозицій і звернень людей. Іноді люди не розуміють, що просять нереальне, що не можна щороку на одній і тій самій вулиці робити все, а на паралельній нічого. У мене щосереди прийом громадян.
Я невисокого зросту, і коли приходжу на об’єкт до розлючених людей, часто вони думають «що там ця дівчинка може нам допомогти», коли біля мене стоять великі мужчини. І тут для мене основний челендж — довести справу до кінця. Тут точно питання не в гендері, а у вміння домовитися. Я ж не сідаю за каток і не роблю дорогу. Моя задача — домовитися про те, щоб каток виїхав на цю дорогу. Але люди до чоловіків депутатів частіше приходять на прийоми, ніж до жінок. До мене часто приходять поговорити про підтримку дітей із інвалідністю чи хворих.
Господарка виявилася найскладнішою. А що є найлегшим?
Медійність. Мені легко бути медійною, ходити на ефіри, апелювати, спілкуватися з опонентами, організовувати медійні проекти. Але якщо я виграла на окрузі з великим відривом від своїх конкурентів, то повинна нести за нього відповідальність. Я хочу, щоб люди з вікна бачили полатану дорогу, екопарковку і дитячий майданчик, а не такі умови, в яких виросли ми. Воно вже стає кольорове і гарне і хочеться, щоб все працювало.
Ти не розчарувалася в політиці, коли опинилася всередині?
Ні, у мене дуже крута команда на місці, я маю підтримку наших депутатів на центральному рівні, мені з ними дуже комфортно. Керівництво впевнене, що я не зроблю чогось дурного і не піду всупереч партійній лінії.
Які задачі ти перед собою ставищ?
До мене дуже часто звертаються жінки, які виховують дітей із інвалідністю. Я хочу створювати і розвивати гуртки за інтересами, інклюзивні центри, де мама могла б залишити на хорошого спеціаліста дитину і пожити хоча б кілька годин для себе. Також у нашому місті немає центру для жінок, які втікають від домашнього насильства. У нас є притулок, ае там жахливі умови, тому я працюю, щоб ми відкрили, гарний шелтер. Про цю проблему ми багато говоримо, але не маємо, де дати прихисток цим жінкам. Це робота на багато років, але ми її доведемо до кінця.
Дар’я Бура
