Після повномасштабного вторгнення дуже багато людей вимушені були покинути свої домівки та шукати прихисток у інших містах та країнах. Однією із таких країн, яка прийняла чи не найбільшу кількість українок та українців, стала Польща. Велика кількість нових людей, що приїздили, вимагала швидкого ухвалення рішень, самоорганізації різних ланок влади і звичайних громадян.
Щоб перейняти досвід польських колег у сфері місцевого самоврядування і реалізації місцевих програм та ініціатив, Національний Демократичний Інститут (NDI) організував поїздку представниць депутатських груп із гендерних питань до Польщі. У межах візиту учасниці провели зустрічі із представниками влади, місцевими та міжнародними громадськими організаціями. Українські депутатки побачили, як незалежно від рівня громади у Польщі втілюють практики гендерної рівності та інклюзії у всіх ініціативах.
Про те, що Україні варто запозичити в Польщі, а також про обмін досвідом — читайте далі.
Міжнародні обміни як погляд у майбутнє для нашої країни
«Візит у Польщу — можливість побачити, яким буде місцеве самоврядування в Україні, коли ми повністю завершимо шлях децентралізації», — каже депутатка Рівненської міської ради Олена Хотенко.
За її словами, саме завдяки таким практикам обміну досвідом можна зрозуміти, як варто розвивати освітні та культурні сфери, аби надавати максимально комфортні та повні послуги для усіх жителів громади. Наприклад, використовувати простори шкіл як місце, де можуть проводити дозвілля усі жителі громади.
«Ми заїжджали у невеличку школу в гміні Конопніца. Якщо порівнювати із нашими містами, це щось на зразок районної школи. Там мали екскурсію по школі та шкільній бібліотеці. І от цей простір зробили своєрідним хабом, куди можуть приходити всі жителі громади, брати книжки, долучатися до різних заходів або організовувати свої. І мене здивувало, як змогли розумно використати простір, до якого зростає зацікавленість не лише у школярів. Зараз цією бібліотекою користуються переселенці з України, що проживають у гміні, і таким чином теж більше інтегруються у життя громади», — розповідає консультантка депутатських груп із гендерних питань у Житомирській області Оксана Давиденко.
Інклюзія — це не лише про інвалідність. Це врахування різниці мови, культури та традицій
На аспект інклюзивності звернула увагу депутатка Івано-Франківської міської ради Надія Когутяк. Вона зауважила, що одним із результатів поїздки стало розширення бачення інклюзивності суспільства, обговорення шляхів прийняття «інакшості».
«Коли ми говоримо про інклюзивні класи чи впровадження інклюзії в освіту, то зазвичай маємо більше асоціацій зі створенням комфортних просторів для дітей із інвалідністю. Але насправді інклюзія — це перш за все про можливості адаптуватися у суспільстві, стати його частиною, попри певні обмеження чи потреби. Наприклад, зараз у громаді ми маємо багато переселенців зі східних, південних областей, і цим людям треба час, щоб зрозуміти і відчути наші автентичні мовні, релігійні чи культурні традиції.
Інклюзія — це про те, що всім нам потрібен перехідний етап на шляху до соціально-культурної інтеграції, коли можна рухатися трішки повільніше, не за нашими стандартами, а у своєму темпі», — говорить Надія Когутяк.
Читайте також: Людмила Кицак: Жінки посилюють голос України за кордоном
Після повернення в Україну вона внесла пропозиції щодо створення інклюзивних хабів у школах, аби дати можливість дітям отримувати підтримку та час на адаптацію у навчальних закладах. Також за ініціативи депутатки в Івано-Франківську провели захід-знайомство для тих, хто нещодавно приїхав до громади: готували місцеві страви, ділилися культурними традиціями.
Піклування та відповідальність
Ще однією корисною практикою, пов’язаною з освітньою сферою, яку Надія Когутяк хотіла б перейняти в Польщі, стало забезпечення освітніх закладів засобами гігієни для дівчаток.
«У Любліні депутатки розповідали нам, як вони ініціювали проєкт забезпечення шкіл засобами гігієни для дівчаток. Це формує певну культуру поведінки і зменшує ризики булінгу в школі», — зауважує Надія Когутяк.
Попередження булінгу та насильства над дітьми — це те, що також запам’яталося депутатці Таїровської селищної ради Світлані Мораітес. Ще вона відзначила для себе, як школи об’єднані з дитячими садочками. Зізнається, що у своїй громаді теж давно мріє про такі зміни, але поки не вдалося втілити цього на практиці.
«Це була важлива поїздка для мене, адже вона формує бачення, як варто розбудовувати громаду. Мені дуже подобається, що ще з садочка дітям починають прищеплювати певну відповідальність — вчать сортувати сміття, бути більш терплячими до дітей, які не так швидко можуть вчитися чи мають відмінності. Також подобається, що у Польщі дитячі садочки працюють на базі шкіл. Це дуже гарний приклад оптимізації ресурсів та інтеграції дітей. Уже не вперше бачу цю практику та її перспективи. Вірю, що колись і в нашій громаді таке працюватиме».
Після повернення Світлана організувала збір книжок для дітей, які виїхали з України до Польщі. Книжки з-поміж іншого передали також і в школи, в яких побували депутатки. А ще саме після цього візиту виникла думка налагодити співпрацю із певними містами, аби мати можливість відправляти українських дітей на лікування та реабілітацію.
Нам треба повчитися відвойовувати свій медійний простір
Під час візиту також було важливо дізнатися, як розвивається жіноче лідерство у Польщі, як жінки залучені у процес ухвалення рішень, як вони впроваджують політичні ініціативи, проявляють себе у громадській, економічній сферах.
Читайте також: Олександра Дем’яненко: Робити все, щоб тема війни не зникала з порядку денного
«Польські політикині уміють використовувати інформаційні ресурси», — говорить Олена Хотенко. Вона вірить, що її колежанки в Україні перейматимуть цю практику.
«Ми досі недооцінюємо важливість вміння розповідати про свою роботу, проводити публічні звіти перед виборцями. Польські колеги дуже вдало використовують інформаційні приводи, аби підсилити свої позиції, показати свої переваги. Цьому нам треба повчитися — відвойовувати свій медійний простір. Особливо зараз, коли у нас більше висвітлюються теми війни, економіки, які завжди були «чоловічими сферами», і які завжди коментували чоловіки. Тож складається враження, що чоловіки роблять більше, бо вони очолюють ОВА чи бюджетні комісії».
Про уміння використовувати інформаційні ресурси також говорить Надія Когутяк. Політикиня запевняє, що просвітницька робота надзвичайно важлива для того, щоб жінки більше долучалися до політики, а виборці — розуміли цінність жінок у владі. І це теж можна перейняти у польських депутаток.
«Дуже часто жінки в політиці займаються тими питаннями, які не цікавлять чоловіків. Це, наприклад, соціальні теми. І важливо показувати сильні приклади, успіхи жінок у економічних, безпекових сферах. Що жінки можуть бути ким завгодно і нести якісні політичні зміни».
Однією із причин, чому в Польщі багато жінок у політиці, Світлана Мораітес називає також оплату праці депутатам.
«У Польщі депутати й депутатки всіх рівнів рад отримують певну грошову компенсацію. І мені здається, це дуже правильне рішення, бо депутатська робота — це навантаження, яке забирає багато часу. Це та практика, яку варто було б і нам запозичити. Оскільки зараз не всі жінки можуть відмовитися від основної роботи чи поєднувати роботу із депутатством. Тож оплата стала б додатковою підтримкою для жінок, які вирішили йти в політику», — підсумовує Світлана Мораітес.
Україна теж може поділитися корисним досвідом
Водочас і Україна має практики, які можуть перейняти польські колеги, говорять депутатки. Під час зустрічей часто обговорювали питання заборони абортів. І тут Україна виявилася більш прогресивною країною, вважає Олена Хотенко:
«У деяких аспектах жінки в Україні мають більше можливостей захистити себе та своє здоров’я, ніж у Польщі», — переконана депутатка.
Надія Когутяк теж пригадує палкі дискусії у Сеймі щодо теми заборони абортів. І відзначає, що попри вплив церкви на життя громад, усе ж таки, ми маємо більш лояльні закони.
«Для Польщі заборона абортів — це справді велика проблема, адже це не просто неможливість для жінки перервати вагітність. Це ще кримінальна відповідальність навіть для тих, хто виступає проти заборони абортів. І це значно обмежує права та можливості жінок».
Ще один успішний механізм відстоювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, яким може поділитися Україна — створення депутатських груп із гендерних питань, каже Світлана Мораітес.
«Польські колеги не мають такого, але депутатські групи показують свою ефективність та дієвість», — запевняє депутатка.
Цінність депутатських груп із гендерних питань
Депутатські групи надзвичайно корисні, адже дають можливість створювати коаліції поза партійними списками, говорить Олена Хотенко.
«У нашій депутатській групі є представники та представниці різних партій, і це суттєве посилення для просування будь-яких змін. Адже коли питання стосується рівних прав та можливостей чоловіків і жінок, то немає значення, до якої партії ти належиш. Є питання, яке треба вирішити, і ми його вирішуємо спільно. Наша депутатська група також має консультанта, який допомагає спрямувати у правильне русло, знайти нові вирішення ситуацій і зрештою реалізувати будь-яку ідею», — говорить Хотенко.
«Депутатські групи — це справді чудовий механізм для втілення демократії. Люди часто не говорять про свої потреби, а потім ображаються, що для них нічого не роблять. І фактично депутатські групи з гендерних питань почали вивчати ці потреби. Вони готують гендерні паспорти, вивчають склад громад, відтак розуміють, які у тієї чи іншої частини мешканців громади можуть бути потреби.
Наприклад, у нас була практика перед виборами — будувати дитячі майданчики. Але якщо у громаді живе 100 дітей, чи треба їм 50 майданчиків? Напевно, що ні. Натомість, може бути тисячі пенсіонерів, яким потрібні інші громадські проєкти. Саме вивчення статистики дає можливість рухатися і розвиватися громадам. А депутатські групи дають цьому поштовх», — пояснює Оксана Давиденко.
За її словами, депутатські групи з гендерних питань демонструють людиноорієнтованість та прогресивність місцевої влади. Адже виграють усі члени громади, бо депутатські групи створюють можливості для якісної співпраці громадського сектору та влади.
«Хотілося б, щоб у перспективі депутатські групи з гендерних питань були у кожній раді в Україні. І, звісно, якщо нам вдасться передати цей досвід іншим країнам — це лише посилить наш успіх», — підсумовує Оксана Давиденко.
Інна Наливайко
