Головна Статті Ірина Топчій: Воєнний стан показав, хто є хто

Ірина Топчій: Воєнний стан показав, хто є хто

9
2,011
Ірина Топчій
Ірина Топчій

«Ця передвиборча кампанія дуже показова. За останні два роки, коли діти не могли безперебійно ходити до школи, часто переходили на дистанційне навчання, вони дуже скучили за однолітками, за активностями, за живим спілкуванням. Це дуже помітно. Вони навіть у гаджетах почали сидіти менше», — каже депутатка Черкаської обласної ради і директорка гімназії № 9 Ірина Топчій, з якою зустрічаємося у її робочому кабінеті. 

Вона саме спілкується із колегами — обговорюють вибори шкільного президента. Директорка із захватом розповідає про передвиборчу кампанію — як учні на два тижні перетворилися на справжніх політиків і політикинь. Серед методів агітації — і агітатор у костюмі Бетмена, і спеціально роздруковані флаєри, плакати, передвиборчі програми — все як під час справжніх президентських виборів. А коли батька новообраної президентки привітали з перемогою доньки, він жартував, що тепер житиме з президентом в одному домі.

Ми поспілкувалися з Іриною Топчій про роботу освітньої галузі в умовах війни, переваги роздільного навчання для дівчаток та хлопчиків у початковій школі, а також про те, як впродовж десятиліть змінювалася роль жінок у процесі ухвалення рішень на рівні місцевого самоврядування.  

Можна судити, яка це людина, знаючи, як вона себе проявила під час повномасштабного вторгнення

Які найбільш очевидні втрати в освіті через воєнний стан?

Чесно кажучи, втрати такі, що ми навіть не уявляли, що вони такими будуть. Я б їх назвала неочікуваними і навіть невиправними. Бо якщо цього умовного року одна конкретна дитина мала ходити до другого класу, але не ходила — це вже втрата, яку ми не можемо нічим заповнити. Вона втратила рік живого спілкуванням, живих знань — і цього ніяк і ніколи не відновити. Незворотними є втрати вчителів, які виїхали за кордон і не повернулися. Це гарні вчителі, фахові.

При цьому ми ж говоримо не тільки про півтора року воєнного стану, а й про ковідні часи?

Пандемія теж була для нас викликом. Але тоді ми всі відточили навички переходу на дистанційне навчання. Абсолютно всі вчителі це опанували. Ми перейшли на платформу з електронними журналами. Тобто одна нестандартна ситуація нас нібито підготувала до наступної надзвичайної ситуації. І під час воєнного стану у плані навчання ми були вже готовими. Коли настало 24 лютого 2022 року, було нерозуміння, що робити далі. Навчальний процес призупинився, ми були розгублені. 


Читайте також: Неля Раіна: Завжди є енергія для справ, які тобі подобаються


Досить швидко організували швейний цех і почали шити кровоспинні турнікети. Усього пошили 7 000. Організували цей цех в кабінеті обслуговуючої праці. Шили наші вчителі. Приходили, хто коли міг. Це був потік людей, вони постійно змінювалися. Потім почали шити балаклави, шапки, бафи, приносили зразки і за зразками шили. Хто не вміли шити, тим знаходили іншу роботу, щоб вони теж були корисними у цьому процесі. І це, звісно, була і користь для військових, і спілкування між собою. Така собі група взаємопідтримки. Свою STEM-лабораторію, в якій були 3D-принтери, ми почали використовувати для друку необхідних у війську деталей. Крім того, до нас звернулися місцеві журналістки, які на базі нашої школи організували гуманітарний хаб. 

Воєнний стан показав, хто є хто. Можна судити, яка це людина, знаючи, як вона себе проявила під час повномасштабного вторгнення. Я зараз і про це вчителів кажу, і загалом. 

 Робота швейного цеху для потреб військових ЗСУ на базі гімназії

Психологічні травми отримали практично всі діти

А як щодо дітей? До вас, напевно, багато батьків зверталися, аби ви порадили, що робити. Виїжджати, не виїжджати, забирати документи чи ні…

Станом на 24 лютого у нас навчалося 1830 дітей. Зараз навчається майже 1750. Із них — близько 100 переселенців. Вони потребують більшої уваги, і ми активно розробляємо новий напрямок роботи — психологічної реабілітації цих дітей. Хоча, звісно, психологічної допомоги потребують і інші діти. Ми можемо цього не помічати неозброєним оком, але психологічні травми отримали практично всі діти. 

176 учнів нашої гімназії продовжують навчання за кордоном. Усім батькам, які до мене зверталися по пораду, чи забирати документи зі школи, я казала: не забирати. І таких, які справді забрали документи, дуже мало. Ми віримо, що після перемоги діти з-за кордону повернуться. І ми хочемо, щоб вони знали, що ми їх чекаємо. За цей час нам вдалося обладнати сховища, які відповідають усім вимогам, серед іншого і вимогам безбар’єрного простору. Ми змогли вивести на навчання всю школу, хоч і позмінно. Втім, я проти того, щоб діти навчалися в бомбосховищах. Все-таки кожна тривога — це стрес для дитини. Хтось це показує, хтось ні, хтось тихо панікує, але в будь-якому випадку — це стрес. Щоразу коли ми спускаємся до сховища, я стресую ще більше, бо хвилююся, щоб усе минулося. Тому сховища для того, щоб пересидіти тривогу. А для навчання є класи, де діти здобувають знання поза тривогами. Така моя позиція.

У мене зараз немає часу вчителювати, бо весь день розписаний менеджерськими завданнями

Сучасне сховище з дотриманням усіх вимог, ремонт їдальні за проєктом Фонду Олени Зеленської, STEM-лабораторія, пілотування НУШ, успіхи в робототехніці, низка унікальних відзнак, якими можуть похизуватися одиниці шкіл в Україні, і які роблять гімназію справді авторською — як вдається залучати до школи кращі і передові проєкти?

У кожного проєкту своя історія. Але якщо здається, що важко залучити якийсь проєкт у свою школу, то я скажу, що насамперед, це робота, це додаткове навантаження — і для директора, і для вчителів. Це нерви, це час, це вихідні, відпустки тощо. 

Я знаю, що туалети на першому поверсі — це моя відпустка 2019 року. STEM-лабораторія — це моя відпустка 2020 року. І так далі. Не кожен директор чи директорка погодяться на таке. Якщо це якісь інноваційні освітні проєкти, то потрібно, щоб і вчителі лишалися після уроків, працювали над розробками, працювали понаднормово. Зараз наших учителів та вчительок запрошують тренерами для інших, вони пілотують експериментальні навчальні програми. І я щиро ними пишаюсь. У мене зараз немає часу вчителювати, бо весь день розписаний менеджерськими завданнями, хоча школа зараз і виконує багато непотрібних функцій, які не стосуються освіти. 

Якщо доручаєш справу жінці, вона зробить це краще, ніж чоловік

Окрім того, що ви освітянка, ви також багато років у політиці. Нині — депутатка обласної ради. За вашими спостереженнями, як за цей час змінювалася роль жінок у процесі ухвалення рішень на рівні місцевого самоврядування?

За роки мого депутатства в обласній раді жодної копійки з обласного бюджету для гімназії, якою я керую, виділено не було. Але я отримую спілкування, контакти, можу налагоджувати та підтримувати зв’язки, отримувати нову для себе інформацію. 

Усе більше жінок з’являється на керівних посадах в органах місцевого самоврядування, більше депутаток. І це однозначно добре, бо кажу із власного досвіду: якщо доручаєш справу жінці, вона завжди робить це краще, ніж чоловік. Це з моїх власних спостережень як керівниці з багаторічним стажем. 

От тільки раніше жінки частіше були виконавицями, а керували процесом чоловіки. Нині ж тенденція змінюється. Скажімо, 20 років тому у директораті жінок було троє. Зараз ця ситуація вже «50 на 50». Тобто з часом ситуація з гендерною рівністю покращується і покращується. 

У мене дуже давно була мрія заснувати в Черкасах жіночу гімназію

Ваша гімназія — одна з небагатьох має роздільне навчання для дівчаток та хлопчиків у початковій школі. Це повністю ваша авторська ініціатива. Розкажіть про цю ідею, яка успішно втілюється протягом кількох років.

У мене дуже давно була мрія заснувати в Черкасах жіночу гімназію. Але то це було не на часі, то ще якісь перепони. А потім я вирішила цей задум реалізувати в стінах цієї гімназії і створити (паралельно зі звичайними змішаними класами) дівчачий клас, який ми назвали «Панянки», і хлопчачий клас, який назвали «Кадети». 

Теорія роздільного навчання надто глибока і широка, щоб її описати кількома словами. І ми дуже дивувалися, коли вивчали її разом із вчителями початкових класів. Адже вплив на засвоєння знань має фізіологія, яка у хлопчиків і дівчаток в цей період абсолютно різна. Починаючи від комфортної температури повітря і завершуючи тим, у якому темпі має подаватися нова інформація. У багатьох країнах в елітних школах практикується саме роздільне навчання. Щоправда, там таке навчання до 12-річного віку, а в нас — до 10-річного, після чого дівчачі і хлопчачі класи об’єднують. 


Читайте також: Валерія Шинкарьова: Сила полягає в підтримці одна одної


Перші «панянки» і «кадети» зараз навчаються вже в 10 класі. Наступного року буде їхній перший випуск. І я бачу результат такої системи. Мені цей результат подобається. Він про індивідуальний підхід до дітей, про повагу до особливостей їхнього розвитку. 

До речі, з початком повномасштабного вторгнення попит у кадетські класи тільки збільшився, і ми змушені відмовляти всім охочим. Наголошуємо на тому, що це не клас, де надають якусь військову підготовку. Раніше у нас був досвід власне кадетського класу саме з посиленим військово-патріотичним вихованням, де навчалися і хлопчики, і дівчатка. Крім того, він був фізико-математичного нахилу. Деякі хлопці і дівчата, які випустилися з нього, обрали військові або дотичні до них спеціальності в майбутньому. Це був сильний клас. Зараз у нас лише роздільне навчання. Батьки мають вибір, де навчатися їхній дитині. І такі класи мають попит.  

Але навчають і дівчат, і хлопців у роздільних класах лише учительки?

Так, на жаль. Учителів початкових класів нема. Якби були, вони були б у нас.

Юлія Фомічова

Більше публікацій
Більше публікацій Юлія Фомічова
Більше публікацій Статті