Довгі роки навіть в Іспанії не всі знали її ім’я. Зате майже не було такої людини, яка б не чула про Пасіонарію. Під цим псевдонімом, який із іспанської перекладається як «пристрасна», довгі роки жила і працювала одна з найвідоміших жінок Іспанії Долорес Ібаррурі. Багато хто пам’ятає її як авторку гасла No pasarаn! — «Вони не пройдуть!». WoMo розповідає про легендарну Долорес Ібаррурі.
Складна молодість
Долорес Ібаррурі народилася 9 грудня 1895 року у сім’ї гірника. У 16 років пішла на курси крою та шиття, щоб допомагати сім’ї. А пізніше почала працювати у кафе офіціанткою, де і познайомилася із шахтарем Хуліаном Руісом Габінья. Невдовзі вони обвінчалися.
Подружнє життя виявилося нелегким і нерідко трагічним. Їхня перша донька Естер померла через три роки після народження. Пізніше Долорес доведеться пережити смерть ще трьох малих дівчат — Амагої, Асусени та Єви. З шістьох дітей Долорес і Хуліана живими залишаться лише двоє — син Рубен і донька Амайя. Але жінка намагалася не втрачати духу. Багато працювала ночами за машинкою, виконуючи замовлення модних крамниць жіночого плаття.
Пасіонарія
У 1917 році вона приєдналася до соціалістів, багато читала та цікавилася подіями у світі. Вже через рік Долорес почала друкуватися у газеті «Біскайський шахтар». Саме тоді і з’явився її псевдонім Пасіонарія. Існує версія, що вона взяла його на честь своєї першої статті, яка була надрукована у газеті саме у Страсний тиждень. До того ж, сім’я просила її не підписувати публікації власним іменем. Так народилася справжня пристрасна жінка, на чиї слова і голос чекали тисячі людей по всьому світі. Цей псевдонім вона використовувала до 1939 року.
No pasarаn!
Характер Долорес не дозволив їй залишатися осторонь Іспанської революції 1931-1939 років. Після повалення монархії і до встановлення диктатури Франсіско Франко вона долучилася до створення Народного фронту, а потім разом із чоловіком та однодумцями боролася проти фашизму та італо-німецької інтервенції. У роки Другої світової війни відважна жінка навіть не уявляла, як можна дозволити диктатору втягнути іспанський народ у війну за Німеччину, тому всіляко намагалася завадити цьому.
Читайте також: «Жіночі історії лідерства»: в Україні повертають із небуття імена діячок жіночого руху
На мітінгу в Парижі 18 липня 1936 року Долорес Ібаррурі вперше вимовила знамениту фразу No pasarаn! (Вони не пройдуть!).
«Якщо дозволити фашистам продовжувати злочини, які вони вчиняють в Іспанії, агресивний фашизм обрушиться і на інші народи Європи. Нам потрібна допомога, потрібні літаки та гармати для нашої боротьби… Іспанський народ вважає за краще померти стоячи, ніж жити на колінах», — наголошувала пристрасна Долорес.
Голос «Піренаїки»
22 червня 1941 року радіостанції багатьох країн почули голос Гітлера: так почалася пропаганда на коротких хвилях. З метою протистояння вже у перші дні війни вирішили створити Радіо Комінтерну. Його керівником став італієць Пальміро Тольятті. А іспанську редакцію доручили очолити Долорес Ібаррурі. Вона й запропонувала назву: «Незалежне радіо Іспанії. Радіостанція Піренейська». Часто його скорочували до одного слова «Піренаїка» або «Піренейська».
Протягом багатьох років вважалося, що іспанська редакція радіо розташована десь у горах Піренеях. Насправді ж вона була в одному із старих московських будинків, де Долорес опинилася в еміграції ще у буремному 1939 році. Співробітники радіо під бомбардуваннями й сиренами, під гудки підприємств записували передачі й постійно запитували у техніків: «Запис чистий, без перешкод? Має здаватися, що ми поряд з Іспанією, а не тут». Пізніше всіх співробітників підпільного радіо евакуювали до Уфи. В умовах суворої таємності туди ж відправили і їхню радіостанцію, на той момент найпотужнішу в Європі.
У 1942 році Долорес довелося пережити ще одну трагедію. На фронті у віці 22 років загинув її єдиний син Рубен. Але вона продовжувала свій шлях. Готувала передачі про молодь і жінок. Вела передачі «Кульгавий біс» та «З вікна у вікно». Остання, у вигляді діалогу двох мешканок Мадрида Хуани та Мануели, була дуже популярною. Вони обговорювали зростання цін, перебої з електрикою, нестачу вугілля і, звісно, можливість вступу Іспанії до Другої світової війни.
Читайте також на платформі «Повага»: Марія Бек: політикиня, адвокатка, громадська діячка
Один із солдатів «Блакитної дивізії» — загону іспанських добровольців, які билися на боці Німеччини — писав у спогадах: «Ми вмикнули маленький радіоприймач і почули ясний голос жінки. Вона говорила іспанською, рідною нам мовою, яку ми розуміли і любили. То була Долорес Ібаррурі, пасіонарія, яка через далеку радіостанцію зверталася до нас, іспанських солдатів. Ми знали, що вона належить до табору наших ворогів. Але це не мало для мене жодного значення. Вона говорила про Різдво, про далеку батьківщину, про красу Іспанії і про те, що одного прекрасного дня в ній запанує світ. Говорила про наші сім’ї, які зібралися у своїх будинках і святкують Різдво. Голос цієї жінки, яка говорила нам про Різдво нашою мовою, мовою нашої батьківщини, був тоді єдиним щасливим моментом».
Після війни
1955 року «Піренаїка» переїхала до Бухаресту. Там вона була аж до закриття.
В останній передачі 14 липня 1977 року директор радіостанції Рамон Мендесона оголосив про те, що в Іспанії перемогла демократія, а Ібаррурі знову була обрана депутаткою від провінції Астуріас. Найдовговічніша підпільна радіостанція виконала свою історичну місію. Але Долорес не зупинялася. Вона працювала у Міжнародній федерації жінок, писала статті та книги.
Австрійський письменник і публіцист Франц Боркенау писав про Долорес:
«Що хвилює в ній, так це її дистанційність від політичних інтриг, проста віра, яка веде її до жертовності і яка виходить з кожного слова, яке вона вимовляє. Ще зворушливіша в ній відсутність марнославства і навіть скромність».
Онука Долорес Ібуррурі, яку батьки назвали на честь бабусі, довгі роки займалася збереженням сімейного архіву. У своїх спогадах вона писала: «Загалом для історії Іспанії бабуся стала одним із стовпів іспанської демократії, легендарною особистістю, за якою не водиться гріхів, бо вони є майже у кожного політика. Я працювала у різних архівах. І у численних документах не знайшла нічого, що могло хоч якоюсь тінню позначитися на її образі. Вона не замішана в жодній брудній історії. Вона не замішана в жодній брудній політичній боротьбі та в жодних інтригах».
Долорес Ібаррурі прожила 93 роки і померла від пневмонії 12 листопада 1989 року. Була похована в Мадриді.
