Жанна Мирошниченко — фермерка з Полтавщини, співвласниця ТОВ «Тростянецький млин», мама чотирьох дітей, колишня депутатка Полтавської районної ради.
«Моє найперше правило — завжди бути собою», — так Жанна відповідає на запитання, чому вирішила займатися фермерством. Говорить, що любов до землі їй передалася у спадок, і пишається тим, що встигла прищепити її своїм дітям.
Де важче — на землі чи в політиці, і як удається це поєднувати з материнством. Про це Жанна Мирошниченко розповіла в інтерв’ю виданню «Жінки — це 50% успіху України».
Поразки як чарівний копняк
Жанна — з села Малий Тростянець. Саме там разом із чоловіком почала займатися вирощуванням овочів. Цей досвід ведення бізнесу навчив діяти рішуче: не зациклюватися на труднощах, а ухвалювати швидкі й часто радикальні рішення.
Згадує, як одного разу «згорів» увесь урожай: пройшов кислотний дощ і з гектаром помідорів довелося попрощатися. Доки чоловік скаржився на збитки, Жанна почала думати, як захистити майбутній урожай від таких ризиків. Так зʼявилися теплиці.
«Не треба дивитися на поразки, як на траур. Навпаки, це такий чарівний копняк, що дає нам змогу рухатися далі, шукати якісь інші варіанти», — говорить вона.
Згодом зʼявилася ферма — Жанна почала займатися розведенням корів. Той період вона запамʼятала як боротьбу із системною корупцією, коли її як небажану гравчиню на ринку намагалися прибрати в будь-який спосіб. Були проблеми з сінокосом. Тоді її молочна ферма налічувала 250 корів. Жанна вирішила йти в депутатки, щоб офіційно мати важелі впливу й давати раду таким ситуаціям. Втім, від ферми все ж довелося відмовитись, а от у депутатках побувала.
Читайте також: Ольга Величко: Жінки тримають тил і змінюють країну
Говорить: зараз і не згадає, скільки партій їй пропонували балотуватися, але пішла самовисуванкою. Дуже хотіла покращити життя двом категоріям населення: дітям і пенсіонерам, бо «малі собі ще не можуть дати раду, а старість у нас беззахисна».
«Завжди, коли приходять зміни, охоплює дуже великий страх»
Жанна Мирошниченко завжди мріяла про господарство, землю і її обробіток. 2015 року вона розлучилася з чоловіком і залишилася з чотирма дітьми і мріями про свою справу.
«І так склалося, що в моєму житті зʼявився напарник, який повірив у мене. Я дуже вдячна йому і Богу за цей шанс».
Зі своїм нинішнім партнером, аграрієм Вʼячеславом Здором, вони й дотепер є співвласниками ТОВ «Тростянецький млин». Жанна говорить, що мають із ним не лише спільне бачення розвитку свого підприємства, а й цінності: всім серцем люблять Україну, мріють про багате й мирне майбутнє свого села.
Жінка пригадує, як не маючи оброблювальної техніки, починала брати в оренду паї.
«Я скажу: успішно працюємо, враховуючи те, що ми почали з кредиту, з нуля. Коли ми брали землю в людей, на той момент орендарі, які були на нашій території, платили людям 1800 гривень. Ми одразу поставили 3500. Мене викликали до себе орендарі й казали: «Що ти робиш? У нас тут монополія, а ти тут така грамотна». А я їм кажу: «Ваші люди на фермі отримують 150-200 доларів на місяць, а ви моїм платите 200 доларів на рік? Це несправедливо. Ви заробляєте на них гроші». Я поставила 3500, і виграли і люди, і я, і ті фермери, які теж конкурували зі мною».
Зі своїм партнером Жанна Мирошниченко почала працювати, поділивши повноваження. Якщо Вʼячеслав відповідає за хімію, добрива й пальне, то Жанна — за документи і людей. Із одного боку, вони не ухвалюють жодних рішень, не порадившись, з іншого — довіряють одне одному й мають свободу в ухваленні своєї частини рішень.
На запитання, чи було страшно починати займатися фермерством, Жанна Мирошниченко говорить:
«Завжди, коли приходять зміни, охоплює дуже великий страх. Страх, що ти не впораєшся. І я боялася, що підведу пайщиків, підведу Вʼячеслава, підведу себе. Але коли ти ризикуєш – пʼєш шампанське».
«Страшенно не люблю показуху»
Про це Жанна Мирошниченко розповідати не любить, але частина її життя — це благодійність.
«Знаєте, у Біблії написано: «Роби добро, кидай його в воду — воно не пропаде, добром до тебе повернеться!» Я не чекаю, що воно до мене повернеться, я роблю, бо мене серце спонукає. Бувають моменти, коли я це роблю, щоб показати приклад іншим, щоб інші почали робити зі мною, але страшенно не люблю показуху».
Оплатити вхідні двері для місцевої школи, поставити паркан, придбати бабусі дров чи дати кошти на лікування дитини — Жанна ніколи не може відмовити своїм односельцям.
«У нашому селі була дівчинка, хвора на рак. Ми з моєю колегою організовували благодійний концерт, щоб зібрати кошти на лікування І потім мені телефонує колега і говорить: «Усі запитують, де та Жанна, яка це все організувала». І коли я їм сказала, що та маленька чорнява жінка — то ти, мені не повірили». Чомусь усі думають, що я такий собі БТР, а не маленька жінка».
«Я думала, що якщо я така рішуча, лобом пробʼю стіну, я зможу все»
2015 року Жанна Мирошниченко стала депутаткою. Про той період свого життя вона згадує з теплом.
«Була можливість піти в районну раду, спробувати себе. Я думала, що якщо я така рішуча, лобом пробʼю стіну, я зможу все. Але система не така проста».
У свою перемогу вірила, бо говорить, що ніколи не береться за щось, якщо не впевнена в перемозі.
У ту каденцію багато чого вдалося зробити — в пригоді стали лідерські якості. Відбудували районну лікарню, допомогли освітнім закладам, відремонтували дитячий садок. Люди досі думають, що Жанна депутатка, тож телефонують і просять допомогти.
«Я все життя роблю це зі своєї кишені. Але коли спрямовую людей до нинішніх депутатів, вони чомусь ображаються. Люди не сприймають депутатів як гарантів зі своїми зобовʼязаннями. Памʼятають людину, не депутата».
2020 року повторно йти на вибори попросив голова районної ради. Та в той час Жанна вирішила зосередитися на розвитку свого сімейного бізнесу — вирощуванні овочів, і на розвитку ТОВ «Тросятнецький млин». Та свій похід у політику вважає дуже хорошою школою.
«Політика — це не зовсім моє. Я все життя працюю сама на себе, звикла говорити правду в очі. Може, колись, але зараз ні».
«Пишаюся людьми, які хочуть працювати»
Коли почалася велика війна, до Малого Тростянця почали їхати переселенці. Спочатку, говорить Жанна, їй телефонували незнайомі люди і просили про допомогу. Згодом просто почали приїжджати. Військові на блокпостах уже знали, що це їдуть до неї.
Жанна Мирошниченко пригадує: нікого не залишила на вулиці й не кинула напризволяще. Домовилася з місцевою поліцією про організацію поселення для переселенців та переселенок. Разом зі старшим сином вони почали відкривати закинуті хати, яких у селі було чимало, самі їх розчищали і приводили до ладу, протоплювали й заселяли туди людей. Нікому не відмовила в ночівлі у власному будинку, всіх зустрічала гарячою їжею та чистою білизною, з жодного не взяла грошей.
Читайте також: Галина Добровольська-Рибалкіна: Прикладів жіночої стійкості й відваги стає дедалі більше
Із багатьма людьми Жанна потоваришувала, багато хто з них залишився жити в Малому Тростянці і працювати в селі. Головне — щоб людина прагнула працювати, таких Жанна поважає найбільше й завжди підтримує.
Зараз у Тростянці живуть фермери, які змушені були залишити свою домівку і свій бізнес.
«Віддала їм землю під городи. Допомагаю іноді своїми тракторами дискувати», — розповідає Жанна.
«Ти маєш прагнути бути кращою у своїй сфері»
Діти — це те, чим Жанна Мирошниченко найбільше пишається. Яні — 25 років. Вона — старша медсестра в районній лікарні. Роману — 21, і він – повноцінний партнер у сімейному бізнесі, займається теплицями. Дмитру — 17, навчається. Найменшому — Мирону — 12 років.
«У нас нема такого, що якщо мама — фермерка, то в них усе на блюдечку. Ні, вони працюють і допомагають».
Головне, чого Жанна вчить дітей, — будь-якій справі віддаватися на 100%.
«Ти маєш прагнути бути кращою у своїй сфері. Я їм кажу: не соромтеся бути тими, ким ви хочете, у світі потрібні всі професії, але ви повинні бути справжніми».
Сина Романа Жанна вважає фермером у пʼятому поколінні. Ще прадід після Першої світової отримав наділ, і відтоді всі її рідні працювали на землі. Хоча бути фермеркою нині нелегко.
«У мене установка — не програти. Вона мені дає сили в будь-яких ситуаціях. Плюс у мене є хороша риса — я вмовляю себе протриматися пʼять хвилин. Так і кажу собі: «Жанна, ще пʼять хвилин тримаємося — і все, буде легше». І мене це справді рятує».
Якби в політиці було більше жінок, не було б війн
Жанна Мирошниченко вважає, що війна дозволила багатьом жінкам проявити свої лідерські якості. Вони зараз у всіх сенсах годувальниці. На українках — тягар і відповідальність за сімʼю, близьких, волонтерство.
Жанна переконана, що якби в політиці було більше жінок, не було б війн.
«Усе таки жінка дає життя, і вона цінує його, бореться за нього. Жінка — господиня. Це її дім, її територія, її відповідальність».
Тим, хто тільки планує йти в політику, Жанна радить не боятися і добиватися своєї мети.
«Якщо в тебе є бажання, ти зможеш побороти страх. У будь-якому випадку, 50% того, що ти хочеш, ти отримаєш. Знаєте, є таке прислівʼя «Цілься в місяць, навіть якщо схибиш, залишишся серед зірок».
Діана Литвиненко
