Верховний суд Швеції вперше визнав чоловіка винним у зґвалтуванні за заняття сексом без явної згоди, пише AP. Чоловік був засуджений до восьми місяців в’язниці за статевий акт із жінкою, з якою він познайомився у соціальній мережі.
Жінка, як стверджується у рішенні суду, була пасивною і не давала «чіткої згоди на участь у статевих актах».
На прохання 50%, рішення шведського суду і те, які наслідки воно може мати для України й світу, аналізує Олена Харитонова, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Рік тому, в липні 2018 року, Швеція запровадила зміни до законодавства, згідно з якими секс без явно вираженої згоди вважається зґвалтуванням.
Уряд Швеції, презентуючи законопроект перед парламентом, пояснив, що пропонує запровадити законодавство про сексуальну згоду, яке ґрунтуватиметься на тому, що секс має бути добровільним. Уряд підкреслив, що відтепер для засудження за зґвалтування не тільки насильство, загрози чи використання вразливої ситуації жертви з боку злочинця є характеристиками злочину. Урядовий законопроект включив також пропозицію створення двох нових злочинів – «недбале зґвалтування» (negligent rape) і недбале «сексуальне насильство» (negligent sexual abuse), максимальне покарання за які становить 4 роки тюремного ув’язнення.
Даний аспект «недбалості» уряд роз’яснив таким чином, що «засудженню може підлягати також особа, яка повинна була знати про ризик того, що інша особа не бере участі добровільно, але все одно здійснює сексуальний контакт із цією особою».
Ухвалені парламентом законодавчі зміни постановили, що учасники сексуальної активності повинні ясно демонструвати, що вони хочуть займатися сексуальною діяльністю, для того щоб вона вважалася консенсуальною.
Перший вирок за недбале зґвалтування був підтверджений на початку липня 2019 року Верховним Судом Швеції.
Із матеріалів суду: 27-річний чоловік був визнаний винним у недбалому зґвалтуванні жінки під час нічного перебування в її будинку. Жінка підтвердила, що дозволила йому залишитися на ніч, але ясно дала йому зрозуміти, що вона не хоче займатися сексом. Незважаючи на це, чоловік почав статевий акт. І чоловік, і жінка підтвердили, що вона була пасивною під час проникнення, і вони не розмовляли. Жінка заявила, що застигла і не знала, як реагувати, тоді як чоловік повідомив, що не був певен, що жінка прокинулася, хоча у нього склалося враження, що вона хоче займатися сексом, і він продовжував, тому що вона не сказала йому «ні».
Верховний Суд Швеції зазначив у своєму рішенні, що особа, яка піддається сексуальному втручанню проти її волі, не несе ніякої відповідальності за те, що не сказала «ні» або не висловила своє небажання іншим чином.
Як наголосив суд, той факт, що жінка і чоловік погодилися спати в одному ліжку і були одягнені лише у білизну, не означає, що жінка дала згоду на участь у статевому акті.
Призначене чоловікові покарання за недбале зґвалтування становить 8 місяців тюремного ув’язнення. Шведські правозахисники вважають, що без змін до законодавства подібні діяння залишилися б безкарними.
В Україні реформи, спрямовані на регулювання захисту сексуальної автономії особи і згоди на секс, були запроваджені Законом України від 06.12.2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами».
Вони спричинили вибуховий резонанс, зруйнувавши звичний світ стереотипів щодо стосунків між статями та викликавши іронічні твердження про кінець епохи сексуальних втіх й апокаліптичні застереження.
Згода на секс: так – це так
Ідея поваги до вибору людини визначати власну ідентичність і межі власної сексуальної автономії стає наріжним каменем погляду на соціальну та правову реальність.
Саме тому одними з основних центрів реформування у сфері сексуальних злочинів як на міжнародному рівні, так і у національних законодавствах стали сексуальна автономія особи і комунікативний характер згоди.
Законодавчі зміни в цьому полі в Україні покликані підкреслити, що насильством є діяння, яке відбувається за відсутності добровільних і консенсуальних дій потерпілої особи.
Тобто зґвалтування (дії сексуального характеру, пов’язані з проникненням у тіло потерпілої особи) і сексуальне насильство (насильницькі дії сексуального характеру, не пов’язані з проникненням у тіло потерпілої особи ) тепер тлумачаться більш широко – як ігнорування вільного сексуального волевиявлення індивіда.
Якщо раніше чинниками, які виключали добровільність згоди потерпілої особи, законодавець називав фізичне насильство, психічне насильство, використання безпорадного стану потерпілої особи, то відтепер такого обмеження немає.
У центрі протидії сексуальному насильству висувається культура згоди. Вона виникла на противагу так званій «культурі зґвалтування», дослідженій Сьюзан Браунміллер у роботі «Проти нашої волі: чоловіки, жінки та зґвалтування» (1975). Термін «культура зґвалтування» використовується в рамках гендерних досліджень для опису культури, в якій поширені зґвалтування й інші форми сексуального насильства (як правило, щодо жінок) і переважають правила і практики, які нормалізують сексуальне насильство.
Культура згоди пропагує девіз: «так – це так». Він передбачає, що будь-яка інша відповідь означає «ні».
Саме на цій ідеї комунікативності згоди засноване рішення Верховного Суду Швеції. Саме ця ідея покладена в основу українських реформ.
Важливу роль у визначенні параметрів допустимої сексуальної взаємодії відіграє врахування практики Європейського Суду з прав людини, де відповідно до «поворотного» рішення у справі «M.C. v. Bulgaria» (2003) саме відсутність згоди, а не застосування сили, є головною ознакою сексуального насильства.
У цій справі про ймовірне зґвалтування двома чоловіками 14-річної незайманої дівчинки, суд підкреслив, що хоча у законодавчих актах європейських держав уже немає вимоги наявності доказів щодо чинення потерпілою особою фізичного опору, практика розслідування таких злочинів зводиться до того, що правоохоронці довіряють лише так званим «прямим доказам» зґвалтування (слідам насильства, покликам про допомогу тощо), а якщо таких доказів немає – особа позбавляється належного захисту та реагування з боку держави.
Більше того, у цій справі суд критикував органи державної влади за те, що вони не надали особливого значення уразливості осіб юного віку і особливим психологічним факторам.
Адже, як свідчать психіатри та психологи, одним з різновидів реакції на зґвалтування є так званий «застиглий переляк» – психологічна реакція підкорення насильству, захисний механізм дисоціації, коли жертва відокремлює себе від власного тіла і того, що з ним відбувається.
Поворот до рівності: де насправді треба шукати згоду
Окрім сексуальної автономії і комунікативності згоди важливою проблемою у розумінні коріння сексуальних злочинів є проблема рівності.
У свій час робота американської філософині Джудіт Батлер «Гендерний клопіт: фемінізм та підрив тожсамості» (1990) представила ідею, що те, що ми вважаємо нормальною гендерною поведінкою чоловіків та жінок, насправді є політично обумовленим конструктом.
Хедлайнерка сучасного юридичного ландшафту в сфері протидії сексуальному насильству професорка Кетрін МакКіннон останні 30 років переконливо доводить, що зґвалтування є насамперед різновидом сексуальної дискримінації, а отже, напряму пов’язано з проблемою гендерної нерівності.
Розуміння того, що у суспільні структури вже вбудовані механізми, які відтворюють гендерну нерівність, є першим кроком на шляху конструювання правових інструментів протидії гендерному насильству.
У своїй роботі «Переозначаючи зґвалтування» (2016) МакКіннон написала, що неврахування гендерної нерівності як контексту сексуальних злочинів веде до того, що існуючі законодавчі акти не описують досвід жертв зґвалтування так, як жертви пізнають його у своєму життєвому досвіді. Примусові компроміси в сексуальній обстановці настільки звичні для жінок, що часто їх вибір, який тут вважається добровільним, у всіх інших умовах несумісний з поняттям свободи: «Якщо хтось прокидається у палаючому будинку, то вистрибнути з вікна сьомого поверху чи залишитися згоріти заживо, звичайно, може бути представлене як вибір, але навряд чи хтось дає згоду на підпал».
Тож перш ніж критикувати нову концепцію добровільності згоди, поговоримо про рівність?
Олена Харитонова, для 50%
