Американська дипломатка Вікторія Нуланд нещодавно провела в Києві менторську зустріч у рамках проекту «Я зможу!». Свого часу вона обіймала посаду уповноваженої Державного департаменту США у справах Європи та Євразії, була амбасадоркою США в НАТО. Відома тим, що відкрито підтримала Майдан ще тоді, коли багато світових політиків висловлювалися дуже обережно.
Тоді багато галасу наробила перехоплена телефонна розмова, в якій Нуланд, вживаючи «міцне слівце», розповідала тодішньому послові США в Україні Джеффрі Пайєту про позицію нерішучого й вічно «стурбованого» українським питанням ЄС. Цю ситуацію Нуланд пригадала й нині, коли її запитали про боротьбу з російськими фейками.
Політикиня також зізналася, що у 12 років вона прочитала «Три сестри» Антона Чехова, і п’єса так вразила, що довелося знайти й прочитати всі твори цього письменника. Згодом «проковтнула» все, що написали Лев Толстой та Федір Достоєвський, читала поезію Тараса Шевченка… А у 80-х роках Нуланд уперше з власної ініціативи побувала в Україні – працювала вожатою в дитячому таборі «Молода гвардія» в Одесі. Згадувала про це з великим захватом. Також захоплено говорила про Майдан, називаючи себе «другом України», й іронізувала, що стала «товстою дипломаткою із сивіючим волоссям».
Як їй вдавалося упродовж 32 років на дипломатичній ниві шукати й знаходити баланс між роботою та особистим життям? 50% записали влучні висловлювання політикині та її поради жінкам щодо того, як рухатися кар’єрними сходами й досягати успіху.
Гендерна рівність – це чудово. За це свого часу боролися американські жінки й чоловіки, які їх підтримували. Я знаю в США чоловіків, що є власниками мільйонних бізнесів, і при цьому спокійнісінько міняють своїм дітям підгузки. Це і є наслідком боротьби за рівність прав жінок і чоловіків. Тут ідеться про бажання вести діалог, домовлятися і мати гармонійне партнерство.
Я пишаюся українськими жінками. Вони сильні й так багато можуть зробити… До Майдану я ніколи не бачила їх за столом переговорів. Під час Революції Гідності можна було спостерігати, як багато жінок на вулицях одягали фартухи на свої зимові светри, готували їсти й мусили переконатися, що всі на Майдані нагодовані, а отже, вони про всіх попіклувалися. Після цього я нарешті почала частіше бачити українських жінок у владі. І я сказала собі: «Це вже щось інше».
Тішуся, що в Україні зараз збільшується кількість жінок у політиці. Вони працюють в уряді, беруть участь у переговорах найвищого рівня. Кожен третій міністр – жінка. У парламенті – понад 20% жінок Крім того, є чимало чоловіків, які підтримують такі зміни. Здається, ніколи ще не було кращого часу, ніж зараз, для того, щоб бути жінкою в Україні. І чоловіком, напевно, також. Як на мене, це дуже гарні й усвідомлені проєвропейські зміни. І це означає, що у вас є гарні шанси поступу в питаннях гендерної рівності.
Я дипломатка, але водночас і мама. Тому доводилося неодноразово ризикувати, бути готовою до викликів і брати на себе відповідальність. У1996 році в мене народилася донька. Коли їй було 6 місяців, я брала участь у переговорах під керівництвом Телботта (заступник держсекретаря США, який курував напрямок країн колишнього Радянського союзу – ред.). Кожні три години я робила перерву, щоб піти в іншу кімнату й погодувати дитину. Мені дозволяли це робити. Пригадую, якось ми летіли з Мадлен Олбрайт (Держсекретарка США в 1997-2001 роках – ред.) на переговори по Косово, приземлилися в Гельсінкі. На той час я тільки вийшла із декретної відпустки, ще годувала сина грудьми. І Мадлен каже: «Так, ми зараз вийдемо, швидко проведемо нараду, а потім підемо на переговори». А треба сказати, що ми були вісім годин у літаку. Тож я попросила взяти паузу: «Мем, можна мені відійти на 20 хвилин, бо мої груди зараз вибухнуть». Олбрайт відповіла: «Звісно!».
Так, мені доводилося пропускати дні народження дітей, я не мала змоги займатися спортом і ще багато чого не робила через брак часу. Можливо, я б хотіла мати третю дитину, але кожен має робити свій вибір. Зауважте, що коли діти маленькі, їм потрібно приділяти багато часу, а коли вони старші, то тут важлива не кількість, а якість цього часу. Треба орієнтуватися на це.
Мені пощастило, бо бували періоди, коли я працювала 2-3 роки в надважких і жорстких умовах із великою кількістю відряджень та перельотів. Але потім мала змогу попросити на рік графік із меншими навантаженнями, проходити якісь навчання чи тренінги. Можливо, це й сповільнило мій кар’єрний ріст, але воно було того варте, бо в мене було більше часу, щоб побути з дітьми.
Це важка щоденна боротьба – тримати баланс між роботою і родиною. Напружено працювати і намагатися жити гармонійним особистим життям, мати сім’ю і піклуватися про дітей. Причому це однаково стосується як чоловіків, так і жінок. Адже чоловіки так само стикаються із пошуком балансу, для них це теж проблемне питання. І тут важливий постійний діалог із партнером. Мені, звісно, пощастило в цьому плані, бо я одружилася із правильним хлопцем (чоловік Нуланд – відомий політичний експерт Роберт Каган – ред.). Він мій найкращий друг, який завжди підтримає. Їздив зі мною скрізь, де мені випадало працювати. Ніхто в моїй родині не їсть того, що я приготувала, тому готує він. І при цьому теж багато працює і робить надзвичайно важливу справу. Був час, коли я працювала менше, а він – більше, і навпаки.
Після 15 років роботи мені запропонували посаду амбасадорки. Це було нечувано! Але це була посада в такій собі далекій країні «ікс». Я тоді обережно запитала свого чоловіка, чи поїде він зі мною до цієї країни. На що він мені відповів: «Ні!». У свою чергу, керівництво дало мені зрозуміти, що якщо я відмовлюся, то можу більше ніколи не отримати жодної подібної пропозиції. Але я таки відмовилася – і через чотири роки стала послом у НАТО.
Треба бути вимогливими до своїх «босів», щоб вони давали вам простір для розвитку. Для цього варто не боятися озвучувати свої потреби керівництву, не приховувати, що для вас важлива не лише робота, а й родина. Неважливо, де ви працюєте, – якщо ваш начальник може отримати більше, він це зробить. Але й для нього, і для вашої роботи, і для вашого здоров’я буде краще, якщо у вас буде свій простір, щоб думати, рости й бути з тими людьми, яких ви любите. Тому навіть тяжко працюючи, вимагайте вільного часу й відпочинку. Приїхавши до Києва, я вже почула, що у вашій новій владі є ті, хто агітує, щоб працювати 24 на 7. Так, ви можете декілька місяців працювати таким чином, але вам не вдасться цього робити впродовж 10 років, бо ви не зможете так працювати і бути здоровими. Тому важлива якість роботи, а не кількість.
Щоб бути щасливими, вам потрібна любов і гарна робота. Цю ідею я взяла у Фройда. Тут завжди буде конфлікт, але намагання досягнути балансу виступає потужною рушійною силою. Усе у ваших руках. Тільки ви можете знайти цей баланс, знати й відчувати, коли ці речі конфліктують одне з одним чи коли чогось недостатньо. Це можуть бути короткі періоди, а можуть бути місяці й роки. Вам треба буде обирати між тим, що ставити на перше місце. Ось я стою перед вами – товста дипломатка з сивіючим волоссям. Вам може здаватися, що в мене ніколи не було таких проблем, але повірте, декілька разів я вибирала сім’ю і дуже ризикувала роботою. І робота при цьому нікуди не поділася.
Вікторія Джейн Нуланд народилася і виросла в родині лікаря-хірурга. Дідусь і бабуся політикині мали прізвище Нудельман і були єврейськими емігрантами. На початку ХХ століття вони виїхали з Бессарабії. У 1947 році батько Вікторії офіційно змінив прізвище на Нуланд. Закінчила університет Брауна. Володіє російською, французькою та трохи китайською мовами.
Із 1985 по 1986 роки працювала в Гуанчжоу (Китай). У 1987 році служила в бюро Держдепартаменту зі Східної Азії та Тихого океану. З 1988 по 1990 роки займалася питаннями стосунків з Радянським Союзом в Улан-Баторі, (Монголія). У 1991-1993 роках працювала в посольстві США в Москві. У 1993–1996 роках працювала в апараті заступника міністра закордонних справ Строуба Телботта, де займалася питаннями Росії, її сусідів і розширення НАТО. Також опікувалася ядерним роззброєнням України, Казахстану, Білорусі, політикою щодо Боснії й Косово. У 1997-1999 роках — заступниця директора у справах колишнього Радянського Союзу в Державному департаменті, відповідала за політику США щодо Росії та країн Кавказу. У 2000-2003 роках — заступниця постійного представника США при НАТО. З липня 2003 року по травень 2005 року працювала в апараті віце-президента США, де була першою заступницею радника з національної безпеки. У 2005-2008 роках — постійна представниця США при НАТО, працювала над зміцненням союзницької підтримки війни в Афганістані, займалася питаннями взаємин Росія-НАТО, глобального партнерства Альянсу та його розширення. У 2008–2009 роках служила на факультеті Національного військового коледжу. З лютого 2010 року — спеціальна посланниця з питань звичайних збройних сил в Європі. З літа 2011 року до травня 2013 — прессекретарка Держдепартаменту США, брала участь у вирішенні питання про введення санкцій щодо Сирії в 2012 році. Згодом – помічниця державного секретаря США у справах Європи та Євразії.
Підготувала Вікторія Кобиляцька, 50%
